Тим часом на Кубані серед фронтових козаків і незалежних новгородців, яких прибуло під час війни близько мільйона чоловік, швидко зростали більшовицькі настрої. Між новгородніми й козаками виник конфлікт через розподіл землі. Тимчасовий Уряд нічого не міг зробити ні для козачого населення Кубані, ні для новгородніх.

Згодом у Катеринодарі виникло двовладдя — з одного боку, комітет Тимчасового Уряду і з другого — козацький Військовий Уряд, головою якого козаки обрали лінійця Филимонова, а заступником — чорноморця Івана Макаренка. Наростала третя сила — більшовицькі комітети, що виникали у містах, поселеннях новгородніх і деяких станицях.

Від лютневої до жовтневої революцій козаки-кубанці брали активну участь у Загальноросійських козацьких з'їздах. На II козацькому з'їзді делегати-кубанці осавули К.Бережний і В.Гамалія виступили проти проекту, який засуджував І Універсал Центральної Ради. Були присутні козаки і на з'їзді поневолених народів, що відбувся у вересні 1917 р. у Києві.

Швидко зростала національна свідомість і серед жителів Чорноморської губернії, яка тільки у 1896 р. була відокремлена від Кубанської області. Вже 18 березня 1917 р. на всенародному віче у Новоросійську було вирішено, "щоб російська держава перетворилася в демократичну на основах федеративної спілки вільних і рівних народів і щоб Україна в межах поширення її людності отримала як і інші нації культурно-політичну автономію з окремою думою або сеймом".

А вже 30 липня 1917 р. з'їзд українських громадян і представників українського населення Чорноморської губернії ухвалив резолюцію про приєднання Чорноморської губернії до України.

Тим часом зв'язки між Кубанню та Україною швидко зміцнювалися. До нового складу Центральної Ради у квітні 1917 р. ввійшли представники Кубані М.Левитський і С.Ерастов, а на Кубань для ведення переговорів про федеративні зв'язки була відправлена делегація, яка складалася з члена Центральної Ради Є.Онацького і старшини Богданівського полку М.Ґалаґана.

Одночасно за ініціативою Кіндрата Бардіжа на Кубані утворилися відділи українського вільного козацтва. Незабаром представники кубанських Гайдамацького і Чорноморського кошів взяли участь у роботі Всеукраїнського з'їзду Вільного Козацтва, що відбувся в жовтні 1917 р. у Києві.

24 вересня 1917 р. влада на Кубані остаточно перейшла до Кубанської Ради. Цього дня розпочалася її II сесія, на якій повинні були розглядатися питання про землю і майбутній устрій Росії.

На початку відкриття першого засідання Ради її депутатів привітали представники України, яких зустріли гучними оплесками. У відповідь на вітання виступив голова Кубанської Ради Микола Рябовол. Він сказав: "Україна прислала нам у гості своїх послів. Вітаю вас, браття! (Бурхливі оплески, всі встали. Вигуки "Слава!", "Слава!", "Ура!". Представників запрошують на сцену).

Дорогі гості! Мачуха-доля відірвала наших дідів-запорожців від лона і закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матірного догляду... Царі робили все, щоб вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну і любов до матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде слушний час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові матері. (Голоси з місць: "Не діждали б!").

Так — не діждали б цього ніколи... хоч царі понівечили наші душі, та не вбили. І ми, діти, руки на матір не підняли... Та минула лиха година.,, прийшла воля, І ми ожили. Ожили і як вірні діти своєї Матері йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорить уже любов між людьми... Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки централісти всяких проб, ні авантюристи всіляких марок, ні спасителі вітчизни від волі... Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі".

Під час роботи Кубанської Ради представники Кубанської області за пропозицією Ф.О. Щербини, котрий пізніше був обраний головою Верховного Суду Кубанської республіки, повідомили народи колишньої Російської імперії, що новою формою державного устрою вони вважають демократичну федеративну республіку.

Кубанська Рада проголосила Кубанську область республікою під назвою "Кубанський край", який став членом федерації народів Росії. З того часу Рада отримала назву Кубанська краєва Рада. Була розроблена Конституція краю, згідно з якою Кубань керувалася Законодавчою Радою, а виконавчою владою був Кубанський краєвий уряд, що відповідав перед Законодавчою Радою і Військовим отаманом. Військового отамана обирала Краєва Рада — фактично це був Президент республіки. Вибори до Законодавчої Ради проводилися між усіма громадянами Кубані — козаками, горцями і городовниками.

Наприкінці листопада 1917 р. в Україну був відправлений член Кубанської Ради І. Білий для координації спільних з Центральною Радою дій.

Першим Військовим отаманом став лінієць полковник О.П.Филимонов — людина досить консервативних поглядів, головою Краєвої Ради — Л.Л. Бич, козак станиці Павлівської, талановитий юрист — закінчив Московський університет.

У січні 1918 р. зійшлася новообрана Законодавча Рада. До неї ввійшло 46 козаків, 46 новгородніх і 8 горців. 25 січня було утворено Кубанський краєвий уряд — з 5 козаків, 5 новгородніх і 1 горця.

Першими документами уряду були постанови про Кубанські Установчі Збори, про 8-годинний робочий день і про утворення земельних комітетів, що мали вирішити земельні непорозуміння між козаками та новгородніми.

З цього часу стосунки між козаками та новгородніми поступово пом'якшувалися.

16 лютого 1918 р. вийшов акт, за яким Кубань проголошувалася "Самостійною Кубанською Народною Республікою", а ще через декілька днів на приватній нараді було прийнято рішення розпочати роботу по приєднанню Кубані на федеративній основі до України.

Тим часом новоутворена Кубанська республіка опинилася у скрутному становищі. Через Кубань ішли частини Кавказької Армії, руйнуючи все на своєму шляху. З іншого боку, серед незаможних новгородніх та деякої частини незаможних козаків ширилася підтримка загонам Червоної Армії, які йшли на Катеринодар з Дону і Ставрополя.

Більшість козаків утримували нейтралітет, вибираючи між гаслами Ради і пропагандою більшовиків.

22 січня 1918 р. обрана на І з'їзді Рад Кубані в Армавірі обласна Рада оголосила себе єдиним правомочним органом влади на Кубані.

28 січня під натиском Червоної Армії, що дійшла вже до Катеринодара, Законодавча Рада з міста була витіснена. Кіндрат Бардіж зі своїм батьком і двома синами вирішив пробиратися в Грузію, але в Туапсе вони потрапили у засідку більшовиків і в нерівному бою загинули.

Після тяжких боїв з червоними загонами представники Кубанської Ради (3 тисячі козаків і 2 тисячі цивільних) зустрілися у станиці Новодмитрівській із загоном Корнілова, який після відомого "льодового походу" опинився на Кубані. В цій станиці була ухвалена угода про спільні дії між Радою та Корніловим.

31 березня під час невдалого штурму Катеринодара Корнілов був убитий і його замінив Денікін, який пізніше відіграв зловісну роль у долі Кубанської Ради. Тим часом на Кубані закріплювалася Радянська влада. У квітні 1918 р. на з'їзді Рад була проголошена Кубанська Радянська Республіка, яка у липні ввійшла до складу Північно- Кавказької Радянської Федеративної Республіки. До керівництва цієї республіки ввійшли більшовики А.І. Рубін, Я.В. Полуян, В.І. Крайній, Д. Швець, серед військових керівників були А.І. Автономов, Л.В. Баліс, кубанські козаки І.Л. Сорокін, І.А. Кочубей.

Але закріпитися Радянській владі на Кубані не вдалося. Політика "військового комунізму", продрозверстка, руйнування козацького укладу життя, червоний терор призвели до того, що переважна більшість козацтва виступила проти Радянської влади. Справа в тому, що серед радянського керівництва існував стійкий погляд на козаків як на душителів революції, потенційних контрреволюціонерів. І "обробляючи" новгородніх, більшовики добилися, щоб вони забирали у козаків землю. Проти козаків був розв'язаний шалений терор, який переріс у горезвісне "розкозачіваніє". Не дивно, що по станицях спалахнули повстання, які дуже жорстоко придушувалися. "Самовольные расстрелы коза-ков, бомбардировка станиц, бесконечные контрибуции отрядов..." "Подьезжая к станице Копанской, увидел ужасную картину: убитые люди убраны в огромные ямы... свалено 22 подводы человеческих трупов... Начальник Приморско-Ахтанского отряда расстреливал пленных из пулеметов группами, а именно по 20 и более, и кроме того, учинял еще самосуды... Деятельное участие в истреблении жителсй принимала й Черноморская батарея..." "...Под влиянием всевозможных темных личностей армия развратилась... Большой пример им подавали так называемые красногвардейские отряды, на самом деле представлявшие из себя в большинстве случаев банду грабителей й насильников".