Автор Денисенко Лариса

«Нова стара баба» – кумедна, добра і світла оповідь про життя душевної Варвари та її шебутної подруги Зойки, яким уже стільки років, «що в те неможливо повірити навіть тоді, коли роздивляєшся себе в люстро». Жінки намагаються з’ясувати, хто ж та «нова стара баба», яка з’явилася на горизонті Варвариного онука Славика й турбує «малюка». «Забавки з плоті та крові» – феєрична повість-карнавал з обов’язковим хепі-ендом. Дивакуватий Ерік, який видає себе за Еріку, тобто перевдягається в жіноче вбрання, і сліпа дівчина Міра – що вийде із зустрічі таких різних людей, які майже стали… подругами?

Інколи видається, що достатньо пришвидшити ходу, і вже за наступним поворотомбуде саме те місце, куди мріяв потрапити усе своє життя. Тобі достеменно відомо, яке воно. І ось ти на місці, але і місце виявляється іншим, і оточують тебе зовсім не ті, про кого мріяв ще вранці... Він думає, що народжений кохати тільки її, вона думає, що нарешті знайшла своє кохання у особі його батька, його батько просто кохає іншу людину. І ця історія непорозумінь може виявитися трикутником, або чотирикутником, а може й тим, чому поки що немає назви у нашому вимірі.

Якщо Ви гадаєте, що історія, яку оповідає у своєму романі Лариса Денисенко, хоч у чомусь схожа на ті, що ви чули до цього, — Ви дуже помиляєтесь. Карнавал, який мимоволі дарує добрий усміх. Забавки з кумедним перевдяганням та химерною «зміною статі». Сила-силенна гомерично смішних рефлексій на тему стереотипів, які ми витворюємо щоденно: наївних, вульгарних, сентиментальних, історичних, культурницьких, вікових, «тусовочних» — кожен читач може продовжити список або й укласти свій. Однак попри все — це зворушлива love story.

Це роман з різними настроями про різних людей та різні стосунки. Що простіше – самому намалювати людину чи вміти прочитати вже намальоване? Як навчитися не тільки чути, але й слухати? Як навчитися любити не вигадку, а живу людину з плоті та крові, з сталими звичками або з неприємним сміхом або з оберемком дивних родичів? І чи варто це робити? Цей текст поговорить з вами і про це.

Люди люблять прихилятися одне до одного… До власних спогадів, снів і мрій. Але понад усе люди прихиляються до часу й віку. Певно, ЧАС частіше за Бога отримує різні рахунки від людей. Імовірно, до ВІКУ людина виставляє безліч претензій. Усім нам, незалежно від віку, хочеться, щоб наші історії закінчувалися щасливо та розпочиналися інші. Саме про стосунки з часом і віком ідеться у цій збірці, що містить легкі й іронічні оповідання та комедійну драму «24:33:42».

Донедавна Марта фон Вайхен пишалася своїм корінням: її предок поляг смертю хоробрих під час Другої світової війни й похований десь під Житомиром. Аж раптом дівчина дізнається, що вона – нащадок нациста, який доживав свій вік у божевільні, граючись у єврея. Відлуння минулого кличе її до України, поки її майбутнє блукає вулицями Берліна…

Молодий шибеник, який втрачає совість та віру в людство, випадково потрапляє на державну службу, де опиняється в колі людей, яких можна назвати ким завгодно, але не справжніми державниками. Байдикування, хизування, гра по чужих нотах. Це смішно, сумно, але не безнадійно, принаймні хочеться в це вірити. "Корпорація ідіотів" – це можливість для пересічного громадянина потрапити за куліси життя державних мужів та процесів прийняття РІШЕНЬ. Сучасна проза в дусі Зощенка та Гоголя.

Урбанізований світ перетворює справжнє життя на ілюзію. Ганна - менеджерка-жайворонок. Андрій - лікар-сова. Ранок і ніч - дві різні реальності. Десь в паралельному вимірі він і вона вже давно знайшли одне одного. А от у реальному житті все відбувається за розкладом вбивць.

Він: зациклений на своїй роботі інтроверт, якого покинула дружина. Понад усе цінує самотність, спокій, тишу. Не сприймає дитячого галасу, хатніх тварин і присутності сторонніх людей у своєму помешканні. Він: закохується у давно знану дівчину і дуже скоро його життя змінюється, перевертається, перетворюється на... жах? веселий тарарам? гнітючу буденність? Колись він вже не розумітиме, як можна було так існувати, як можна було не пережити таку історію, - настільки несподівану та банальну, що вона може трапитися з кожним. Або - не трапитися ніколи.   «Сарабанда банди Сари» - 25 червня 2009 року була оголошена кращою української книжкою в номінації «белетристика» завдяки читацькому домінуванню та рішенню журі тижневика «Корреспондент»!