_{Переклад з російської}

Другий раз за ніч жінка здійснила удар кинджалом по Річарду. Повністю прийшовши до тями після шоку від болю, він тут же схопив її за костисте зап'ястя, перешкоджаючи їй розірвати йому стегно.

Замурзана сукня, повністю застебнута до самого горла, облягала її кістляву фігуру. У тьмяному світлі віддалених похідних багать Річард бачив, що квадратний жмут тканини поверх її голови, зав'язаний під її кістлявою щелепою був з відірваного шматка старої мішковини.

Незважаючи на її тендітну будову, впалі щоки і сутулість, в ній явно вгадувався виражений хижак. Інша жінка, яка тицьнула в нього ножем раніше цієї ж ночі, була крупніша і більш сильна. І точно так само її очі горіли ненавистю.

І тонкий клинок, яким орудувала ця жінка, теж був меншого розміру. Однак болюча рана могла мати набагато гірші наслідки.

Судячи з того, як вона тримала в руці ніж, вона явно мала намір розсікти м'язи стегна поперек волокон. Армія Імперського Ордена не потрудиться потурбуватися про покаліченого раба; його просто уб'ють. Ймовірно, це і було її основною метою.

Зі скреготом в зубах і спалахнулим гнівом, затиснувши, як в лещата, зап'ястя брикаючої жінки, Річард вивернув їй руку, намагаючись розтиснути її кулак з побілілими від напруги кісточками пальців і витягти лезо з ноги. Краплі крові капали з кінчика ножа.

Він легко скрутив руку і взяв ситуацію під свій контроль. Вона не була професійним вбивцею, як здалася йому спочатку. І все ж її бажання, намір, її жага були настільки ж порочними, як у будь-кого з тієї орди, за якою вона слідувала.

Задихаючись і охаючи від болю, з кожним видихом вона випускала пару, яка розчинялася в холодному нічному повітрі. Річард знав, що якщо дати їй послаблення, то це тільки дасть їй чергову можливість довершити задумане.

Звільнити її та отримати ще раз такий сюрприз — він не настільки дурний, щоб надати їй другий шанс. Продовжуючи жорстко утримувати її зап'ястя, він вивільнив ніж з її руки.

Він не послаблював захват її руки до тих пір, поки не заволодів її зброєю. Швидше за все, він зламав їй руку, але вона не заслужила меншого, та й було не до місця і не до часу переживати з цього приводу. Він просто хотів, щоб вона забралася подалі від нього. Як тільки він її роззброїв, він штовхнув її в спину.

Спіткнувшись, вона нарешті зупинилася і плюнула в нього.

— Ти ніколи не будеш битися з командою великого і чудового Імператора Джегана. Ти покидьок, так само, як і всі ви! Всі ви тут з Нового Світу — язичники і дикуни!

Річард вп'явся в неї поглядом, спостерігаючи за тим, щоб вона не витягла інший ніж і не відновила напад. Він подивився по сторонах у пошуках спільників.

Хоча неподалік були солдати прямо за огорожею обозу постачання, всі вони були стурбовані своїми власними справами. Здається, разом з жінкою нікого не було.

Коли вона спробувала плюнути на нього знову, Річард зробив випад в її сторону. Сахнувсь назад, вона захлинулася від переляку.

Втративши хоробрість для поножовщини з людиною, яка, навіть коли спить, в стані захистити себе, вона кинула наостанок на нього виразний, ненависний погляд, після чого розвернулася і розчинилася в ночі.

Річард чудово розумів, що довжина важкого ланцюга, що пристебнута до нашийника навколо його шиї не була достатньою, щоб дати йому можливість дістатися до неї, але вона про це не знала, бо ривок у її бік був достатньо переконливою загрозою, щоб її відлякати.

Навіть посеред ночі обширна армійська табірна стоянка, в якій вона загубилася, була безперервно чимось зайнята. Збоку виглядало, ніби величезний збаламучений звір поглинув її.

В той час як багато хто з солдатів спали, інші, здавалося, завжди були зайняті справами: ремонтували спорядження, займалися зброєю, готували їжу, їли або пиячили навколо багать і бурхливо обговорювали як часи минулі, так і майбутні, в яких їм випаде можливість вбивати, гвалтувати та грабувати.

Здавалося всю ніч безперервно ця солдатня мірилась силою один проти одного, коли мускулами, коли ножами. Час від часу збиралися невеликі натовпи, щоб подивитися на ці суперечки і зробити ставки на переможця.

Патрулюючі табір охоронці в пошуках якихось ознак серйозної неприємності, блукаючі солдати у пошуках розваг і бродяги, які живилися табором, вимолюючи милостиню, бродили по табірній стоянці протягом всієї ночі.

Іноді солдати забрідали оцінити Річарда і його побратима по полону.

У проміжках між фургонами Річард міг бачити деяких з волоцюг, що живили надію добути їжу або навіть кілька дрібних монет, переходячи від групи до групи, які пропонували зіграти на флейті і заспівати для солдатів.

Інші пропонували поголити солдатів, попрати і полагодити їх одяг, чи нанести татуювання. Безліч темних постатей, після коротких переговорів, зникали в наметах з цими чоловіками.

Інші блукали по табору, виглядаючи, що можна вкрасти. І кілька з цих поплічників ночі були одержимі вбивством.

У центрі всього цього безладу, на тюремному острові, облямованому кільцем фургонів постачання, прикутий ланцюгом, був і Річард разом з іншими полоненими, доставленими для гри Джа-Лайдін.

Більшість його команди складали солдати з регулярних військ Імперського Ордена, але вони спали не тут, а у своїх власних наметах.

Рідко яке місто, що було під правлінням Ордена, не мало команди з Джа-Ла. Як і діти, ці солдати грали в неї майже з того моменту, як навчилися ходити.

Всі вони очікували, що після того, як війна закінчиться, вони всі присвятять себе Джа-Ла. Для багатьох солдатів Ордена Джа-Лайдін — Гра Життя, якраз і була безпосереднім питанням життя і смерті, і була майже прирівняна до самої ідеї Ордена.

Навіть для кістлявої баби, що слідувала за своїм імператором у війні, і жила за рахунок недоїдків з його завоювань, вбивство було цілком підходящим засобом для того, щоб допомогти її привілейованій команді перемогти.

Наявність команди-переможця Джа-Ла було джерелом величезної гордості для армійського підрозділу, так само, як і для будь-якого міста. Коммандер Карго, офіцер, відповідальний за команду Річарда, був також сповнений рішучості перемогти.

Команда-переможець могла принести набагато більше матеріальних вигод посереднім учасникам, ніж проста слава. Ті, хто керував головними командами, ставали впливовими людьми.

Одержуючі перемогу гравці Джа-Ла ставали героями, винагороджувалися багатством будь-якого виду, включаючи легіони жінок, яким не терпілося усамітнитися з ними.

Вночі ж Річард був прикутий до фургона з кліткою, в подібних клітках перевозили його та інших бранців, але в іграх, що влаштовувалися по дорозі, він був ключовим учасником команди, якому довірили втілення амбіцій коммандера Карго тріумфувати на турнірах в головній табірній стоянці Імператора Джегана.

Життя Річарда залежало від того, як добре він робив свою роботу. До теперішнього часу він був винагороджений тим, що командер Карго вірив йому.

З самого початку у Річарда був вибір або приєднатися до зусилль коммандера Карго, або загинути найжахливішим чином.

У Річарда, тим не менш, були інші причини стати «добровольцем». Ці причини були набагато більш важливі для нього, ніж що-небудь ще.

Він озирнувся навколо і помітив, що Джонрок, прикутий до того ж самого транспортного фургона, лежав на спині і міцно спав. Чоловік — торговець борошном — був простий як дуб.

На відміну від ключових гравців інших команд, Річард наполягав на нескінченних тренуваннях всякий раз, коли вони не рухалися. Не кожен з його команди любив це, але вони слідували його вказівкам.