—

Агов, побратими, чи ви ще є?

—

Є!

Він прив’язав до мотузка один мішок та й сіпнув, щоб тягли:

—

Це ваше.

Витягли, спустили знову мотузок. Він прив’язав другий мішок:

—

І це ваше.

І третій їм віддав, — усе, що добув. Тоді прив’язав до мотузка королівну:

—

А це моє, — каже.

Витягли ті троє королівну, тоді вже Котигорошка треба тягти. Вони й роздумали:

—

Нащо будемо його тягти? Нехай лучче й королівна нам дістанеться. Підтягнім його вгору, а тоді й пустимо, він упаде й уб’ється.

А Котигорошко догадався, що вони вже надумали щось, — узяв прив’язав до мотузка каменюку й гукає:

—

Тягніть мене!

Вони підтягли високо, а тоді й кинули, — камінь тільки гуп!

—

Ну, — каже Котигорошко, — добрі ж ви!

Пішов він підземним світом. Іде та іде, коли насунули хмари, як ударить дощ та град! Він і заховався під дубом. Коли чує — на дубі пищать грифенята в гнізді. Він заліз на дуба й прикрив їх свитою. Перейшов дощ, прилітає велика птиця гриф, тих грифенят батько. Побачив, що діти вкриті, та й питає:

—

Хто це вас накрив?

А діти кажуть:

—

Як не з’їси, то ми скажемо.

—

Ні, — каже, — не з’їм.

—

Отам чоловік сидить під деревом, то він накрив.

Гриф прилетів до Котигорошка та й каже:

—

Кажи, що тобі треба, я тобі все дам, бо це вперше, що в мене діти зосталися живі. А то все — я полечу, а тут піде дощ — вони в гнізді й заллються.

—

Винеси мене, — каже Котигорошко, — на той світ!

—

Добру ти мені загадку загадав! Ну та дарма, треба летіти! Візьмемо з собою шість кадовбів м’яса та шість кадовбів води, то як я летітиму та поверну до тебе голову направо, ти мені і вкинеш в рот шматок м’яса, а як поверну наліво — даси трохи води, а то не долечу й упаду.

Взяли вони шість кадовбів м’яса та шість кадовбів води, сів Котигорошко на грифа — полетіли. Летять та й летять, як поверне гриф голову направо, то Котигорошко йому вкине в рот шматок м’яса, а як наліво — дасть йому трохи води. Довго так летіли, — от-от уже долітають до цього світу. Коли 

гриф повертає голову направо, а в кадовбах і шматочка м’яса нема. Тоді Котигорошко відрізав у себе литку та й кинув грифові в рот. Вилетіли нагору, гриф і питається:

—

Чого це ти мені якогось не такого м’яса дав аж наприкінці?

Котигорошко показав на свою ногу:

— От чого, — каже.

Тоді гриф полетів і приніс цілющої води; як покропили тією водою, литка й приросла.

Гриф тоді повернувся додому, а Котигорошко пішов шукати своїх товаришів. А вони вже подались туди, де тієї королівни батько, там у нього живуть та й сваряться поміж себе: кожен хоче з королівною оженитися, то й не помиряться.

Коли це приходить Котигорошко. Вони полякалися, а він каже:

—

Ви мене зрадили, мушу вас покарати.

Та й покарав.

А сам одружився з тією королівною та й живе.