IX
Тілько-тілько що царевич
Батюшку відправив,
І отець чеснії стопи
За море направив -
Аж з-за терену густого
Німець показався.
Іде - пастух поклонився,
«Звідки?» - запитався.
«Я сем, члечку, вбогий немец,
Фон Австрія з родем,
Жиє собі тілько штукем,
З чужим хлебем-водем.
Як сват сватем, нам Австрія
Хлеба не родзіла,
Тілько з вогнем нас паліла,
З водем нас топіла.
З такем бідем немец нігди
З хлебем не працовал,
Тілько ходзіл із олейкем,
Штуки показовал».
«Що ж то в тебе за олейки?»
«Вшельке, мілий члечку:
І от тего, жеби члечка
Покохал дзівечка,
І од глави, і од очу,
Од боку болення,
От седзення і стоєння,
Піця і єдзення».
«Як такії ж то олейки,
То сховай для себе.
Ще цікавий би я знати,
Що за штуки в тебе?»
«О, я славне умім штуки,-
Хитрий німець каже.-
Тілько заплаць, мілий члечку,
Вшельке ці покаже.
Ото, члечку, і даремне
Маш ламане штуке...»
Перегнувся назад німець,
Падає на руки.
І руками вперся в землю,
Ноги підіймає
І стоїть ногами вгору,
Ніби чорт тримає.
І здихнув пастух-царевич,
Просить німця встати.
«Що ти робиш з себе, німче? -
Став йому казати.-
Не пристало чоловіку
З себе сміх робити.
Чоловіку завше треба
Чоловіком жити.
Я дам тобі, чоловіче,
Всього для початку,
Та возьми, піди додому,
Збудуй собі хатку.
Сій, ори, працюй, трудися,
Як всі добрі люди,
То із тебе поміж люди
І сміху не буде».
X
Після німця якось господь
Того не доводив,
Щоби ще хто на долину
Жебрати приходив.
І пастух поставив хатку,
Хліб зібрав завчесне
І спокійно жив в долині
До самої весни.
Стала весна наступати,
Піст святий кінчатись,
Ще лиш тиждень - і Великдень,
Треба сповідатись.
Із суботи на неділю
Йде пастух із дому
І приходить, поклонився
Богові святому.
Поклонився і громаді,
Край попа вклякає,
А піп сидить в патрахілі,
Йому промовляє:
«Доки в церкву не положиш
Дудки золотої,
Поти тобі не прокажу
Сповіді святої».
І встав з місця, пішов в олтар
І вечерню править,
А пастуха коло серця,
Мов кліщами, давить.
Вийшов з церкви за дзвіницю,
Ходить і блукає.
Аж приходить попів наймит
Да і розважає:
«Не журися, пане-брате!
До землі бідою!
Мало чого піп не каже!
Ходи-но зо мною.
Ти думаєш, що він справді
Так за церкву дбає?
О, бодай так! Все то, брате,
Собі забирає.
А як мучить на соломі
Бідну худобину!
Ходи хіба, та оглянеш
Свою десятину».
І пішов пастух, оглянув,
Аж жаль йому стало!
У голодної худоби
И стебла не лежало.
«Та де йому,- наймит каже,-
За худобу дбати!..
Він за теє тільки дбає,
З ким би йому спати.
Та ще в хаті із ким-иебудь
То й спати не буде.
Не пристало, каже, в хаті -
Будуть знати люди.
А нагорі іще здавна
Солом'яник має,
От туди він своїх гостей
На нічліг приймає»,
XI
«О, спасибі тобі, брате,-
Пастух обізвався,-
Що ти правду розказати
Не полінувався.
А не знаєш, чи сьогодня
Буде молодиця?»
«Як не буде? Та без Гриця
Й вода не святиться».
«Добре ж, брате. Я тут буду
О пізній вечері.
Не забудь лиш відімкнути
Затильнії двері».
Пішов пастух по сопілку,
Назад повернувся;
Увійшов в затильні двері,
В кутку пригорнувся.
І поглянув кругом себе.
Всюди темно й тихо;
На горі лиш по минутах
Шелепає лихо:
Далі чує тихий голос:
«Годі, серце, спати:
Збирається сильний турок
Москву воювати»,
«Не боїться Москва турка,-
Хтось говорить знова,-
Коли турок хоче битись,
То Москва готова».
А пастух пождав минуту
Та як стане грати!
Давай усе неживеє,
Як живе, скакати.
Скачуть відра із водою,
Кадка з буряками,
Скачуть лавки і полиці,
Мисник із ложками.
Скаче в сінях стара ступа,
Як жива неначе.
І нагорі підійнявся
Солом'яник, скаче.
Верещить піп, репетує,
Кричить молодиця,
Солом'яник скаче-скаче
І згори валиться.
І довго піп джмелів слухав,
Не міг з місця встати.
«Ото було вам, панотче,
Дудки не бажати».
А пастух пішов в обору,
Вигнав десятину
І погнав її на пашу
На свою долину.
Гусака лиш забув взяти
У отця святого;
Його рано серед хати
Спік отець живого.
