— Ми ще будемо на капітанському містку! — гукнув Сідалковський.

Грак не реагував. Він, прийнявши наполеонівську позу, гордо стояв на палубі з піднятим комірцем свого крапленого піджачка з двобортною жилеткою і дивився у напрямку Франції. Величезна кепка, що трималась на його гладіолусних вухах, надавала йому вигляду циркача, який щойно закінчив виставу і, забувши зняти величезні черевики й кепку, кинувся на палубу катера, а тепер, коли той відчалив, згадав, що не переодягнувся. Такого костюма тут більше ніхто не мав. Усі були одягнені в шорти й теніски. Дехто розгулював у неймовірно яскравих купальниках, наче на виставці, демонструючи красу одягу й поз. Якийсь дженджик ходив у сорочці, обшлаги якої застромив у плавки, поруч з чорними окулярами і пачкою сигарет. На голові у нього гордо сиділо солом'яне сомбреро місцевого виробництва з войовниче загнутими догори крисами. Він хазяйським поглядом дивився на густо перенаселений пляж, де ліниво й розморено, як морські котики, лежали пляжники, показуючи свої достоїнства сонцю і людям.

Раптом катер закашлявся і затих. Біляві баранчики на голубих хвилях щезли, і суденце плавно почало наближатися до пристані, обвішаної старими гумовими шинами, ніби своєрідними сережками. Дівчина з червоними, попеченими, плечима й облупленим під сонцем носом, у тільняшці взялася за канат, розмахнулася і запустила канат, як ласо, на тупий металевий кнехт.

— Віддать швартові! — гукнув якийсь молодик і розсміявся.

Сідалковському все це нагадувало дитячу гру в капітанів.

— Ви ступили на вогненну землю, Грак, — зауважив він, знімаючи черевики і шкарпетки.

Пісок був такий, ніби його бог Саваоф підігрівав на сковорідці, а тоді взяв і розсипав по Довбичці. Босоніж іти несила. Сідалковський взувся знову і порадив те ж саме зробити Гракові, як приятелю і другові. Побрели в тінь. Грак, як і раніше, виділяв корисну для нього рідину у вигляді поту і мовчав.

— Слухайте, закрутіть краники, а то через хвилину ви вознесетеся до небес, — порадив Сідалковський, скидаючи штани. — А я такої розлуки без сліз не витримаю. І Чудловський про вас подумає дуже погано. Скаже, псякрев, від доньки відмовився.

Лягли під верболозами. Грак скинув піджачок, жилетку, а тоді люто почав висмикувати з штанів сорочку.

— Ви не так роздягаєтесь, Грак. Вас і цього треба вчити, що то домашнє виховання… Ні, ви мене розчаровуєте.

— А тебе, Сідалковський, гувернантка виховувала?

— Я за допомогою самовчителя виховувався, де, до речі, сказано, що перед тим, як скинути штани, треба розпустити пояс і тільки після цього спокійно знімати. Чуєте, Грак, спочатку спокійно знімайте труси, а тоді вже піднімайте сорочку на здоров'я.

Сідалковський красувався у своїх плавках. Вони в нього й справді були гарні і такі ж рідкісні, як двобортна жилетка Грака.

Роздягнувся нарешті й Грак. Ноги, як завжди, поставив нарізно і, взявшись у боки, полегшено зітхнув. Сідалковський глянув на нього.

— Наочне приладдя для студентів медиків. Чудесний екземпляр. По такій фігурі можна складати іспити з анатомії і не проситися в академвідпустку, — Сідалковський посміхався.

— Чого смієшся? — запитав Грак.

— У вас прекрасна фігура, Грак. Вам про це ніхто не казав? Даремно від вас Філарет Карлович відмовився. Жаль, що ви не показалися перед ним у такому натуральному вигляді. Скажіть, — зробив цілком серйозний вигляд Сідалковський, — ви не пробували показувати себе в медінституті? Мені здається, якщо ви збережете свої фізичні дані до старості, який-небудь Оксфордський університет уже сьогодні міг би з вами укласти контракт на чималеньку суму і придбати вас у майбутньому. Правда, вже у неживому вигляді. Якими, цікаво, ви брали б: фунтами стерлінгів чи нашими радянськими карбованцями?..

Грак, здається, почав до цього звикати. Він мовчки присів і занурив ноги в пісок.

Сідалковський ліг долічерева і, підперши руками підборіддя, оглядав пляж.

— Грак, ви помітили таку закономірність: на пляжі жінки завжди лежать на спині, а чоловіки на животі? У вас це не викликає ніяких атавістичних асоціацій?

Грак підняв голову і витер рукою піт, що заливав йому очі. В уяві постали Філарет Карлович, Зося. «Прокляття, — лаявся Грак, — я себе не нав'язую. Хто ту довготелесу візьме?» Він згадав останні хвилини в будинку Чудловських…

Грак підвівся, натяг свою грузинську кепочку і попрямував до дверей. На порозі лежав проклятий ним Султан у позі сфінкса. Ззаду, по той бік столу, стояв з ножем у руках причумлений Чудловський. На східцях з'явилась Зося у міні-спідничці. Кіт Досифей м'яко стрибнув на підлогу і почав тертися об Гракові ноги.

— Тату, таточку, не треба цього скандалу, — повисла на руках Чудловського Зося.

— Він, — Чудловський витяг руку з ножем і вказав на Грака, — він мені не зовсім подобається. І кепочка його теж. Такі кепочки не лікарі носять, а вурки у Києві, на Бессарабці.

— Тату, але кепку можна замінити.

— Скажімо, на капелюх, — додав Сідалковський. — Не в кепці щастя.

Зчинилась довга і виснажлива сварка. Потрібно було внести в цю напружену атмосферу розрядку. Сідалковський підійшов до столу і налив у фужер склянку води. Філарет Карлович закипав, як турецький чайник із свистком. Кришка почала підстрибувати, свисток — свистіти.

— Випийте, Філарете Карловичу, — лагідно заговорив Євграф.

Цербер розплющив одне око. Грак насторожився.

— Мова йде не про вашу особисту симпатію. Ради дітей, як і заради мистецтва, великі люди йдуть на жертви. Крім цього, зважте, дівчина, як і квітка, якщо її своєчасно не зірвати, може перецвісти і зів'янути…

Чудловський несподівано опустився на стілець і заплакав. З його випуклих, як лінзи, очей падали у фужер сльози завбільшки з горошину.

— Сідалковський, — шморгнув Чудловський носом, — повірте, я все життя мріяв про такого, як ви…

— Тату, ти перебрав, — підійшла до нього Зося.

— А кого ви мені привели в дім? — запитав Філарет Карлович. — То є вар'ят. Я уб'ю його. До холєри…

Грак зіщулився, трохи присів і стрибнув у сіни, наче у безвість. У сінях висіла пітьма, як ніч над Льодовитим океаном. Цербер, очевидно, не зорієнтувався і кинувся на Сідалковського. Тоді помітив, що немає Грака, стрибнув на двері, але було вже пізно. Такого зухвальства від свого майбутнього родича він, певне, не чекав. Пес люто клацнув зубами, ніби англійським замком, і кинувся на Досифея. Треба було на комусь зігнати злість. Досифей став райдугою з одним стовпом, що підпирає небо. Чудловський здивовано закліпав очима і, здається, протверезів, як вимитий після вина фужер.

— То він є боягуз?!

— Ви ж на нього з ножем, Філарете Карловичу. Тут не те що Грак, а й Цербер, он бачите, стоїть переляканий…

— То ніякий вам не Цербер, Сідалковський, то Султан.

За Граком хвіртку зачиняла Зося. Назад він повертатися відмовився, і їй раптом стало його жаль, як чужого коханого. Сідалковський наздогнав Грака вже на пероні.

— Більше моєї ноги тут не буде! — одрізав неушкоджений Грак.

— Не будьте дитям. Ви проявили себе не з кращого боку. Чудловським треба зробити ще один візит ввічливості — і пані Віленська ваша. Бачили б ви її прощальні очі, Грак, скільки в них туги і смутку за вами. А зараз — чи не краще на Дніпро. День який! Сонце сміється, і Цербер ловить мух, але тільки в тіні. Одинадцятий подвиг Геракла за вами!

…Грак розплющив очі. Сонце справді сміялося, опустившись над самою Довбичкою.

— Чого він так холодно прийняв мене? — запитав Грак.

— Ви про кого? А-а, про свого майбутнього тестя, — Сідалковський хвацько підкинув на долоні камінчик, відшліфований пляжним життям. — Будемо відверті, Євмене Миколайовичу?

— Будемо!

— Тоді скажу: у генерала котедж, сад, човен-амфібія, одна дочка — і все це, уявіть собі, дістається раптом якомусь досі не відомому Граку. Уявляєте? Як би ви вчинили на місці генерала, прощаючись з останньою найближчою вам істотою? Будьте психологом, Грак. Що ви їм даєте на заміну? Нічого, крім прізвища з чотирьох літер, від якого навряд чи цей довготелесий генерал у захопленні.