Таке міркування постає не переконливим для кожного, подібно емпіричному й раціональному пізнанню предметів, але переконливе для того, хто застосовує його, хто, трансцендентуючи в ньому все визначене, пізнає разом з визначеним і нескінченне. Рухаючись уздовж кордонів, воно змушене відчувати межу як межу; методично воно долає за допомогою категорій саме ці категорії, у незнанні воно виявляє новий спосіб безпредметного знання. Таке філософствування здійснює міркування, яке, щоправда, ще не відкриває зміст віри, але звільняє для нього простір.

Зміст віри

Філософський зміст віри можна висловити в таких положеннях, як:

Бог є.

Існує безумовна вимога.

Світ володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією.

1) Бог є.Трансценденція над усім світом або до всього світу називається Богом. Найбільша відмінність віри полягає в тому, чи вважаю я світ у його цілісності буттям самим по собі, природу ? Богом чи розглядаю світ у його цілісності як позбавлений у собі основи й шукаю основу світу й самого себе в тому, що перебуває поза світом.

…

… Упевненість у бутті Бога, якою б зародковою й незбагненною вона не була, постає як передумова, а не результат філософствування.

…

2) Існує безумовна вимога: Основою для поставлення перед нами вимог служать зазвичай цілі в наявному бутті (користь) чи безсумнівний авторитет.

…

Безумовна вимога підступає до мене в часовості мого теперішнього життя як вимога до мого наявного буття, з боку моєї справжньої самості, вимога того, що я немов би вічно є перед трансценденцією. Якщо основа моєї волі безумовна, то я сприймаю її як таку, що я, власне, є і чому повинно відповідати моє наявне буття.

Саме безумовне не стає часовим. Там, де воно є, воно постає перпендикулярним часу. Воно втручається із трансценденції в цей світ шляхом, який йде через нашу свободу.

3) Реальність світу володіє зникаючим наявним буттям між Богом і екзистенцією: хиткість всіх способів пізнання реальності, тлумачення як риса всякого пізнання, данність усякого буття для нас у розмежуванні на суб’єкт і об’єкт, всі ці основні риси можливого для нас знання означають: всі предмети ? лише явища, пізнане буття ніколи не є буття саме по собі й у цілому. Явленність наявного буття ? основний висновок філософського мислення. Хоча він і може бути зрозумілий не предметно, а лише при трансцендентуванні, але той розсудок, який взагалі здатний трансцендентувати, не може ухилитися від нього. Цей висновок не додає нового часткового знання до знання вже існуючого, але робить зрушення в усвідомленні буття в цілому. …

Світ у цілому не стає для нас предметом. Кожний предмет перебуває у світі, але жоден предмет не є світ. Кожне визначення світу й кожна оцінка його, чи то оптимістичне твердження гармонії світу чи песимістичне заперечення світу в його розірваності, ведуть до тотальних суджень, у яких завжди перевага надається окремим реальностям і не приймаються до уваги інші. Цьому протистоїть впевненість у незавершеності й безмежності світу, а тим самим і готовність постійно вслухуватися в усі способи буття світу, у події й власні діяння в часовому процесі завжди незавершеного життя. Із цією готовністю пов’язані:

По-перше, впевненість в абсолютній трансцендентності Бога стосовно світу: Deus absconditus (Невидимий Бог) віддаляється, коли я хочу його осягнути, і раптово близький в абсолютній історичності кожної даної ситуації;

по-друге, пізнання світу як мови Божої: буття світу не існує саме по собі; у ньому здійснюється в постійній багатозначності слово Боже, котре лише в зникаючій миті може стати історично однозначним для екзистенції.

Для такої віри наше буття в часі постає як зустріч екзистенції й трансценденції ? вічного, яким є ми в якості створених і подарованих собі, і вічного самого по собі. У світі зустрічається те, яке вічне, і те, яке виявляє себе в часі.

Але так як зустріч екзистенції й трансценденції є зустріч у світі, вона пов’язана з світом у цей час. Оскільки те, що є для нас, повинне поставати в часовості буття світу, не існує безпосереднього знання про Бога й екзистенцію. Дослідження світу ? єдиний шлях нашого пізнання, здійснення світу, ? єдиний шлях екзистенціального здійснення. Втрачаючи світ, ми одночасно втрачаємо самих себе.

…

Історичні джерела філософського змісту західного філософствування перебувають не тільки в грецькому, але й у біблійному мисленні. Той, хто нездатний вірити в одкровення як таке, може все-таки звернутися до Біблії як до джерела й перейнятися її істиною, залишаючи осторонь одкровення. …

Порівнюючи біблійну релігію з релігіями Індії й Східній Азії, ми усвідомлюємо, що саме в ній наша своєрідна основа. Правда, і в інших релігіях не повністю відсутні основні риси біблійної релігії, але вони не одержують у них такого вирішального значення. І в Біблії ці основні риси присутні не скрізь, а деякі з них ? лише в небагатьох, але особливо важливих місцях. Нагадую їх:

1) Єдиний Бог:Єдине стає основою свідомості буття й этосу, початком діючого занурення в світ. Немає інших богів, крім Бога ? така метафізична основа серйозності визнання єдиного у світі.

2) Трансцендентність Бога- Творця:Подолання демонічного світу й магії приводить до усвідомлення трансцендентності Бога, що не має зображення, образа, недоступного думці. Ідея створення приводить світ у цілому в стан нестійкості. Світ безмежний й існує не із себе. Людина як одиничне у своєї екзистенції знаходить свою волю у світі в якості створеного Богом; у своєму єднанні із трансцендентним Богом і тільки за допомогою цього єднання він незалежний стосовно світу.

3) Зустріч людини з Богом:Трансцендентний Бог має особистісний аспект. Він ? особистість, до якої звертається людина. Існує прагнення до Бога, прагнення почути Бога. Із цього виникає жагуче бажання людини шукати особистого Бога. …

4) Заповіді Бога:З неповторною простотою висловлюються у десяти заповідях основні істини як заповіді Бога. Розходження між добром і злом виражено в абсолютній формулі або ? або. Із часів пророків потрібна любов до ближнього, яка знаходить своє вище вираження в словах: люби ближнього свого як самого себе.

5) Усвідомлення історичності:Воно виникає в епоху політичних катастроф як універсальне історичне усвідомлення історії, що твориться Богом. Воно стає основою створення релігійного центру життя, що втягує в “тут і тепер” цілісність усього світу. Не випадковість нескінченного, а створене Богом сьогодення надає життю його значення.

6) Страждання:Страждання оволодіває гідністю, страждання постає шляхом до Божества. …

7) Відкритість невирішенням :Вірогідність віри самим рішучим чином випробовує себе. Робиться смілива спроба при даних релігійних позиціях ? а кожне висловлювання неминуче стає позицією ? виявляти створене в ній невирішуване. …

Кожна із цих основних рис пов’язана зі своєрідними відхиленнями:

1) Єдиний Бог стає абстрактним ,і тоді він тільки негативний стосовно всього буття миру, його різноманіття й повноти. Одиничне умертвляє множинність.

2) Трансцендентний Богвідділяється від світу. Бог без творення є думка, у якій все зникає. …

3) Зустріч із Богомстає егоїстичною або перетворюється в насолоду почуттям. Небезпека цієї молитовної релігії полягає в настирливості щодо божества при егоїстичній щиросердечній спрямованості.

Інша небезпека ? схильність до впевненості в знанні волі Божої, котра стає джерелом фанатизму. …

4) Заповіді Божі перетворюються із простих основ моральності в абстрактні юридичні норми й розвиваються в нескінченну законність особливих визначень.

5) Усвідомлення історичностівтрачається в історично об’єктивному спогляданні. Тоді виникає претензія на право розпоряджатися світовою історією, будь то мисленево у вигляді знання цілого або навіть дійсно, виходячи з відомого діючого божественного промислу. …