Але “на Землі” означає “під Небом”. Обидва визначення водночас означають “стояти перед лицем Божественних Сутностей” і “належати до людської спільноти”... Усі четверо: Земля і Небо, Божественні Сутності і Смертні, силою якоїсь первинної єдности, є одним цілим.

Земля є тим, що слугуючи нам, – є опорою, квітнучи, – плодоносить, простирається скелями і водами, підноситься до рослин і тварин. Коли ми говоримо Земля, то водночас ми мислимо і Небо, і Божественні Сутності, і Смертних, – однак ми не беремо до уваги їх простоти.

Небо є шляхом сонця, мінливим рухом місяця, мандрівним блиском зірок, порами року та їх зміною, світлом і присмерком дня, темрявою і ясністю ночі, спокоєм чи буянням стихій, плином хмар та сяючою блакиттю глибиною небесного простору. Коли ми кажемо Небо, ми водночас мислимо і Землю, і Божествені Сутності, і Смертних, – однак не беремо до уваги їх простоти.

Божественні Сутності є провісниками Божественного, що подають нам знаки. З їх святих сонмів з’являється Бог, щоб бути наявним чи прихованим. Кажучи: Божественні Сутності, ми вже мислимо і Землю, і Небо, і Смертних, – однак не беремо до уваги їх простоти.

Смертні є людьми. Вони називаються Смертними, бо можуть помирати. Помирати означає: долати смерть як смерть. Лише людина помирає, причому безперервно, весь час, поки залишається на Землі, під Небом, перед лицем Божественних Сутностей. Кажучи Смертні ми водночас мислимо і Землю, і Небо, і Божественні Сутності, – однак не беремо до уваги їх простоти.

Цю простоту ми називаємо чотирикутником (das Geviert). Мешкаючи Смертні є у чотирикутнику. Тому основною рисою проживання є оберігання. Смертні мешкають оберігаючи чотирикутник – тобто даючи вільне поле для здійснення його сутности. Тоді проживання оберігає чотирма способами.

Смертні мешкають остільки, оскільки рятують Землю – слово рятувати вжите тут у старому сенсі, відомому ще Лессінґові. Порятунок є не лише втечею від небезпеки, власне кажучи порятунок означає: вивільнити сутність чогось для її здійснення. Рятувати Землю це щось більше ніж її експлуатувати чи просто мучити. Рятуючи Землю ми нею не володіємо, не підпорядковуємо її собі – від володіння і підпорядкування собі лише крок до безмежного визискування.

Смертні існують, оскільки погоджуються з Небом. Вони залишають сонцю і місяцю їх біг, зіркам їх шлях, порам року їх сприятливість чи несприятливість для нас, не роблять з ночі дня, а з дня постійної погоні за чимось.

Смертні мешкають, оскільки очікують Божественних Сутностей як Божественних. Очікуючи вони протиставлять їм те, що не очікуване. Вони чекають на знаки їх приходу і не визнають знамень їх відсутности. Вони не роблять богів з самих себе і не служать ідолам. Навіть у неволі – чекають на відібраний у них порятунок.

Смертні мешкають, оскільки йдуть за своєю власною сутністю – тобто долають смерть як смерть – і помирають доброю смертю. Це зовсім не означає, що Смертні повинні поставити собі за мету смерть як порожнє небуття; так само тут не йдеться і про те, щоб сліпо виглядаючи за неминучим кінцем вони робили похмурим саме проживання.

Проживання як оберігання чотирикутника чотирма способами, власне кажучи, здійснюється у рятуванні Землі, згоді з Небом, у очікуванні Божественних Сутностей, згоді з сутністю Смертних. Оберігати означає: зберігати чотирикутник у його сутності. Те, що взяте під охорону, повинно бути сховане. Тоді проживання, тобто оберігання чотирикутника – зберігаючи його сутність – зберігає її. Але де? Як мешкають Смертні, оскільки проживання є цим оберіганням? Смертні ніколи не змогли б мешкати так, ніби проживання є лише перебуванням на Землі, під Небом, перед лицем Божественних Сутностей, разом із Смертними. Воно є не лише цим – але водночас постійним перебуванням при речах. І саме у цих речах, при котрих перебувають Смертні, проживання як оберігання переховує чотирикутник.

Однак перебування при речах не додається як щось п’яте до чотирьох попередніх аспектів оберігання, навпаки: воно є єдиним способом, з допомогою якого щоразу здійснюється їх єдність, перебування у чотирикутнику чотирма способами. Проживання оберігає чотирикутник, коли вводить його сутність у речі. Однак речі несуть у собі чотирикутник лише тоді, коли вони самі, як речі, зберігають свою власну сутність. Коли ж усе це є саме так? Та тоді, коли Смертні огортають опікою речі, що зростають самі по собі, і коли обдумано зводять ті речі, що не зростають самі по собі. Опіка і зведення є будуванням у вужчому сенсі. Проживання, тією мірою, якою воно ховає чотирикутник у речі – як таке переховування – є будуванням. Таким чином ми дійшли до другого запитання.

Зупинімось на тому, якою мірою будування входить у проживання?

Відповідь на це запитання покаже нам, чим власне кажучи є будування, помислене з точки зору сутности проживання. Обмежимось тут до будування як зведення речей і задамо наступне запитання: чим є побудована річ? Нехай нашому міркуванню послужить, наприклад, міст.

Міст “легко і міцно” височить над рікою. Він не лише єднає вже існуючі береги. Береги виявляють себе як береги лише тоді, коли вони зв’язані мостом. Тобто береги не лежать незалежно один від одного по двох боках річки, а пов’язані між собою, причому власне завдяки мосту. Міст протиставить один берег іншому. Так само береги не тягнуться вздовж річки як однорідні крайні смуги суходолу. Разом з обома берегами міст зводить до річки і суходіл, що лежить у глибині за ними. Він приводить річку, міст і суходіл до їх взаємного сусідства. Міст збирає Землю як околицю річки. Він проводить її через оболоні до річки. Опори моста, спочиваючи у руслі річки, несуть арку, котра дає дорогу водам річки. Міст готовий до погоди Неба та її примхливої сутности як тоді, коли води плинуть спокійно і грайливо, так і тоді, коли потоки Неба нищівними хвилями вдаряють у арки опор підчас бур чи відлиг. Так само там, де міст простилається над річкою, він заслоняє її потік від Неба, приймаючи його на мить під свою арку і знову його звідти звільнює.

Міст дає дорогу річці й водночас він є ще й шляхом для Смертних – це завдяки йому вони йдуть та перебираються з одного берега на другий. Мости можуть вести по-різному. Міський міст веде від замку до катедральної площі, міст перед провінційним містечком веде вози і запряги до розсипаних навкруги сіл. Скромний перехід через потік, яким є старий кам’яний міст, дає шлях з поля до села жниварському возу, він є шляхом для воза з деревом, що їде з польової дороги до битого шляху. Міст на автостраді вплетений у сітку ліній точно розрахованого, швидкісного сполучення. Завжди і щораз по-іншому міст там і тут є мостом для неспішних чи тлумних людських шляхів – так, що люди перебираються на інший берег, а у кінці, як Смертні, – на той бік. Міст то високо, то низько височить над рікою чи прірвою; і як тоді, коли Смертні зважають на це, так і тоді, коли про це забувають, вони самі, завжди будучи на шляху до останнього мосту, по суті прагнуть того, щоб подолати те, що є буденним та затуманеним, і дійти до первинної суті Божественного. Міст як перехід збирає перед лицем Божественних Сутностей. При цьому наявність Божественних Сутностей можна зауважити (bedacht) і з вдячністю прийняти (badankt) – коли, скажімо, на мості стоїть фіґура святого – або ж не помітити, ба навіть обійти.

Міст по-своєму збирає коло себе Землю і Небо, Божественні Сутності і Смертних.

Збирання (Versammlung) це як каже старе німецьке слово – “thing”. Міст – як попередньо описане збирання чотирикутника – є річчю (ein Ding). Дійсно гадають, що міст передусім і насправді є лише мостом, хоч часом може виразити і щось інше. Тоді міст – як таке вираження чогось – став би символом, прикладом усього того, що ми лише що згадали. Проте справжній міст ніколи не є спочатку лише мостом, а потім якимось символом. Так само міст не є з самого початку лише символом – у тому сенсі, що виражає щось, що строго кажучи, до нього не відноситься. Якщо бути строгим, то міст ніколи не є вираженням чогось іншого. Міст є річчю і лише нею. Але чи тільки? Як річ він збирає чотирикутник.