Сто пригод Барвінка та Ромашки - i_006.png
На очах підріс хлопчисько.
Уклонивсь городу низько:
— Рідні овочі, спасибі!
Хай панує мир в садибі!
Мчу за скарбом. Все чин чином.
— Ти ж, Барвіночку, пиши нам!
— Як же я писати маю,
Здуру й букви поламаю!
От коли той скарб дістану,
День і ніч писати стану.
Залишайтеся здорові.
Всі родичі Гарбузові!—
Вгору листя полетіло:
— Із Барвінка буде діло!
— Наче Дундич[1] на коні!
Не похилиться в борні!
II
Їде хлопчик полем, лугом.
Трошки риссю, трошки цугом.
Теплий вітер повіває,
В грудях серденько співає.
Як подивишся ліворуч —
Височенне жито поруч.
Колоски, немов ракети.
Що на інші мчать планети.
Як подивишся праворуч —
Кукурудза стигла поруч —
Кияхи, мов дирижаблі.
Під вітрами не ослаблі.
Навкруги гаї й діброви.
Ген хмарки, небесні брови.
Вмить нахмурилось півнеба.
Гримнув грім, ховатись треба.
Сто пригод Барвінка та Ромашки - i_007.png
Почалася грізна злива.
Кожна крапля, наче слива.
Поки скочили під грушу.
Промочило навіть душу.
У дуплі привітно й сухо.
Завиває вітер глухо.
Хлопчик викрутив сорочку
І повісив на кілочку.
Тільки став штанці знімати.
Засміялись неба шати.
Припинилась тепла злива,
В небі райдуга грайлива.
Ручаї гримлять зухвалі.
Мандрувати можна далі.
Хлопчик скочив у сідельце,
Прощавай, сухе дупельце!
Бачить — в житі Перепілка,
Поряд з нею — діток кілька.
Десь їм трапилась комашка.
Вчить дітей рябенька пташка.
Як жуків і мух клювати.
На комашок полювати.
І незчулися — шуліка.
Тінь хитнулась невелика.
Вниз летить хижак, мов грудка,
Тут Барвінок скочив хутко.
Засвистав, наміривсь списом.
Крутонув шуліка низом
І поплив у високості,
Поки цілі пір’я й кості.
Не чекав малий подяки
За поразку розбишаки.
Вельми радий, рушив далі
На зелені магістралі.
Чує, щось реве надсадно.
Ген — болото. Там неладно
Стогне Трактор в баговинні:
— Ви спасти мене повинні!
Закопався по кабінку.
Порятуй мене, Барвінку!
Корчував пеньки у лузі
І у твань зашився, друзі.
— Не газуй! — гукнув Барвінок.
Троса виплетем з билинок!
Потім дружно будем смикать.
Бо кого ж на поміч кликать? —
Стихнув Трактор перегрітий.
Під колеса вклали віти.
З дерези сплели буксира.
Ожила в машині віра!
Заревів мотор щосили.
Як напружив Коник жили.
Трактор, витягнутий тросом.
Закивав, зачмихав носом:
— От спасибі вам, малята,
Буде й вам від мене плата! —
Зняв Барвіночок перчину.
Попрощався чин по чину.
— Ми задарма, полем-гаєм.
Добрим людям помагаєм! —
Та й помчали друзі далі.
Натискають на педалі.
Збоку гай здригнувсь від крику.
Пролунало: «Ку-ку-ріку!
Потерпаєм від розбою!»
— Де ти, Півню, що з тобою? —
Наш герой Коня пришпорив.
Мчить, як тисяча моторів.
Бачить, в лісі край байрака
Б’ється з Півником Тхоряка.
Півень-велетень в крові.
Поряд кури ледь живі.
Птахоферма недалеко.
Але поряд — небезпека.
Півень грізно крутить дзьобом
Над тупим Тхорячим лобом.
Тхір звивається вужем.
Коле Півника ножем.
Ще й регоче: — Лапки вгору,
Кроком руш — в мою комору!
Тут Барвінок налетів.
Наче тисяча хортів.
Коник Дзвоник копитами
Цупив звіра до безтями,
А Барвінок — списом, списом!
Засичав Тхоряка бісом.
Поточився, наче рак.
Покотився у байрак.
То був грізний супротивник.
Обійняв Барвінка Півник:
— Твій боржник тепер, затям.
Послугую всім життям! —
Зняв Барвіночок перчину.
Попрощався чин по чину.
— Ми задарма, полем-гаєм.
Добрим людям помагаєм!
Де ж верста ота сто сота.
Сто пригод Барвінка та Ромашки - i_008.png
Царство грізного Осота?
— Вже від’їхали багато
Від городу діда Гната,
Вже й прославилися в ділі.
Вже й рубці на білім тілі.
Скільки в світі боротьби.
Але де ж оті скарби?
У Коня стомились ніжки.
До землі звисають віжки.
Щоб триматись за оброть.
Слід би втому побороть.
Та хіба їм до спочину?
Скрізь чекають молодчинуї
Чуєш? Чаєчка кигиче,
І вона на поміч кличе.
Бо в гніздо її поліз.
Щоб яєчка вкрасти Лис.
Тільки Лиса відігнали.
Знов почулися сигнали.
Зайця скривдила Сорока.
Потім з Білкою морока:
Бідолаху б’є Куниця,
Теж годиться заступиться.
Ось уже й завечоріло,
В небо хлюпнуло чорнило...
Запахтіла медом гречка.
Край дороги — озеречко.
Збоку, в затишку — узлісся.
Відіклав Барвінок списа.
Розіслав м’яку попону
І сказав: — Спочиньмо, Коню!
Ти пожуй вівса з торбинки.
Єсть і в мене півхлібинки,
Є ж і сало, і ковбаска.—
Розпустив Барвінок паска.
Підібгав під себе ніжки.
Та спочили тільки трішки.
Підлетіла Перепілка,
Голосок, немов сопілка:
— Ой, нема тобі спочинку,
Славний лицарю Барвінку!
Не сідай відпочивати.
Мчи Ромашку рятувати!
— Не хвилюйся, люба пташко,
Хто ж вона, твоя Ромашка?
— Недалечко звідси — хатка,
В ній живе мале дівчатко.
Наче сонце, працьовите,
Доглядає сад і квіти.
До пташок і звірів добра,
І співуча, і хоробра.
Всі, хто з нею, вельми щасні.
Знає всі пісні сучасні.
Часто-густо біля хати
Соловейка вчить,співати.
Біля білої оселі
Пролітали дні веселі.
Але раптом до садка
Притаскало Будяка.
Загримів він: — Геть, дрібнота!
Я — слуга царя Осота.
Цар за службу і заслуги
Дав мені оці округи.
Щоб отут я вкоренився,
Жив собі та веселився.
Маю вічного папера.
Що господар відтепера.—
Вмить на вітах павуки
Почіпляли гамаки.
Відбивалася Ромашка,
Та одненькій дуже важко.
Руки сплутали потроху
В павутиння і — до льоху!
Ой Барвінку, не спізнися! —
Підхопив Барвінок списа.
Попереду лине пташка,
вернуться

1

Олеко Дундич — герой громадянської війни.