-Не в тому смислі... Рука болить...

-Хоре скиглити, бо зараз знову боляче зроблю!

-Водолаз, кликуха така. Бо в окулярах, чотириокий... Він хімік, робить для хазяїна різні препарати, ну, наркоту, звичайно. Ми там самі не ширяємося, так, іноді травку покурюємо, обслузі наркота взагалі заборонена. Хазяїн каже - дуріють від неї, на говно перетворюються, а йому, значить, говно не потрібне, це всі довкола нехай говном стають, коли так хочуть. Бо сутність у більшості людей така... Гидоту різну на всякому народці випробовують. Підвал для цього, власне, служить.

-Був там?

-Я хіба дурний? Там нерви міцніші треба. Людей, правда, звідти вивозили багато разів. Дійсно то вже не люди.

-Заїдемо на територію, підвезеш туди, де вхід у підвал. Спробуєш, мудило, ще хоч одного фортеля відколоти - застрелю, гадом буду. Тепер замовкни.

-Рука болить. Уже голова гуляє, цяточки стрибають...

-Нічого в тебе не стрибає, голова без того давно погулює, так що давай, крути. За моїми підрахунками, пройшло навиліт, крізь м`якоть. Без вийо, не так воно вже й болить. Дівчині, яка зараз сидить у підвалі, болить ще сильніше. І зрозумій, Юрко Патик, одну просту річ: після всього, що я тепер почув, шансів залишитися живим і не потрапити під гарячу руку в тебе нема. Окрім одного: провезти мене на територію "Затишку".

Патик вірив йому. Поворушив правою рукою - таки дійсно кістку не заділо, куля пройшла навкісно та наскрізь, біль був наче від глибокої ножової подряпини, не більше, і можна навіть допомагати лівій руці втримувати кермо. Дивно, але на його їзду досі ніхто не звернув уваги. Можливо, о на початку дев`ятої вечора патрулям не до "джипів", які рухаються дорогою обережно, утримуючись на належній швидкості. За цим допитом на ходу вони знову перетнули Київ наскрізь, виїхали за місто, а коли завернули в бік "Затишку", Патик поїхав дуже обережно. Коли машина подолала останній поворот і виїхала на фінішну пряму, просто перед брамою, що відділяла світ від моторошного "Затишку", Рибалка зсунувся донизу, примостився боком долі, автомат муляв йому під плече, заважав кругляш гранати в кишені джинсів. Нічого, вже не довго лишилося.

-Поперджаю, суко: в тебе я завжди вцілю. Без дурного ковбойства.

Юрко Патик нічого не відповів. Заїхавши під перехресні промені прожекторів, натягнув посмішку і махнув рукою охоронцям.

-Здоров! Ваш Карлсон повернувся!

-Чого це ти?

-Прикинь, в Ляльки, проститутки, критичні дні по рекламному, місячні по науці, облом по пацанячому! Так що я додому, мужики! Не хочеться містом крутитися, пригод на очко шукати! У нас же тут тихо сьогодні, відісплюся. Додому ж не можна, на підписці, стара казала - менти вже три рази приходили.

-Тобі б, Патик, менше треба в генделиках замість грошей ствола показувати!

-Ми з Вухом забили, що мені так наллють, забув хіба? Хто ж винен, що в залі пьяні менти зустрінуться, геройство показувати почнуть! Немає ж на дверях гадючників попереджень: у нас сьогодні менти гуляють. Таблички "Не палити" і "Приносити та розпивати заборонено" бачив. Мені знаєш яку історію один крутий дядя в камері розповів?

Граната муляла все дужче, Рибалка відчував - ще трохи, і він змушений буде поворухнутися, поміняти позу, а раз так - дати Патикові додатковий шанс.

-Ну?

-У одному відділенні міліцейському на Дарниці лягаві страховочний варіант собі придумали: нажеруться після роботи, а потім ідуть бандитів ловити. Налетять на першого-ліпшого перехожого, конфіскований ствол йому в кишеню, і раз - затримали озброєного злочинця. Їм пиятики відразу прощаються. Бо робота ефективна. Потім ствол знову конфіскують і так - по колу.

-Анекдот чи правда?

-Ніби правда. Бо вони потім ще далі пішли. Затримали дядька і записали в протоколі: "Цілився в кіоскера бойовим патроном від пістолета-кулемета Стєчкіна, видаючи його за пістолет-кулемен Стєчкіна і вимагаючи від кіоскера пляшку горілки та один блок цигарок "Парламент".

-Брешеш ти все. Це перебор уже.

-Ага, так і оцінили дії працівників міліції. Просто ствол-вєщдок, котрий у них був паличкою-виручалочкою, вони десь посіяли під цим сами ділом, тому знахабніли і вирішили по бєспрєдєлу з патроном погратися. Звичайно, так просто не минулося. Одного в дільничні списали, іншого перевели в патруль. Хто знає, може передовий досвід по всьому Києву передається і ми з Вухом налетіли на ментівську засідку.

-Давай, заїжджай, засідка... Любиш ти потриндіти, аби так від лягавих відмазувався, як оце тут язиком плещеш.

Повернення Патика, з усього видно, не викликало в охорони жодних підозр. "Джип" неквапом рушив уперед, тепер Олег зміг нарешті поворушитися, випростався, знову сів на сидіння.

-Ти чого правда з ними розпатякався?

-Баки забивав, аби не почали докладніше допитуватися. У мене правда умовний термін, замінили нари на підписку, а я звалив. Бач, проїхали.

-Де вхід у підвал?

-За будинком.

-Заїдеш туди. Вийдемо. Поведеш. З чимось не згоден?

Патик промовчав. Через вікно Олег побачив освітлені вікна красивого модерного двоповерхового особнячка, перед головним входом до якого вишикувалися машини в кілька рядів. Детальніше роздивлятися розважальний комплекс "Затишок" Рибалці було ніколи, та й не ставив він це собі на меті. Його більше цікавило бомбосховище. Він не хотів запізнитися.

На вулиці зовсім не було людей, необхідна варта стерегла входи та виходи ззовні, отже, безпеку зсередини фірма гарантувала. Оминувши особняк з лівого боку, Патик зупинився на самому краєчку затишної алеї, обсадженої з двох боків молодими ялинками.

-Далі їхати не можна. Йти треба до кінця алеї, там видно буде. Такий вхід наче під арку, сходи вниз. Яка там глибина, поняття не маю. Кажу ж, бувати не доводилося. А людей звідти ост по цій алейці серед ночі виводять, в машину і вперед. Де були, що бачили - повні провали в пам`яті. Це ж краще, аніж гасити їх...

-Диви, гуманіст... Сиди так, спочатку я вилізу. Ти - за мною поведеш. Спробуй тільки...

-Та дістав уже, лякає і лякає! Все одно тобі звідси не вибратися. Хоч буду я кричати. Хоч ні. Ти ще не зрозумів цього, придурку табірний?

Справді, як вибратися з цієї фортеці, Рибалка навіть не думав. Коли дізнався, що тут роблять з людьми взагалі і з Оксаною - зокрема, ці проблеми якось само собою відступили на задній план. Нічого. Карась був переконаний - вихід знайдеться так само, як вхід

-Розберемося. Ключі від машини сюди, раз-два-три!

Патик передав йому ключі, вони зникли в кишені джинсів, брязнувши об корпус гранати. Рибалка вкотре переклав "макарова" у ліву руку, правою підхопив автомат. Вилізли вони з машини так само, як сідали, тільки Патик, відчувши себе цілковито на своїй території, демонстративно не опирався, будучі переконаним - рятівник маленьких дівчаток справді сам себе загнав у пастку, у клітку з голодним тигром, та ще й дверцята за собою особисто зачинив, ключ заховав до кишені лиш з однією надією: тигр, коли почне жерти, тим ключем сам подавиться. Це такий спосіб полювання на тигрів. Окрилений новою несподіваною думкою, Юрко Патик навіть посміхнувся в темряві. Його посмішки Олег Рибалка на прізвисько Карась не бачив. Знову засунувши пістолет за пасок, він узяв "калаша" напереваги і штовхнув задля певності Патика дулом між лопатками.

Від машини до входу в бомбосховище їх відділяло не більш як десять метрів.

Ти полюбиш нашого доброго Вовчика, Оксанко. Ти просто мусиш його полюбити. Ти сама цього захочеш, моя маленька.

Спочатку Оксані здалося, що ці слова прийшли до неї в одному з її важких сіро-ватяних снів. Тепер, коли Водолаз повторив їх, вона була при тверезій пам`яті... Ну, наскільки її можна вважати тверезою та здоровою після Серьогиних укольчиків. Драний експериментатор...