Як передову сторожу для західньої части Київського повіту — поріч Ірпеня, Унави, Каменки, в серединї XVI в. поставлено замок в Білій Церкві. Є звістка, що се зробив воєвода київський кн. Пронський (воєводою був від 1544, а вмер р. 1555). Коли се так 18), то мусїв він зробити се перед самою смертю, бо в ревізії 1552 р. про білоцерковський замок нїчого не чуємо. Деякі відомости маємо про нього з пізнїйшої ревізії; з неї бачимо, що був він заложений в великих розмірах, але слабко узброєний і не маючи нїяких доходів окрім з міста, що мало осїсти при нїм, лихо удержував ся, скоро погнив і занедбав ся 19). Місто при нїм справдї осїло, але довго зіставало ся одиноким оселим місцем в сїй околицї — як то було і з иньшими замками.
Для полудневої Київщини опорною базою служив Звенигород, але він не був відновлений весь XVI вік, хоч на потребу того вказувала українська людність. З тим околиця ся лежала пустою. Бачили ми вже оповіданнє Браславян про те, як давнїйше підводи з Браслава ходили навпростець на Київ, Канїв, Черкаси „по селам, которыи передъ тымъ бывали, а тепер вже од поганства спустели” 20). Для того, щоб ся кольонїзація могла відновити ся, вони вважали замало відбудувати сам тільки Звенигородський замок, але розложити тут сторожеве військо, як було на Поділю короннім: „гдыбы люди пенежныи завжды обецне мешкали, тогды як замок оный звиногородский можетъ безпечне забудованъ быти, такъ и села осести”. І як ми бачили з попереднього, справдї само збудованнє замку не могло б відновити кольонїзації, а під його ослоною могла б осїсти тільки більша або меньша осада міська.
Так було і в самій Браславщинї. Браславський замок служив передовою базою для Побожа; ним дорожили дуже з сього боку, й спішно відновили заходом цїлого князївства в 1490-х рр., а коли його спалили Татари в 1551 р., зараз же відбудовано коштом литовського скарбу; будівничим був пушкар Жолдак, що обовязав ся збудувати замок за 23 місяцї; 60 копачів і 40 ремісників працювало при тім і будова коштувала разом 3177 зол. 21). Вся людність мала свій захист під сим замком. Ревізії, що правда, не кажуть сього так виразно, як бачили ми се при иньших замках, але в світлї анальоґій з иньших пограничних околиць сказане ними не лишає сумнїву в тім. 33 домів боярських, 160 домів їх людей і 129 домів міщан господарських, по ревізії 1545 р., 22) — се не тільки вся осела людність міста Браслава, а заразом вся осела людність Браславщини 23). Тільки в повітї Винницькім бачимо окрім замкового острога правдиві села, з людністю, і то великі — по кількадесять господарств (всїх „людей” господарських і панських в містї і в повітї ревізор нарахував 1113, а з них в містї тільки 112 домів).
Примітки
1) Архивъ VII. І с. 595.
2) Оден тільки боярин значить ся поза містом — де він пробуває, не сказано; всї иньші, числом 28, сидять „въ острозе”.
3) Роблю маленьку поправку: в друкованім „села на Тетереви”, але з сих сїл тільки Вишевичі на Тетереві”.
4) „Село Подсычи земянскоє — отъ замку землею и водою 2 мили, семъєй 6-ть, зимують и литують при замъку, служать зъ городовыми”; „Село Тулибле у версти отъ замъку кнегине Путивльскоє, семъєй 6, при замъку зимують и литують, тягнуть зъ местомъ”; „селище Колтягаєво, семъєй 6, в мисте при замъку зимують и литують”: „село Совинъ, 3 мили отъ замъку на Ръси, семъей 8, зимують и литують въ месте при замъку”. — Архивъ VII. I с. 99-100. Тільки при „селищу Телехътемирові” нема такої замітки, але скорше вона тільки пропущена, нїж мала б бути тут справжня відміна від иньших сїл: коли люде з Воронова, дальшого села, зимували в Канїві, а тільки лїтували у себе, і то на мало-приступнім острові, то трудно не думати се й про Терехтемирів, тим більше, що до Терехтемирева тягнули уходи на Самарі, й люде туди мусїли ходити: наручнїйше їм було мати свої осади під Канївом, як тримати ся свого села; до того ж вони і „служать з Канївцями”.
5) „Зимують при замъку в месте, литують тамъ на острове” — Архивъ VII. І. с. 98.
6) „Єрмакъ Севрюкъ заложил ся ново Михаилу Грибуновичу земянину, Гораинъ Московкинъ заложил ся за ротмистра теперешнего”. Архивъ VII. 1 с. 89.
7) Ibid. с. 84.
8) Zrodla dz. VI с. 143.
9) Ibid. с. 139.
10) Zrodla dz. VI с. 131.
11) Мова про десятину, яку брано з тих, що сїяли на ґрунтах замкових, див. в ревізії 1552 р.: „поля замкового од острога удолж... миля заведничая..., тоє поле мещаномъ вольно пахать, а земяне и подданыє ихъ, которыє пашутъ, тыє даютъ на замокъ десятину”. Ся вільність міщан мусить бути стара, і про знесеннє десятини просили земяне: очевидно, їх люде, тулячи ся в містї, замість орати на своїх селищах, часто господарили на тих замкових ґрунтах під замком — бо ж і загалом в містї людей було не багато.
12) Zrodla VI с. 135.
13) Архивъ VII. І с. 151, і вище: „люди князькиє, панскиє, земянскиє, боярскиє, которые живутъ ув острозе и за острогомъ, — хотя которыє и в селахъ мешкаютъ, а предся домы свои в месте маютъ”. В ревізії 1545 р. при першім селї в реєстрі земянських маєтностей читаєть ся: „людей ихъ милости в месте мешкаютъ десять человековъ” (с. 130); можливо, що се поясненнє „в месте мешкаютъ” дано як загальне для всього реєстра, і скорше як виїмок треба зрозуміти дальше поясненнє, що люде Тишкевича „которыє тут мешкали, пошли вжо до Слободища”.
14) Архивъ VII. І с. 144, і вище: „села князскиє, панскиє и земянскиє, коли єще не были пусты”.
15) Див. вище нотку 2 на с. 45.
16) Окрім наведеного ще на с. 138: „и сами достатку живности не маютъ, олижъ на Волинь и на Подоле єздечи збоже собЂ ку живности скупують”. Пор. в ревізії 1552 р. згадку з „добрыхъ летъ”, перед спустошеннєм, які доходи йшли з замкових млинів, „а теперъ Житомирци инде збоже купують, єздячи, тамъ и мелютъ” — Архивъ VII. І с. 147, пор. вище 2 с. 20.
17) Ibid. c. 140.
18) Звістку сю подає Яблоновский (Ukraina c. 84) з якоїсь рукописи Е. Рулїковского, без усяких близших пояснень. Як близшу дату збудовання замку подає він звідти р. 1550, але се, як сказано вгорі, досить не правдоподібно.
19) Він мав 158 городень, а київський 177 (в 1552р. тільки 133). За те вся білоцерковська артилерія складала ся з трох нездалих гармат: одна розірвана, друга „дуже слаба”, третя без ложа; гаківницї й аркабузи теж „не всї справні” — Zrodla XX с. 15-16.
20) Zrodla VI с. 122.
21) У Балїньсікого Starozytna Polska III с. 468.
22) Цифри одначе не конче певні: ревізія 1552 р. каже, що при замъку, в острозе, земянъ мещанъ и волощанъ было домовъ всихъ семъсотъ и тридцать”.
23) Zrodla dz. VI с. 125. Про людність по за містом — про панських підданих по селах, ревізія не згадує нїчого. На иньшім місцї йде мова про уставленнє осібного війта для людей панських, „поки в местЂ будут мешкали” (с. 124): отже сї панські люде сидять в містї з огляду на небезпечність, не відважаючи ся мешкати по селах. Можна ще пригадати тут, як вся браславська людність по зруйнованню замка сидить і чекає „замъку на томъ же местцы” — Архивъ VII. II с. 21.
КОЛЬОНЇЗАЦІЙНІ ОБСТАВИН І САМООБОРОНА ЛЮДНОСТИ: НЕОБЕЗПЕЧЕНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ЖИТЯ. ВОЄННА САМООБОРОНА ЛЮДНОСТИ, ЇЇ ЗАГАРТОВАННЄ, УКРАЇНСЬКЕ ДОЗВІЛЄ І ПРИТЯГАННЄ НИМ ЛЮДНОСТИ, УХОДНИЦТВО, УХОДНИЦЬКІ ПРОМИСЛИ.
Людність щільно тулила ся під стїнами замка, але замок не давав їй сам по собі повної безпечности. Не кажучи вже, що оборона замка була проблемою, яка не завсїди удавала ся при більших татарських нападах, — ся оборона мусїла відбувати з безпосередньою участю самої таки людности. З виїмком Київа (і то не завсїди), замки тутешнї, як ми вже знаємо, не мали значнїйших залог, які могли б оборонити замок під час татарського находу. Людність не мала за чиїми спинами крити ся й мусїла своїми грудьми боронити свої сїмї й достатки. Не хто як ся сама людність мала брати ся за гаківницї й аркабузи, щоб обстрілювати ворогів з „бланковань”; не хто иньший, як вона мала орудувати тим каміннєм і колодками, які хозяєви кождої городнї мали зібрати на бланках сеї своєї городнї. Очевидцї браславського взятя памятали одного з героїв сеї нещасливої оборони, що знайшов ся серед „малогодных ку обороне” людей, яких застало в замку татарське військо: „нижъли только одинъ с них — Кудрянко земянинъ — тотъ моцно ся працовалъ оборону и иншихъ на то напоминалъ и беручи ихъ за руки водилъ на бланки” 1).
