Нарешті вона прибула і мала змогу схилити коліна біля ліжка найдорожчої людини, приреченої на нерухомість, в очах якої, проте, світився ясний, незатьмарений розум.

Навколо Джейн Бакстон стояли Льюїс, Сен-Берен і капітан Марсеней. Пояснивши, хто такий цей останній, вона розповіла батькові про свою подорож, назвала свідків, показала протокол, складений біля могили під Кубо, відкрила й те, що доти замовчували газети — ненависть злочинного Вільяма Фернея до сім’ї Бакстонів і ті жахливі вчинки, до яких ця ненависть його довела.

Все було ясно. У лорда Гленора не могло більше лишатись сумнівів. Один з його синів загинув, але честь обох врятована.

Старий батько слухав уважно, не відриваючи погляду ьід дочки. Коли вона скінчила, його обличчя порожевіло, губи поворушилися, і весь він злегка затремтів. Воля людини боролася з тягарем ланцюгів, які сковували шіснажене тіло. І ті, хто стежив за цією боротьбою, пережили раптом невимовне зворушення. Воля виявилася сильнішою, вона перемогла. Вперше за стільки місяців лорд Гленор поворушився. Він заговорив!

Його проясніле обличчя повернулося до Джейн, тремтяча рука простяглася до рук мужньої і самовідданої дівчини, уста прошепотіли: “Спасибі!”

Потім, немов утративши відтепер волю до життя, він глибоко зітхнув, стулив повіки і перестав дихати. Усі кинулись-до нього, але лорд Бакстон Гленор уже не жив. Він умер тихо, немов заснув.

На цьому наша розповідь закінчується.

Читач уже знає про долю всіх дійових осіб її.

Що ж до мене…

Ну от, маєте! Оце я проговорився передчасно. Треба було сказати: що ж до Амедея Флоранса, то він по-старому працює в “Експансіон франсез”, де опублікував опиб своїх пригод, який його редактор визнав вартим гонорару в тридцять сантимів за рядок. Щоб підробити трохи грошенят, репортер, людина небагата, вирішив удруге скористатися тим же сюжетом, тільки на цей раз написати роман.

“Роман?..” — спитаєте ви. “Який роман?..”

Та оцей же самісінький, в якому ви наближаєтесь до кінця, друзі мої читачі.

Бувши глибоким психологом, Амедей Флоранс справедливо розсудив, що, якби він просто списав самі голі факти, читачі пороздирали б роти, позіхаючи над його книжкою, а тим часом ті ж факти, подані з фантазією, розважать читача. Так уже воно ведеться: Історія з великої букви нагонить на нас нудьгу, нам потрібні історійки. Що поробиш, французи — люди веселі!

І Амедей Флоранс, спритно маскуючись, використав ці події, що, на його лихо, справді мали місце, і написав роман, в твердій надії, що роман цей розійдеться в цілій низці перевидань. Слід віддати йому належне — він перший робить це тут прилюдно — що в його творі вжито безліч способів якнайкраще приховати справжнього автора. Виклад ведеться то у вигляді газетної статті, то у вигляді щоденника; пародіюючи свій власний, трішечки зухвалий стиль, він доходить до того, що змальовує себе відважним і дотепним хлопцем, дозволяє собі то пускатися в їдку критику, то вдаватися до грубих лестощів, до всіляких хитромудрих викрутасіз, трюків та інших літературних прийомів.

І от його праця скінчена. Хороша чи погана, цікава чи нудна — книжка готова. Тепер можна, нічим не рискуючи, розкрити інкогніто, і автор, ваш покірний слуга, поставивши своє справжнє ім’я — Амедей Флоранс, репортер “Експансіон франсез” — може нарешті написати знаменне слово, слово над словами, найкраще із слів, слово

Кінець

Незвичайні пригоди експедиції Барсака - doc2fb_image_03000019.png
Незвичайні пригоди експедиції Барсака - doc2fb_image_0300001A.png