— Здогадуюсь, товаришу Сталін — кивнув Судоплатов.— Кого ще?

— А ти здогадливий, — пожвавішав Сталін. — Слухай сюди. Приготуй три диверсійні групи, ні, чотири, або чекай. Берія — раз, Ворошило — два, Буденний — три, Молотов — чотири, Хрущов — п'ять…

— Хрущов ще не втік, товаришу Сталін, — перебив вождя генерал.

— А може, поки не втік, оголосити його шпигуном України? — спитав Сталін.

— Уже є документи, свідки й арештована радистка резидента Хрущова, який діяв за завданням українських націоналістів у середовищі совєтського уряду під псевдонімом «Кукурудзник». Арештувати?

— Негайно! — закричав Сталін. — Я давно його підозрював. Га! Лисий Микита! Чи як там у хохлів, Лис Микита? Хрущ! Майський жук! А я собі думаю, чого це він на першотравневу демонстрацію українську вишиванку одягнув? І не встидався своїми малоросійськими чоботами, дьогтем мащеними, наш мавзолей топтати! Наш із Леніним!

Увійшов генерал Судоплатов.

— Ввести зрадника?

— Введіть, — наказав Сталін.

Двоє кремезних лейтенантів госбєзопасности ввели, а радше внесли, Хрущова Микиту Сергійовича.

— Ну, і як ти шпигував на користь своєї Хохляндії? Розповідай! — гаркнув Сталін.

— Йосифе Віссаріоновичу, товаришу Сталін, — забелькотів Хрущов і підняв на Сталіна своє обличчя, вірніше, те, що залишилось від обличчя — криваве місиво, на якому червоніло зловісним рубіном єдине око. — Товаришу Сталін, це помилка, я вірний ленінець, тобто сталінець. Я — комуніст, я… Останній внесок кров'ю в партквиток…

— Досить! — обірвав його Сталін. — Мені один хрін — чи ти ленінець, чи бандерівець, головне — ти ворог. Мій особистий ворог. І будеш знищений, поки не втік до своїх хохлів. Взяти ленінця, — звернувся до Судоплатова, — одягнути в українську вишиванку і кинути поза левадою. Розстріляного, — додав, помітивши здивований погляд Судоплатова. — Розстріляти «Кукурудзника». Теж кликуху дали!

Непритомного Хрущова винесли. Сталін випив чарку коньяку, з'їв помаранчу, закурив. Повернувся Судоплатов.

— Ну, давай далі, Пашо. — Сталін налив йому півкелиха коньяку.

— Спасибі, товаришу Сталін, але операції я волію планувати на тверезу голову.

— Гребуєш?! — скипів Сталін, але вчасно заспокоївся і продовжив:

— Сформуєш терористичні групи з вірних людей. Після виконання завдання — всім ордени Леніна, а командирам — звання Героя Совєтського Союзу.

— Перепрошую, товаришу Сталін, але на хріна ці значки тепер?

— Що? — підвищив голос Йосиф Віссаріонович. — Ти не віриш у нашу перемогу?

— У перемогу вірю, — скромно опустив очі Судоплатов, — але хлопці хотіли би мати менш високі нагороди за ці операції.

— Я придумаю форму вручення нагород. У швейцарському банку, — хитро посміхнувся Сталін.

— Будь-яке завдання буде виконано, товаришу Сталін.

— Значить так, Ворошила треба відвідати у Владивостоці — раз, Буденного розшукати десь в обозі українських військ у Ставропільському краї — два, до Вячика Скрябіна у Берлін варто навідатись — три, Берію… а де це товариш Берія?

— Десь у Тбілісі, товаришу Сталін, — доповів Судоплатов.

— Лаврентія знайти необхідно у Тбілісі — чотири. Хто ще втік?

— Дрібних багато розбігається, але ловимо, бо набирають багато скринь із добром, далеко не встигають втекти.

— І що робите з такими? — спитав Сталін.

— Складаємо поза левадою коло Хрущова.

— Правильно, товаришу Судоплатов!

— Але…

— Що «але», товаришу? — турботливо спитав Сталін.

— Але без вишиванок, товаришу Сталін.

— Ну, це не страшно. А де це товариш Каганович? Поскрьобишев, де Лазар?

— Товариш Каганович керує штабом евакуації народного господарства, товаришу Сталін, — доповідав помічник. — Працює цілодобово. Не спить, п'є спирт з кокаїном.

— Добре, йдіть, Поскрьобишев. Як ти думаєш, Пашо, цей Лазар не збирається тікати в Палестину?

— Збирається, товаришу Сталін. Давно за ним стежимо. Він резидент сіоністського центру, що має мету створити єврейську державу.

— Де? — запитав Сталін. — У Палестині?

— У Палестині, — відповів Судоплатов. — Але не лише там.

— Що, кілька єврейських держав хоче побудувати товариш Каганович?

— Ні, одну, але велику.

— Та ти що? Звідки такі дані?

— Під подушкою громадянин Каганович Лазар Мойсейович зберігає карту майбутнього великого Ізраїлю.

— Неси мерщій цю карту! — крикнув Сталін.

— Вона тут, у мене, — Судоплатов вийняв із-за пазухи складену увосьмеро географічну карту і розстелив її на столі. Сталін змів зі столу тарілки з закусками, але не зачепив пляшки з вірменським коньяком.

— Ти диви, апетити у Лазаря, — зачудовано розглядав карту Сталін; — Палестину, Єгипет, Сирію загріб собі! Ну це ще можна зрозуміти. Туреччини втяв собі трохи… Але Крим, Одесу і Абхазію?! Арештувати жида!

— Вже заарештовано, — сказав Судоплатов.

— Зізнався у всьому?

— Зізнається. Але часто непритомніє.

— Відлийте водою і віднесіть поза леваду.

— Єсть, товаришу Сталін! Одягнути у вишиванку? Сталін здивовано глипнув на генерала.

— А-а-а! — здогадливо схопився за голову Судоплатов.

— У ярмулку його одягни, Пашо, — кинув навздогін генералові Сталін, — у ярмулку! Втім, почекай. — Судоплатов повернувся. — Я бачив у тебе таку хитру пляшечку, — посміхнувся Сталін, — снодійне, чи що?

— Снодійне, товаришу Сталін, сон ґарантує міцний і без сновидінь, надовго сон, аж до Страшного суду.

— Страшний суд уже настав, — хитро примружився Сталін. — Ну, йди, вирішуй єврейське питання і повертайся. Пляшечку дай мені, тут в одного безсоння.

Сталін узяв пласку пляшечку, накапав з неї у келих на денце, долив коньяку і крикнув: «Поскрьобишев»!

— Дідок помер, — сказав тихо, ввійшовши помічник.

— Своєю смертю? — спитав Сталін.

— Так.

— Підготуй постанову Верховного Совєта про увічнення його пам'яті, міста там перейменувати — Твєрь у Калінін, Кеніґсберґ — у Калінінград.

— Єсть, товаришу Сталін!

— Випити хочеш? — спитав Сталін Поскрьобишева.

— Не відмовлюсь, — відповів помічник.

— Ну, пий, але не з цього келиха, це для дорогого гостя. Пий і йди знайди мені Жданова, чи, може, втік уже?