— Дiйшло?
— Чесно — не зовсiм. Чогось не вистачає, якоїсь деталi…
— Просто все. Я почав вираховувати дiвку, з якою жирував Сизий. Виявилося, вiн заплатив їй бiльше, нiж у нас звичайно платять за сексуальнi послуги. Слово за словом — на поверхню вилазить iнформацiя, що журналюга причетний не лише до звичайного туристичного бiзнесу, а й до секс-туристичної iндустрiї. Вiн пхає носа туди, куди не треба. Бо це дурна Саша за триста баксiв дала йому весь розклад. I дурна Люда так само поведеться. Тiльки тут не Київ, i проституцiя поки що в бiльш глибокому, нiж у вас, пiдпiллi. До того ж вiн ще вираховує мiсця, куди можна спрямувати за наркотою. Усе це буде широко поширюватися. Питання: чи потрiбно це комусь тут?
— Звiсно, що нi!
– Є можливiсть, що Сизого просто могли прибрати вiд грiха подалi? У сутенерiв на це жилки не вистачить, а наркодилери спишуть такого небезпечного типа легко. Може бути?
— Цiлком! — я почувала себе так, нiби сама до всього додумалася, хоча тут же виринуло паралельне запитання: якщо вiд докучливого Сизого позбавилися дiлки секс- та наркобiзнесу мiсцевого масштабу, то хто ж тодi й головне — для чого вiдрубав голову вiд трупа тричi судимого Миколи Дорошенка. Та свої сумнiви поки що вирiшила залишити при собi. Тим бiльше, що опер, здається, цим не переймався.
— А раз так — по конях! До Кам'янця недалеко, пошукаємо там подружку Люду. Годиться?
Зараз Стас Жихар мав вигляд хорта, що взяв слiд i для якого важлива не дичина, яку вiн заганяє, а сам процес погонi. Учора я вже мала змогу побачити його таким.
У мого колишнього чоловiка таких рис не було: вiн працював на результат. Це означало, що способи досягнення цього результату його нiколи не цiкавили.
Я починала розумiти, чим менi симпатичний Стас Жихар.
До Кам'янця-Подiльського домчали швидко. Пiд вечiр у повiтрi ледь запахло дощем, i менi не особливо посмiхалося їхати назад вночi по незнайомiй мокрiй дорозi. Проте Жихар налаштував себе войовниче. Я досi не знала, скiльки вiн прийняв на груди перед тим, але явно бiльше, нiж «наркомiвських сто грамiв» з пивом у «Павуку». Вiн був настроєний iти в кавалерiйську, або, що бiльш iмовiрно, в танкову атаку. Чим це могло закiнчитися персонально для мене, я не уявляла. Заспокоювали мене три речi: власне адвокатське посвiдчення в бардачку, мiлiцейська корочка Жихаря й пiстолет у нього за поясом.
Поблукавши за його вказiвками центром мiста, я припаркувала машину неподалiк готелю «Україна» i Стас швидко подався на розвiдку. Годинник показував уже початок дев'ятої вечора, старовинне мiстечко огортали сутiнки, i менi раптом стало прикро: нiколи тут як слiд i не була, старої фортецi не бачила, мiст через Смотрич не переходила, i ось тепер, коли все це поруч, мушу з якогось дива ловити мiсцеву повiю в парi з навiженим та до того ж пiддатим ментом.
Та перейнятися жалощами я по-справжньому й не встигла. Жихар, чия кремезна постать рухалася вiд таксиста до таксиста, повернувся, квапливо сiв у машину i видихнув:
— Нашу клiєнтку пiдчепила якась компанiя, тепер вони сидять у одному генделику, я навiть знаю де, помчали, покажу!
– Єсть, товаришу начальник! — беззлобно буркнула я, запустила мотор i в сутiнках поїхала мiстом, намагаючись виконувати вказiвки свого штурмана.
Коли ми дiсталися до невеличкого бару з промовистою назвою «Корчма», зовсiм стемнiло. Знову навiть не попросивши, а вже звелiвши чекати тут, Жихар для чогось витягнув пiстолет, зняв його iз запобiжника i зник унизу, в напiвпiдвальному примiщеннi бару. За мить я вже виходила з машини, не бажаючи виконувати чиї б то не було вказiвки й маючи твердий намiр пiти за ним, аби цей кавалерист не висадив у повiтря весь цей шинок. Що мене зупинило, не маю поняття. Постоявши кiлька хвилин бiля входу, я неспiшно розвернулася i пройшлася тротуаром.
Чотири кроки вперед. Чотири — назад. Чотири — вперед. Чотири…
З середини почувся iстеричний жiночий вереск.
Наступної митi хряснули дверi i нагору стрiмко пiднявся Жихар, стискаючи в правицi пiстолет, а лiвою волочачи за руку невисоку дiвчину в блузцi з величезним вирiзом i короткiй шкiрянiй спiдницi. Дорогою вона загубила туфлю, немовби та Попелюшка, i Стас не зважив на це, розчахнув заднi дверцята, мов лантух запхав полонянку на заднє сидiння, сам примостився поруч i скомандував менi:
— Жени!
Починати суперечку й з'ясовувати стосунки просто зараз не було жодного бажання, хоча й дуже кортiло. Поставивши цю галочку собi на майбутнє, я мовчки сiла за кермо й поїхала прямо, подалi звiдси. За нами з-пiд землi виринули якiсь людськi фiгури, однак на погоню це не було схоже.
— Далеко? — поцiкавилася, не повертаючи голови.
— Назад до готелю. Там поговоримо у звичнiй обстановцi. Правда, сонце? — у дзеркальце я побачила, як Жихар ущипнув дiвчину за щоку.
— Мосли забери, мудак! — огризнулася вона. — Чого тобi взагалi треба?
— Ще скажи, що нiчого не знаєш!
— Не знаю!
Так вони гарикалися всю дорогу до готелю. Там Стас попросив мене заїхати на сусiдню вулицю, стати подалi i заглушити мотор. Пiсля того вийшов, не вiдпускаючи дiвчину. Я рушила за ними — все це перестало менi подобатися i вже зовсiм не виглядало грою, тим бiльше — мiлiцейським розслiдуванням.
Наша дивна трiйця пiдiйшла до дверей готелю. Я не знаю, якi плани були в Жихаря i якою вiн бачив у них мою роль. Бо що б вiн не задумав, те, що раптом почалося, пiшло в розрiз iз будь-якими планами i закрутилося вихором.
З рiзних бокiв на нас налетiли невiдомi.
Я миттю опинилася в чиїхось мiцних обiймах, спробувала брикати ногами, тiльки стало ще гiрше: мене вiдiрвали вiд твердої поверхнi i занесли в фойє. Усе це супроводжувалося якимось гуркотом i жiночими криками. Кричали черговi на рецепцiї, кричала захоплена Стасом у полон проститутка. А один iз напасникiв, спиною протаранивши дверi, влетiв за нами i розтягнувся на твердому мармурi пiдлоги. За ним, наче в уповiльненому кiно, всередину просунувся Жихар, на плечах якого висiли двоє мордоворотiв. Одного Стас усе ж таки скинув, iз силою вдаривши об стiну. Другий виявився чiпкiшим, до того ж явно досвiдченiшим бiйцем i, що головне, був одного зросту i приблизно однiєї статури з супротивником.
Звiльнена дiвчина стояла в двернiй проймi i далi репетувала.
Той, ким протаранили дверi, звiвся на ноги i кинувся допомагати своєму товаришевi. Та Жихар брикнув ногою, влучив напасниковi в живiт i на деякий час вивiв його з бою. Натомiсть отямився черговий супротивник i знову кинувся в атаку. Той, в чиїх обiймах була я, пожбурив мене на пошарпане крiсло, кинувся з iншого боку. Утрьох чоловiки таки заламали Стаса, вклали його обличчям на пiдлогу, один сiв на голову, решта двоє спробували застебнути на ньому кайданки.
— Мiлiцiя! — крикнула я. — Мiлiцiю звiть!
Та жiнки на рецепцiї чомусь не поспiшали викликати правоохоронцiв. Бiльше того — вони, схоже, швидко заспокоїлися. Перестала вищати i повiя. Вона навiть не збиралася тiкати геть звiдси. А далi на моїх очах ситуацiя досягла свого апогею i одночасно — вищого ступеню абсурду.
Закувавши нарештi полоненого в наручники, один iз напасникiв сильним копняком у бiк змусив того перевернутися на спину. Тепер, при свiтлi люстри, всi присутнi могли роздивитися обличчя один одного. I я почула:
— Твою мать! Жихар! Якого хера!
— Гриша, сучара! Що за дiла, матiр вашу!
— Е, що тут таке?
— Гля, мужики, Стасик!
— Нє, такого я ще не бачив!
За п'ять хвилин колеги вже знiмали з Жихаря наручники. Справдi колеги: той, вiд чиїх обiймiв у мене болiли боки, показав менi документи. Нас захопили кам'янецькi менти.
Розбiр польотiв проходив у тому ж таки барi, в «Корчмi». I пiсля трьох годин цих розборок я готова була пiти в якусь одиночну камеру, аби вже не бачити цього i не чути.
Спочатку колеги довго з'ясовували, хто з них кому винен поляну. З четвiрки, яка на нас наскочила, Стас добре знав двох: Гриша, колишнiй мент iз Подiльська, перевiвся сюди три роки тому, i мiсцевий сискар Паша. Ситуацiя прояснилася моментально i, як на мiй погляд, виявилася аж надто прозорою. Тутешнi менти контролювали кiлька точок, на яких працюють тутешнi проститутки. За «кришування» отримували належну їм долю, i свою мiсiю виконували справно: не дозволяли чужим зазiхати на спокiй дiвчат та їхнiх сутенерiв, а також залагоджували конфлiкти, що виникали з клiєнтами.
