«10 січня 18…
Любий Леньйоне, ви — один із моїх найдавніших друзів, і хоч іноді ми з вами розходилися в думках щодо наукових питань, та я не пригадаю, принаймні зі свого боку, щоб моя прихильність до вас похитнулася. Якщо одного дня ви б сказали мені: «Джекіле, моє життя, моя честь, моє здоров’я залежать від вас», я б не вагаючись пожертвував свою ліву руку, аби тільки допомогти вам. Леньйоне, сьогодні моє життя, моя честь, моє здоров’я залежать від вашого милосердя. Якщо ви мені відмовите — я загину. З цієї передмови ви могли припустити, що я збираюся попросити вас про ганебний вчинок. Судіть самі.
Я благаю вас відкласти всі свої справи сьогодні ввечері, навіть якщо вас викличуть до ліжка хворого імператора. Винайміть кеб, якщо ваш екіпаж не чекатиме біля ґанку, і вирушайте до мого будинку, прихопивши цього листа для консультації. Пул, мій дворецький, отримав відповідні вказівки. Він чекатиме на вас разом зі слюсарем. З його допомогою зламайте двері мого кабінету. Зайдіть туди самі. Праворуч стоїть шафа, позначена літерою «Е», відчиніть її, а якщо вона буде замкнена, не вагаючись ламайте замок. З тої шафи заберіть четверту зверху шухляду, або (що те саме) третю знизу, разом з усім її вмістом. Я страшенно боюся дати вам неправильні вказівки через своє погане самопочуття. Та якщо я помилився, ви впізнаєте потрібну шухляду. Та м лежатимуть різні порошки, невеличка пляшечка і зошит. Благаю вас забрати її з собою на Кавендиш-сквер, не чіпаючи в ній нічого.
Це перше, про що я вас хотів попросити. Тепер друге. Якщо ви вирушите до мене одразу, як отримаєте листа, то повернетесь додому задовго до півночі. Та я залишаю вам такий запас часу не лише тому, що боюся перепон, які не можна ані передбачити, ані попередити, а ще й тому, що година, коли ваші слуги спатимуть, якнайкраще годиться для того, що я хочу зробити. Опівночі я прошу вас чекати у власній приймальні на самоті, ви повинні власноруч впустити людину, що назветься моїм представником, і віддати їй шухляду з мого будинку з усім вмістом. На цьому ваша роль закінчиться, і ви отримаєте мою глибоку вдячність. За п’ять хвилин, якщо ви наполягатимете на поясненні, ви зрозумієте, що всі ці перестороги надзвичайно важливі
для мене, і нехтування хоч однією з них (хай як фантастично це звучить) може призвести до моєї смерті чи божевілля, які ляжуть на ваше сумління.
І хоч я впевнений в тому, що ви не знехтуєте цим моїм проханням, та все одно серце моє провалюється в п’яти, а руки тремтять, коли я думаю про таку можливість. Подумайте про мене, в цю хвилину я перебуваю в дивному місці, в пітьмі, поневолений чорним відчаєм, який важко перебільшити, але якщо ви ретельно виконаєте моє прохання, мої страждання розсіються, як ранковий туман. Допоможіть мені, мій дорогий Леньйоне, та врятуйте свого друга Г. Д ж.
P. S. Я вже заклеїв листа, коли новий страх охопив мою душу. Може так статися, що поштова служба підведе мене і цей лист не потрапить до ваших рук до наступного ранку. В цьому випадку, любий Леньйоне, виконайте моє доручення, коли вам буде зручніше впродовж наступного дня. І знову чекайте мого посланця опівночі. Хоча вже може бути запізно. Якщо наступної ночі до вас ніхто не завітає, то знайте, що Генрі Джекіла ви більше ніколи вже не побачите».
Прочитавши цього листа, я впевнився, що мій колега збожеволів, та оскільки невеликі сумніви щодо цього в мене все-таки лишалися, я відчував себе зобов’язаним виконати його прохання. Чим менше я розумів, що означає цей каламбур, тим менше я міг судити про важливість цієї справи; а відмовитись виконати такий відчайдушний заклик означало покласти на себе дуже велику відповідальність. То ж я підвівся з-за столу, сів у екіпаж і рушив прямісінько до Джекілової оселі. Служник уже чекав на мій приїзд. Він також отримав поштою листа на замовлення зі вказівками й відразу ж послав по слюсаря й по теслю. Ремісники прибули, коли ми з Пулом обговорювали ситуацію, і ми рушили до анатомічного театру старого доктора Денмена, з якого (як ви, безперечно, знаєте) найзручніше потрапити до особистого кабінету Джекіла. Двері були дуже міцні, і замок був зроблений бездоганно. Тесля відверто визнав, що з ними буде багато мороки і доведеться їх значно пошкодити. Слюсар також був майже у відчаї. Але він, однак, виявився майстром золоті руки, і за дві години роботи двері нарешті відчинили. Шафа, позначена літерою «Е», була незамкнена, тож я витяг потрібну шухляду, наклав туди пакувальної соломи, загорнув її у простирадло і повернувся з нею на Кавендиш-сквер.
Вдома я вирішив вивчити вміст шухляди. Порошки були розтерті досить старанно, та все ж не так тонко, як це зробив би справжній аптекар, і з цього я зробив висновок, що вони були вироблені самим доктором Джекілом. Розгорнувши один із пакуночків, я побачив, як мені здалося, звичайну білу сіль у кристаликах. Маленька пляшечка, на яку я далі звернув увагу, була наполовину заповнена криваво-червоною рідиною з їдким запахом; як мені здалося, вона містила фосфор і якийсь летючий ефір. Щодо інших її інгредієнтів я не мав жодної гадки. Зошит виявився звичайним нотатником, у якому не було записано нічого, окрім низки дат. Вони охоплювали період у багато років. Я звернув увагу на те, що ці дати досить раптово уривалися близько року тому. Де-не-де, не більше шістьох разів на кількасот дат, біля цифр стояла коротка примітка, зазвичай щонайбільше одне слово, наприклад: «Подвійна», а одного разу, на самому початку списку, було написано: «Цілковитий провал!!!» — із трьома знаками оклику. Ці спостереження ще дужче загострили мою цікавість, але не роз’яснили нічого конкретного. Переді мною були слоїк із якоюсь рідиною, пакуночки з сіллю, та ще зошит із записом серії дослідів, що не мали (як і інші Джекілові дослідження) жодного практичного застосування. Яким чином наявність цих речей у моїй оселі могла вплинути на честь, життя і здоров’я мого легковажного колеги?
Якщо той посланець може прийти до мене, тоді чому він не може навідатися до Джекілового будинку? І навіть враховуючи можливі перешкоди, чому цього джентльмена треба було прийняти таємно? Що довше я над цим думав, то більше переконувався, що маю справу із розумовою хворобою. Однак я відпустив прислугу спати, а сам зарядив старий револьвер, що міг стати в пригоді для самооборони.
Над Лондоном тихо пробило дванадцяту годину. Тієї-таки миті хтось обережно постукав у двері. Коли я вийшов на стук, то побачив маленького чоловічка, що тулився до колон на ґанку.
— Ви від доктора Джекіла? — запитав я.
Він відповів мені «Так» якось дуже вимушено. Коли я запросив його увійти, він не звернув на мене жодної уваги, а тривожно озирнувся на темну площу. Неподалік ішов полісмен із ліхтарем; побачивши його, мій відвідувач здригнувся і лише тоді поквапився увійти.
Всі ці деталі вразили мене і, мушу зізнатися, дуже прикро вразили. Я попрямував за ним до приймальні, тримаючи руку на зброї. Тут нарешті я зміг його роздивитися. Ніколи до того моменту я не бачив цього чоловіка, це я можу сказати напевне. Як я вже згадував, він був куций на зріст. Я був приголомшений жахливим виразом його обличчя та неприродним поєднанням великої м’язової сили з помітною слабкістю статури, і нарешті, найбільше мене вразила незрозуміла суб’єктивна тривога, що виникала в його присутності. Це було схоже на якесь заклякнення і супроводжувалося помітним зниженням пульсу. Тоді я пов’язав це з ідіосинкратичним, тобто характерним для окремих людей, особистим неприйняттям, тільки я здивувався, чому симптоми такі гострі. Та пізніше я збагнув, що причина цього полягала набагато глибше, в самій природі тієї людини, і вирішив поводитися шляхетно, переступивши почуття незрозумілої ненависті.
Ця особа (що з першої хвилин перебування в моєму домі викликала в мене змішане почуття огиди й цікавості) була одягнена так, що могла викликати в іншої людини хіба що сміх: його одяг був дорогим і гарно пошитим, але напрочуд завеликим для такого зросту. Брюки довелося підгорнути, аби вони не мели землю, пояс пальта опинився на рівні стегон, а комір був набагато ширшим за плечі. Як не дивно, але це безглузде вбрання зовсім не викликало в мене сміху. В самій сутності істоти, що стояла переді мною, було щось зіпсуте й бридке, щось захопливе, дивовижне і відразливе водночас, тому невідповідність одягу лише підсилювала враження. І тим більше мені цікаво було дізнатися про характер цього чоловіка, звідки він родом, про його життя, долю та становище у світі.
