- О, борони й заступи мене, мати божа! - обізвався отець Ісакій. - У вас усе жарти. Не подобає чорноризцеві так жартувати. Ви все гнівите бога та сатану звеселяєте, а він, мабуть, од радощів аж танцює.

Після вечерні Копронідос зостався в церкві й ждав отця Палладія. Вийшов з олтаря отець Палладій, зняв мірку з попокpiвців i оддав її Копронідосові.

- Заходьте ж до мене завтра після вечерні на вечірню трапезу! - знов просив Копронідос отця Палладія. - Та попросіть од мене єромонахів, що я бачив у вас в келії.

Другого дня після вечерні отець Палладій з отцями Ісакієм, Єремією та Tapaciєм прямували до брами по гycтiй алеї монастиря. Тільки що вони вийшли по сходах в дзвіницю, через котру був головний вихід з монастиря, назустріч їм ішов Копронідос.

- Зустрічаю вас, чесні отці, як колись у давню давнину Авраам стрічав трьох странників, - сказав Копронідос, знявши бриля й низенько кланяючись.

Копронідос пішов поруч з ченцями й привів їx до свого житла. Ченці увійшли в кімнату Копронідоса, перехрестились по тричі до образів, а потім привітались з Копронідосом.

Копронідос попросив їx сідати. Ченці посідали на стільцях, але Копронідос попросив отця Палладія пеpecicти на турецьку канапу. Копронідосова кімната зовсім була схожа на чернечу келію. Два кутки були обвішані образами, i в кутках горіли дві лампадки. В одному кутку на косому столику були наставлені святощі, принесені нібито з Афона та з Єрусалима: пляшечки з свяченою водою, якісь камінці, кипарисові хрестики та образки; в самому куточку стояли дві пальмові cyxi гілки. Через кімнату був простелений узький килимок, виплетений з чорних та білих крайок. В кімнаті пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого Сходу.

Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку покотилась з дверей по килимку. Голова в неї була напнута чорною шовковою хусткою; кінці хустки теліпались на повних грудях; шия була обгорнута білою хусточкою. На чорній сукні ясно вирізувались жовті зернисті чотки, котpi вона держала в білій пухкій руці.

- Моя супружниця, котрою благословив мене бог! - рекомендував Копронідос.

Супружниця підступала до кожного ченця по черзі. Кожний чернець уставав з місця й хрестив її великим хрестом. Вона поцілувала ченців у руку.

- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Палладій.

- Мелетія, - несміливо обізвалась товстуля й стояла серед гостинної ні в сих ні в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря.

- Іванівна по батькові, - додав Копронідос, - зросла під захистом святої Афонської гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирі та святих чорноризців. - Копронідос показав Мелетії на стілець. Вона сіла помаленьку, обережно, як сідає школяр тоді, коли його попросить сісти вчитель. Склавши білі руки й поклавши їх на животі, вона почала крутить великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в неї в руках шелестіли. Мелетія витріщила на ченців здорові темні очі, як корова на нові ворота, й мовчала. Отець Тарасій так і вп'явся очима в її повне бліде лице.

- Не нудьгуєте в нас за своїм краєм? - спитав у неї отець Палладій.

- Ні, я вже оговталась, звикла до Києва, - обізвалась Мелетія й засоромилась.

"Десь я неначе її бачив, - подумав отець Палладій, - неначе вона колись наймала молебень... давненько... років з п'ять передніше... Такі товсті брови..."

Мелетія ніколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але київська, міщанка з Подолу, і не була навіть жінка Копронідоса... Посидівши й покліпавши очима на ченців, Мелетія вийшла і пішла в пекарню готувати ченцям закуску та вечерю.

- У вас благочестиво в хаті: пахне смирною та кипарисом, - обізвався отець Ісакій.

- Наче в храмі, - обізвався отець Єремія і навіщось перехрестився.

- В мене багато святощів з Єрусалима, - сказав Копронідос, - ви, святі отці, знаєтесь на тому: от вода з святої ріки Йордану. - Копронідос устав, пішов у куток до столика, взяв кілька пляшечок з водою й подав ченцям. Ченці забрали в руки пляшечки, повертіли їх у руках і поставили на стіл.

А оце камінці з Віфліємського вертепу, - сказав Копронідос, взявши в руку кілька камінців. Він перехрестився, поцілував камінці й подав Ісакієві. Отець Ісакій з рушливістю узяв у руки один камінець, перехрестився й поцілував. Єремія взяв у Ісакія камінець і, знявши клобук, і собі перехрестився й поцілував камінець. Палладій тільки подержав у руках камінець, подивився й поклав на стіл. Але рушливий Тарасій навіть не взяв у руки тих камінців, тільки мовчки дивився на їх; очевидячки, він ждав од Копронідоса не камінців, а чогось смачнішого й тривнішого.

- А оце камінці з-під святої Голгофи, - сказав Копронідос і, поцілувавши, він подав ченцям якісь чудної форми камінці.

Ті камінці бачили Єрусалим так само, як і Копронідос: він назбирав їх по берегах Росі. Ченцям вже трохи обридли ті камінці: вони вже їх не цілували, а тільки подержали в руках та й поклали.

- Були в Єрусалимі? Бачили гроб господній. Голгофу? - спитав у Копронідоса Ісакій.

- Сподобив господь, сподобив! Бачив усі святі місця, - одповів Копронідос.

- Ой господи! Спаси й помилуй нас! - обізвався Єремія. - Красно там, дивно й велеліпно?

- Красно й дивно! Бачив я й Голгофу, гроб господній, чув, як душі грішників плачуть і скрегочуть зубами. Є там у стіні в великій церкві дірка, вона йде під землю просто в саме пекло. Як притулиш вухо, то й чуєш і крик, і галас, і стукіт, і гуркіт, і клекіт, і скрегіт зубів, - сказав Копронідос.

Отець Ісакій важко зітхнув і перехрестився. Він був з простих селян і йняв віри тим побрехенькам та теревеням Копронідоса, бо вже це чув од людей-прочан, що мандрували на прощу в Єрусалим.

- Ой господи! Спаси нас і помилуй, - промовив він тихо.

- А проти великодня на утрені святий огонь сходить з неба. Патріарх входить у печеру до гробу господнього з пучком незасвічених свічок і молиться. Огонь спадає з неба, і самі свічі запалюються, - теревенив далі Копронідос.

- Дивні діла твої, господи, - сказав Єремія й перехрестився.

- А оце пальмові гілки, посвячені в єрусалимському храмі на вербу; це там такі ніби верби, - сказав Копронідос і подав одну гілку отцеві Палладієві. Отець Палладій узяв гілку, подивився, понюхав і поклав на столі. Після його понюхали гілку й другі ченці.

Отець Єремія знов важко зітхнув і глянув на образи.

Тим часом Мелетія принесла чай і поставила на столі, а до чаю подала пухкої паляниці на тарілці. Ченці побрали стакани й розговорились. Копронідос виніс до чаю пляшку рому.

Ченці спершу трохи церемонились, прикривали зверху долонями стакани, одмагались, вважаючи ром за гріх; але невпроханий Копронідос силою поналивав їм рому в чай. Отець Тарасій, випивши півстакана чаю, без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан і сповнив його до крис. Мелетія наливала й приносила стакани безперестанку. Пунші за пуншами щезали, неначе ченці виливали їх у безодню.

Попиваючи пунші, ченці все судили цей гріховний мир та гудили "болярів" та скупих на приносини "боляринь".

- Ще тільки й зосталось благочестя, що поміж купецтвом, - почав отець Ісакій, - благородні ходять у монастирі до церкви, тільки задля того, щоб послухати чудову півчу та подивитись на церемонію, а серце в їх - камінь; гроб одчинений - гортань їх.

- Паничі ходять до церкви, щоб моргать на паннів, а не молитись, - обізвався отец Тарасій з сміхом.

- Ой правда, правда! - знов обізвався Копронідос, ще й важко, але якось роблено зітхнув.

- Гріх твориться в храмі: не стоять на службі благообразно, осклабляються устами, - додав Єремія.

- А говіють - тільки в рот віють, - додав Тарасій і влив у рот трохи не півстакана пуншу, захлинувся й став кашляти, навіть чмихать.