Іван Андрійович. Що з вами?

Анна Петрівна. Ах, виски... тик, тик! Полюбуйтесь вашим сынком!

Іван Андрійович. Що там? Не натягуйте-бо тетиви!

Анна Петрівна. Зарезал... Женится на простой девке, на твари женится, ваш братец - подлец - устраивает свадьбу!

Іван Андрійович. Чи ви в умі, що ви мелете?

Анна Петрівна (кида зім'ятого листа). Прочитайте, что братец пишет! У них уже все улажено... Ох, уморят, уморят; я слабонервная, чувствительная! Вот й разгадка, почему в Петербург не хочется ехать! Выкормили сокровище... утешайтесь! Ох, виски! виски! виски! 

(Аннушка тре виски, Іван Андрійович пробіга листа.) 

Зізі (вбіга і кидається до матері). Маman, неужели Місhel с простой дрянью повенчался?

Анна Петрівна. Отстань! Убирайся! Уведите ее!! 

Аннушка бере за руку; Зізі б'є її по руці.

Зізі. Не тронь, сволочь!! 

Виходять. 

Анна Петрівна. Ах! Он погибнет, погибнет?!

Іван Андрійович. Господи! От горе! Може, ще пособити можна? Та не лементуйтесь, не ділайте бешкету! Це не іграшки! Начхав я на все інче, а за сина - ні! Не перебивайте... слухайте: прикажіть, щоб там ні Аннушка і ніхто - ані писнули, що ми знаємо, бо я кишки випущу!

Анна Петрівна. Ах, боже мой! За что я страдаю, за что?

Іван Андрійович. Анно Петрівно! Не натягуйте, кажу, тетиви, даби не лопнула! Треба спасать сина, а не телесуваться. [42]

Анна Петрівна. Кто ж спасет? Он погибнет, погибнет; это все братец!

Іван Андрійович. Конешно, подлець; но не ділайте публіки, прошу вас.

Анна Петрівна. Хоть этой шлюхе задам! О-ох!

Іван Андрійович. Не про неї річ. Коли буде тихо і Михайло нічого не провіда, то я одведу йому очі і мерщі виряджу до Петербурга; хоч і ви його проводіть... А там уже ту спровадимо: окручу з першим парубком, дам придане та й витурю...

Анна Петрівна. Да денег же нет?

Іван Андрійович. Дістану у Шльоми: ми тут гешефта зробили.

Анна Петрівна. Неужели? Ах, матерь божия, сжалься!

Іван Андрійович. Коли кажу, то вірно. Тільки ж слухайте, щоб ніхто мені нічичирк, та й ви знаку не покажіть Михайлові!

Анна Петрівна (веселіше). Хорошо, хорошо! Это ты отлично придумал: именно только Петербург нас спасет!

Ті ж і Харлампій. 

Харлампій. Миколай Степанович Бєлохвостов зволили приїхать.

Іван Андрійович. Слава богу: от хто нам поможе укоськати Михайла.

Анна Петрівна. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует... даже голова отошла. (До Харлампія). Ступай, проси барина в мою гостиную. 

Харлампій пішов. 

Іван Андрійович. Тільки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотіть язиком багато, бо спортите діло.

Анна Петрівна. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться...

Харлампій (знову ввіходить). Зволили піти. 

Анна Петрівна і Іван Андрійович виходять.

Харлампій і Пашка. 

Пашка (ввіходить хутко, збентежена). Харлампіє Григоровичу!

Харлампій. Га? А тобі що?

Пашка. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?

Харлампій. А тобі нащо?

Пашка. Пильно треба.

Харлампій. Нащо, кажу? Глуха!

Пашка. Щоб зараз ішли! Нагло треба!

Харлампій. Куди?

Пашка. Вони знають!

Харлампій. Що це ви, шелихвістки, собі в моду взяли? Так і преться, каторжна! Я тобі дам панича!!

Пашка. Чого ж ви лаєтесь?

Харлампій. Брись мені зараз! 

(Пашка тіка.)

Розпустились, бач, до чого? Так прямо і кличе, - без сорому казка! Тьпху! (Іде).

Михайло сам. 

Михайло (виходить з садка, замислений, читаючи свій лист). Треба, треба уже це покінчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди мені раду дати... або я до його; тільки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрі скажу. Далі тягти - уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батьків кинути, розплюватись - безчоловічно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тільки - порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе - теж безчоловічно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та виміркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєві кінця не буде, а от тобі й кінець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болізно щемить у моєму серці його гірке слово: "Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гірше що - вистачить!" Так, вистачило! Павло уже два місяці й не пише, розплювався... і всі плюнуть... чесне товариство одвернеться... навіть святі думки і заміри, що освітили мою душу новою вірою, стануть передо мною грізними суддями... і я сам розплююсь з собою! (Безсило опуска голову й руки).

Михайло і Бєлохвостов. 

Бєлохвостов. Где ж он?

Іван Андрійович (з-за дверей). Вірно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, ніби од Олександра. (Зачиня двері).

Бєлохвостов. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем это призадумался?

Михайло. Здрастуй! (Сходе на рундук і обнімається).

Бєлохвостов. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?

Михайло. Ні, так собі.

Бєлохвостов. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.

Михайло. Спасибі.

Бєлохвостов. Ведь я тебя люблю; не веришь?

Михайло. Чому ні? Вірю.

Бєлохвостов. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons? [43]

Михайло. Так, значить, при сій вірній оказії, вийми душу та й поклади!

Бєлохвостов. Бог з тобою, коли не нуждаешься.

Михайло. Та в чім же?

Бєлохвостов. Так не в чем?

Михайло. Авжеж.

Бєлохвостов. Vous mentez, mon cher cousin. [44]

Михайло. С'еst trop rude! [45]

Бєлохвостов. Раrdon! [46] Послушай, чего же ты скрываешь? Ведь я должен быть твоим соnfident. [47]

Михайло. Яким соnfident?

Бєлохвостов. Да ведь пойми ты, голова, что я все знаю и послан к тебе тайным послом! Аs tu compis? [48]

Михайло. Від кого послан?

Бєлохвостов. От дяди, Александра Андреевича.

Михайло (збентежено). Слухай! Ти не брешеш? Говори правду!

Бєлохвостов. Чтобы тебя заверить, я сообщу и по какому вопросу приехал (озираeться): устроить твой брак с Катрею!

Михайло. Тсс! Бога ради! Невже ти за мене руку тягнеш?

Бєлохвостов. За кого ж ты меня принимал? Неужели ты думаешь, что если мы с тобою тогда поспорили, так ты мне и не дорог? Ошибаешься! Убеждений твоих я могу и не понимать, а сердечные дела - понимаю: с'еst une musique a bruler le cerveau... [49]