Ігор Росоховатський

НАУКОВО-ФАНТАСТИЧНІ ПОВІСТІ ТА ОПОВІДАННЯ

Можливість відповіді - doc2fb_image_03000001.png
Можливість відповіді - doc2fb_image_03000002.png
Можливість відповіді - doc2fb_image_03000003.png

Рецензент кандидат філологічних наук В.І.Положій

ОПОВІДАННЯ

Можливість відповіді - doc2fb_image_03000005.png

ЩО ТАКЕ ЛЮДИНА?

Стенограма уроків філософії

у початковій школі XXII століття,

виконана класною обчислювальною машиною

Урок перший
ОДЕРЖИМИЙ

Довідка. Відбувалося це в ті дні, коли весь світ облетіло повідомлення про те, що в сузір’ї Великої Ведмедищ спалахнула нова зірка, інтенсивність випромінювання якої порівняно невелика, але її видно навіть неозброєним оком. За два дні по тому, як нову зірку сфотографували і вона почала пульсувати, телескопи прийняли перший сигнал — потрійне повторення літери “О”.

***

— Я чекаю, поки ви вгамуєтесь, — промовив Учитель.

Дівчатка й хлопчики повернули до нього обличчя — на них можна було прочитати досаду й роздратування. Вони ніби говорили: ох, дайте нам спокій, хіба ви не бачите, що з нас невідкладна справа — обговорюємо загадку Великої Ведмедиці? Здавалося, ніякі слова не зженуть з їхніх облич цього виразу. Але Вчитель знав, що справжня мудрість полягає в тому, щоб знайти найпростіший вихід там, де, здається, вже нічим не зарадиш.

— Давайте всі разом поговоримо про те, що вас бентежить, — запропонував він.

Діти пожвавішали.

— Сьогодні ми повинні розпочати нову філософську тему “Що таке людина?”. Чи не так? — запитав Учитель.

— Так, — відповіла Нетерпляча дівчинка. — Але ж ви щойно сказали, що ми всі гуртом поговоримо про те, що нас хвилює.

— Правильно, — відповів Учитель.

— Тему “Що таке людина?” ми почнемо із загадки Великої Ведмедиці. Я розповім вам про чоловіка, котрого всі знають, його прізвисько — Одержимий. Він заслужив його ще в школі, коли вперше замкнувся у фізичному кабінеті. Розумієте, він дав собі слово, що не їстиме й не спатиме, поки не з’ясує природу гравітаційного поля.

— А що з цього вийшло? — запитала Нетерпляча дівчинка.

— Йому довелося відмовитися від даного собі слова, бо він помер би з голоду й безсоння. Але чи варто було через це помирати? Адже йому лишалося потерпіти лише два місяці, щоб довідатися про гравітацію, і він вирішив почекати.

— Я б так зробив, — мовив Упертий хлопчик. — Адже головне — досягти мети.

Учитель схвально кивнув головою і вів далі:

— Усі ми колись та замислюємось над тим, чому народжуються люди й зірки, у чому сенс життя й смерті. Але одні бояться шукати відповіді на ці питання, бо доводиться згадувати про біль, страждання, інші не хочуть навіть думати про них, бо, мовляв, упродовж одного життя проблему не розв’язати, а те, що буде після них, їх не хвилює. Та є чимало й таких, які шукають відповідь по зернятку — кожен у своїй галузі. Вони знають: якщо протягом одного життя не встигнуть дістати відповідь, то підготують грунт для інших. А щодо Одержимого, то він шукач особливий, адже він знав про всі труднощі і все-таки прагнув неможливого — отримати відповідь. Усю. Цілком. Протягом свого життя.

Він став філософом-експериментатором і засипав Академію наук пропозиціями-проектами: їх відхиляли, а один проект усе ж таки затвердили, і Одержимий за короткий відрізок часу створив свій знаменитий прискорювач для дослідження простору—часу. І хоч йому не дозволили проводити жодного ризикованого досліду, він не зупинився на півдорозі. Звичайно, рятуючи інших, він ризикував сам. Один із дослідів став для нього фатальним, — із камери Одержимого вийняли мертвим. У кишені знайшли записку, що зберігалася в спеціальному футлярі: “На випадок смерті прошу мій мозок пересадити у створеного мною робота”.

Учитель обвів поглядом дітей і запитав:

— Як ви гадаєте, з чого почав свою діяльність робот, який мав мозок Одержимого?

— Він поставив дослід, — одночасно відповіли Нетерпляча дівчинка і Упертий хлопчик.

— Так, той самий дослід, що коштував йому життя, — підтвердив Учитель. — Тепер він уже не боявся ні високого тиску, ні низької температури. Одержимий провів цей дослід та сотні інших, ще небезпечніших, і трохи просунувся до мети. Але настав день, і Одержимий полетів на кораблі з магнітним захистом до зірок класу червоних карликів. Для дослідження зірки сам придумав деякі прилади. І все ж він допустився помилки. Його корабель упав на зірку…

— Він загинув, не досягнувши мети? — схвильовано запитав Упертий хлопчик.

— Я вам не сказав, що перед польотом він знову зробив магнітний знімок свого мозку. Вся пам’ять і набуті методи роботи були закодовані й записані електромагнітними імпульсами у кристалічних блоках. Коли Одержимий загинув удруге, згідно з його заповітом із цих блоків створили новий штучний мозок. Звичайно, у цьому штучному мозку збереглись пам’ять і специфіка мислення Одержимого, що були основою його особистості. Так Одержимий вдруге переступив через свою смерть і став людиною синтезованою — сигомом.

До червоного карлика він здійснив нову мандрівку, врахувавши попередні помилки, а відтак полетів ще далі, на пошуки антиречовини. Про всі свої наукові досягнення і відкриття він повідомляв Академію наук, його радіодоповіді досягали Землі інколи через кілька місяців, а іноді — й через кілька років.

— І він знайшов відповідь? — запитала Нетерпляча дівчинка.

— Ні. Все ще ні, — відповів Учитель. — Але на шляху до зірки він досяг безсмертя й неабиякої могутності. Хіба цього мало?

— І все-таки відповіді ще немає, — насупився Упертий хлопчик. — Для чого ж ви розповідали про Одержимого?

— І ще обіцяли поговорити з нами про загадку Великої Ведмедиці, — нагадала Нетерпляча дівчинка.

— Я й розповів про неї, — мовив Учитель. — Власне кажучи, загадка почала прояснюватися з тієї хвилини, коли телескопи прийняли три “О”. Адже це позивні Одержимого. Можливе, він запалив нову зірку, а може, сам став зіркою в пошуках відповіді. Незабаром ми дізнаємось про це з його повідомлень…

Урок другий
ЗАПОВІТ

Довідка. Епідемія “Perpetuum mobile” заполонила світ. На неї хворіли видатні учені й доморощені винахідники, генії й божевільні, високоосвічені люди й безпросвітні неуки.

Кожен намагався створити вічний двигун.

Саме тоді й з’явився Великий Скептик.

***

Старший брат Великого Скептика, талановитий Майстер, був захоплений ідеєю вічного двигуна. Він полишив роботу на фабриці, полишив усі справи, опріч однієї, що стала сенсом його життя.

Кінець кінцем Майстер збудував апарат, у якому ремінні тяги безупинно крутили колесо. Майстер покликав брата і, врочисто показуючи на свій витвір, запитав:

— Бачиш?

Зморшки на його обличчі розгладилися, очі світилися щастям. Менший брат уникав дивитися на це обличчя, знаючи, що буде в майбутньому. Проте як порятувати брата, він не знав, і його губи прошепотіли:

— Бачу. Але що це за апарат?

— Вічний двигун! — вигукнув Майстер. — Пам’ятаєш, ти твердив, що створити його неможливо?

— Тверджу, — упівголоса поправив брата Скептик.

— Як? І зараз — коли він перед тобою? — здивувався Майстер.

— Це двигун, та не вічний. Тертя з’їдає частину енергії, і її доведеться поповнювати.

Loading...