3-я заувага.Для однієї категорії, а саме стосунку, що знаходиться під третьою графою, узгодження з відповідною їй у таблиці логічних функцій формою диз’юнктивного судження не так впадає у вічі, як у випадку з іншими.

Щоб упевнитися в цьому узгодженні, слід відзначити, що в усіх диз’юнктивних судженнях сфера [кожного поняття] (множина всього того, що входить до нього) постає перед нами як Ціле, поділене на частини (підрядні поняття), і, позаяк одна не може міститися в іншій, вони мисляться як скоординованіодна з одною, а не субординовані, так, що вони визначають одна одну не однобічно,як у ряді, а взаємно,як у аrреrаmі(якщо встановлюється один член поділу, то всі позосталі виключаються, і навпаки).

Подібний зв’язок мислиться і в Цілому речей,де одна як діяння не підпорядковуєтьсяіншій як причині її існування, вони водночас і взаємно координуютьсяяк причина з погляду визначення іншої (наприклад, у тілі, що його частини взаємно притягуються і заразом відштовхуються); що є цілком іншим типом пов'язання, ніж той, котрий наявний у простому відношенні причини до діяння (підстави до наслідку), у якому наслідок не визначає своєю чергою взаємно підставу і через те не утворює з нею цілого (як Творець світу зі світом). Той самий спосіб дії розсудку, коли він уявляє собі сферу якогось розділеного поняття, зберігається й тоді, коли він мислить річ як подільну; і так само як члени поділу в першому [випадку] виключають один одного, будучи, проте, об’єднаними в одній сфері, так само він уявляє собі частини останньої незалежними в своєму існуванні (як субстанцій) одні від одних, проте об’єднаними в одному Цілому.

Кант Іммануїл. Про дороговказ до відкриття всіх чистих розсудкових понять // Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. С. 84 – 97.

Сковорода, Григорій Савич

(1722 - 1794)

Український філософ, письменник. Характерними рисами філософії Сковороди є її діалогізм і бароковий символічно-образний стиль мислення. Засадничою є концепція про дві натури і три світи, найважливішою проблемою - проблема людського щастя. Згідно з концепцією Сковороди про дві натури і три світи, світ складається з двох натур – видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі і Бога. Вчення про дві натури пов’язане з концепцією про три світи, яке все існуюче поділяє на три види буття, або світи – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний – Біблія. Шлях пізнання невидимої натури – Бога через пізнання людиною самої себе, на думку Сковороди, можливий і єдино правильний. Людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи, а розшифрування біблійної символіки скеровує людину на правильний шлях пошуку Бога – невидимої натури, тобто істини і добра.

Сковорода був переконаний, що духовне відродження людей, здійснення ними “сродної” праці автоматично призведуть до злагодженого функціонування суспільства. Філософії Сковороди властиве зосередження на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці, акцентування і піднесення в людині її духовної першооснови.

КОЛЬЦО .

Милостивый государь!

Идут к вам два разговора, жаждущія вашего лицезренія. Удостойте их своего пріятія. Они уже прежде рожденія своего определены доброму вашему духу. Почтеніе мое к человеколубному и кротчайшему батюшке Вашему, усердіе мое к Вам и доброжелательство к целой фамиліи вашей приносит оные. Душа есть mobile perpetuum — движимость непрерывная. Крила ея есть мысли, мненія, советы; она или желает чего, или убегает от чего; желая, любит, убегая, боится. Естли не знает, чего желать, а чего убегать, тогда недоумеет, сомневается, мучится, суда и туда наш шарик качается, метется и вертится, как магнитная стрела, доколь не устремит взор свой в дражайшую точку холоднаго севера.

Так и душа, наконец, когда нашла того, кого нигде нет и везде есть — щастлива. Сей один довлеет ее насытить, а без сего глотает воздух с ядущим вся дни живота своего землю змієм.

Мненія подобны воздуху, он между стихіями не виден, но твердее земли, а сильнее воды; ламает дерева, низвергает строенія, гонит // волны и корабли, ест железо и камень, тушит и разъяряет пламень.

Так и мысли сердечные — они не видны, как будто их нет, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит целое жизни нашей дерево; естли зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сееш, так и жнеш.

Весьма я рад буду, естли сія книжечька в прогнаніи только нескольких дней скуки послужит, но как я доволен, естли она хоть в капле внутренняго міра поспособствует. Вседражайшій сердечный мір подобен самым драгоценным камушкам: одна крошечька цену свою имеет, естли станем его одну каплю щадить, тогда можем со временем иметь целую чашу спасенія.

Разливши мысли наши по одним наружным попеченіям, и не помышляем о душе, не разсуждая, что от нее всякое дело и слово проистекает, а естли семя зло, нельзя не последовать худым плодам, все нас сирых оставит, кроме сего неотъемлемаго сокровища. //

Представте себе смесь людей во всю жизнь, а паче в кончину лет своих, тоскою, малодушіем, отверженіем утех, задумчивою грустью, печалью, страхом, среди изобилія отчаяніем без ослабы мучащихся, и вспомните, что все сіє зло и родное нещастіе родилось от преслушанія сих Христовых слов: «Ищите прежде царствія божія...» «Возвратися в дом твой...» «Царствіе божіе внутрь вас есть...» «Омый прежде внутренность стакана...»

Но благодареніе всевышнему за то, что никогда не бывает поздный труд в том, что для человека есть самонужнейшее.

Царствіе божіе вдруг, как молнія, озаряет душу, и для пріобретенія верынадобен один точію пункт времени.

Дай боже, вам читать слово божіесо вкусом и примечанием, дабы исполнилось на вас: «Блаженны слышащи словоб[ожіе] и хранящ[iе]».

Другій разговор скоро последует. А я пребуду.

м[илостивый] г[осударь],

Вашего благородія

покорнейшій слуга,

любитель священныя библіи

Григорій Сковорода.

ДРУЖЕСКИЙ РАЗГОВОР О ДУШЕВНОМ МИРЕ .

Лица: Афанасій, Яков, Лонги н, Ермолай, Григорій.

Григорій.Слава богу, собралась наша беседа! Что слышно? Нет ли вестей?

Яков.Вчера зделался пожар. Довелось быть в гостях и напасть на шайку учоных.

Лонгин.Был ли пожар?

Яков.При бутылках и стаканах ужасный загорелся дыспут. Иной величал механику; иной превозносил химію; иной ублажал геометрію; иной пришивал человеческое // щастіе врачебной науке; иной похвальными песньми венчал исторію; иной возвышал грамматику с языками; иной политику с обращеніем. Потом был спор, кая пища здоровее, кое вино полезнее. Наконец, самый пламень загудел о причине, погубившей республику Афинскую, плодородную мать ученых людей. Много врали и о богине Минерве, которой посвящен был город Афинскій. Однак я не мог ничево понять и не знаю почему никакова вкуса не чувствовал. А в любезной моей книжечке, которую всегда с собою ношу, недавно начитал, что щастіе ни от наук, ни от чинов, ни от богатства, но единственно зависит оттуду, чтоб охотно отдаться на волю божію. Сіє одно может вспокоить душу.

Григорій.Как прозываются те учоные?

Яков.Первой Навал, второй Сомнас, третій // Пификов, люди славно учоные, а протчих не знаю.

Григорій.Как же ты не мог ничего понять?

Яков.Сему я и сам дивлюсь. Одна только то знаю, что слушать их вовся мене не позывало.

Григорій.Разве они о Минерве говорили без Минервы? Так побеседуем же сами о драгоценнейшем нашем мире безспорно и дружелюбно. Раскусим нисколько слово сіє: «Отдаться в волю божію». А премилосердная мати наша блаженная натура нас, любителей своих, не оставит, руководствуя нашу всю беседу. Вспомните сказанное мною слово сіє: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее». Сіе-то значит: «жить по натуре».Кто же не говорит сего: жить по натуре?Но сія ошибка путем есть всей пагубы, // если кто, смешав рабскую и господственную натуру в одно тождество, вместо прозорливой или божественной избирает себе путеводительницею скотскую и слепую натуру. Сіє есть родное нечестіе, неведеніе о боге, непознаніе пути мирнаго, шествіе путем нещастія, ведущим в царство тмы, в жилище духов безпокойных.