Автор Хвильовий Микола Григорович

Психологічна новела Миколи Хвильового, ідеєю якої є фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму.

Виразне притчеве звучання має новела «Сентиментальна історія». Дещо ідеалізована героїня, чиста й наївна Б'янка, щиро захоплена революційними перетвореннями, в огні яких загинув її старший брат. Але швидко вона переконалася, «що прийшла якась нова дичавина і над нашою провінцією зашуміла модернізована тайга азіатщини». Новела може бути прочитана як життєпис втраченого покоління, трагічна історія безнадійних пошуків втраченого часу.

В цей, колись заштатний городок, що стоїть від Не-Парижа (так хтось іронічно назвав наше місто) за шістсот, приблизно, кілометрів, Ганна i Дмитрій приїхали в серединi червня, - тодi, коли не тільки виноградом, але й абрикосами не пахтить наш степовий південь. Товариш Вовчик прибув багато пізніш, i саме того липневого дня, коли над рікою пройшла гроза й випали холоднi дощi. Він приїхав, як завжди, розхристаний та неуважний i, недовго гадаючи, забіг по дорозi до "буфету найкращих фіалок I. Л. Карасика": Дмитрій в своєму листi (лист давно вже загублено) якось згадував це до певної міри рідне йому по звукозбігу прізвище.

Основним композиційним принципом новели «Синій листопад» є бінарне протиставлення сцен реальних і вимріяних, уяви й дійсності, романтичних злетів і прикрих приземлень.

Різногранна творчість, незвичайна постать Миколи Хвильового мали величезне значення у літературному процесі 20-х років, справляли вплив на розвиток українського письменства, культури, суспільно-політичної думки всього неспокійного XX віку. Неперевершений майстер малих прозових форм, він після Коцюбинського й Стефаника створив в українському письменстві власний стиль, своєрідний різновид лірико-романтичної, імпресіоністичної новели. Поява першої новелістичної збірки «Сині етюди» засвідчила непересічність таланту молодого прозаїка, а вже в середині 20-х років.Зміст.Новели, оповідання: Вступна новела. Життя. Колонії, вілли. Редактор Карк. Кіт у чоботях. Юрко . . На глухім шляху. Солонський Яр. Силуети. Шляхетне гніздо. Синій листопад. Чумаківська комуна. На озера. Мисливські оповідання добродія Степчука. Бараки, що за містом. Свиня. Кімната ч.2. Легенда. Заулок. Елегія. Дорога й ластівка. Пудель. «Лілюлі». Арабески. Я (Романтика). Сентиментальна історія. Наречений. Бандити. Злочин. Зав’язка (Етюд). Мати. Із Вариної біографії. Іван Іванович. Ревізор. З лабораторії. Щасливий секретар. Повість про санаторійну зону (Етюд). Вальдшнепи. Роман. Поетичні твори: О, рудні, ваше свято. Швець працює. Клавіатурте. В електричний вік. Поема.Памфлети. Думки проти течії. «Ахтанабіль» сучасності, або Валер’ян Поліщук у ролі лектора комуністичного університету. Україна чи Малоросія?

Уже опублікована на початку 1924 p. «Повість про санаторійну зону» була багатообіцяючою заявкою молодого письменника на оволодіння жанрами «великої» прози. Хоча написано твір у тій же, притаманній ранньому Хвильовому, лірико-імпресіоністичній стилістиці. Тут постає ціла галерея зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. І сама відгороджена від світу «санаторійна зона» - уособлення останнього прихистку цих розчарованих, відкинутих на узбіччя героїв. У заміському санаторії збираються різні люди, здебільшого невдахи чи надломлені життям колишні борці, які болісно переживають крах ідеалів.

«Дорога й ластівка» - це блискуча імпресіоністична новелка. Хоч вона й писалася ще у відносно благополучні часи (початок 20-х рр.), але пророчо передала внутрішній стан митця, що відчуватиметься дедалі виразніше, - стан приреченості, пастки. У вітряну, дощову ніч заблудна ластівка знайшла притулок у теплій, яскраво освітленій кімнаті. Але це її не заспокоїло, а навпаки, тільки налякало. І лампа на столі, і пухнастий килим, і книги в настінних шафах - усе це таке чуже для неї. Вона хоче вирватись із цієї золотої кліті, але тільки боляче б'ється грудьми об перешкоди і зрештою забиває себе до смерті. Доля письменника, як і багатьох його побратимів по перу, напрочуд схожа на долю цієї ластівки. Вони за всяку ціну прагнули вивести рідну літературу на новий широкий шлях, прагнули вирвати її з «золотої кліті», яку готувало для неї партійне чиновництво, на волю. Але тільки розбили собі груди об непорушну твердь тоталітарного пресу.