Несподівано на стежці, що вела в село, з'явився капітан. Він підійшов до нас, мовчки сів на нари і запихкав своєю пінковою люлькою. Як завжди, комір його сорочки був розстебнутий, і він витирав носовою хусточкою піт, що рясно виступав на шиї. Але цього разу на шиї висіло велике намисто з черепашок, яке носять тубільці. Сміт несподівано замовк і вп'явся очима в намисто.

— В чім річ, Стерн? — спитав він. — Навіщо ви начепили ці брязкальця?

Капітан випустив густий клубок тютюнового диму, який закружляв над його головою, наче маленька синя марка, і урочисто промовив:

— Ці брязкальця коштують щонайменше сто фунтів стерлінгів, сер…

— Сто фунтів?! — вигукнув Сміт і, розсміявшись, додав: — Вшиє намисто не варте й десяти шилінгів, запевняю вас.

— Ви так гадаєте? Ну, гаразд! Погляньте ось на цю кульку. — Капітан наблизився до Сміта. — Роздивіться її гарненько і визнайте хоч раз, що правий я, а не ви.

Сміт нахилився до капітана, взяв двома пальцями жовтувату блискучу кульку, що була нанизана між черепашками, і почав розглядати її з усіх боків. Пальці його затремтіли.

— Ви праві, Стерн! Тисячу разів праві. Це перли! Справжні, першокласні перли.

— Так. справжні, — кивнув головою капітан.

– І ваше намисто не з простих черепашок, а з перлових!

— Ви вгадали.

— Хто вам його дав?

— Якийсь тубілець.

— Як його звати? — нетерпляче допитувався Сміт.

— Не знаю.

— Де живе?

– І цього не знаю.

— Як це можна! — обурився Сміт. Очі в нього засвітилися, як у людини, що втратила величезне багатство, яке вже тримала в руках. — Ви хоч би спитали його, де він узяв ці перли.

Стерн іронічно посміхнувся.

— Спитав, але він не знає англійської мови.

– І він їх дав задаром?

— Майже. Я дав йому сигару, і він був дуже задоволений.

— Таку перлину за одну сигару! — очі Сміта знову загорілися. — У того дикуна ще є перлини?

— Немає. Була тільки одна, і зараз вона моя.

— Так, так… — замислено мовив Сміт. — Схоже на те, що десь біля острова є перлові скойки. А там, де є перлові скойки, є й перли. Адже так, Стерн?

— Ви маєте рацію, сер.

— А ви розумієте, що це означає?

— Дуже добре розумію, — знову посміхнувся капітан, лукаво підморгнувши. — Але ж і ви знаєте, що перли не ростуть на деревах, чи не так?

— Кому це ви говорите, Стерн? Хіба ви не знаєте, що я нащадок капітана Para?

— Капітана Paгa? — здивовано запитав я. — Здається, я щось читав про капітана з таким ім'ям. Наскільки пам'ятаю, він торгував перлами.

— Так, — гордо підтвердив Сміт. — Капітан Paг — мій прадід. В кінці минулого століття мандрівники багато писали про нього, тому не дивно, що ви зустріли його ім'я в книгах. Щороку він обходив на своїй шхуні острови Паумото в Тихому океані і вивозив звідти десятки тисяч кілограмів перлових черепашок.

— Які одержував від бідних тубільців за кілька кілограмів скляного намиста, — перебив я його. — А коли тубільці відмовлялися віддавати йому скарби за безцінь, він їх просто грабував. Так пишуть про нього мандрівники середини минулого століття, які знали його.

— Так пишуть, — промимрив Сміт. — Але це не має значення. Важливіше те, що мій прадід був справжнім англійцем, людиною широкого розмаху, енергійною. Недаремно його називали королем перлів.

— А може, і його правнукові судилося бути королем перлів? — насмішкувато сказав капітан.

Сміт запалив сигару і, пустивши носом дві тонкі цівки диму, сказав:

— Ви жартуєте. Стерн, а справа дуже серйозна. Ваше намисто показує, що тут є перлові скойки. Треба перевірити у великій затоці. Вони люблять тихі теплі води. Немає потреби говорити вам, яке багатство являють собою перли, чи не так? Із черепашок роблять перламутр — не й діти знають. Але головне перли, сер! Зараз вони з дня на день дорожчають, бо під час війни зменшилось їх видобування. Перлина завбільшки з горіх коштує фунтів сто, а є більші за ту, що на вашій шиї, Стерн. Такі знаходили біля північно-західних берегів острова Цейлону. Великі перлини знайдено також і в Персидській затоці біля Бахрейнських островів, і в Червоному морі, і біля берегів Японії і Австралії, а також біля Жемчужних островів, поблизу Панамського каналу. В минулому столітті багато енергійних людей, таких, як мій прадід, наживали нечувані багатства на перлах, незважаючи на те, що тоді перли були дуже дешеві. Крім того, в минулому столітті добування перлових черепашок було набагато важче, ніж зараз. До того, як з'явилися водолази, тубільці пірнали на морське дно, на глибину десяти-дванадцяти метрів, збирали перлові черепашки в торбинки або кошики і випливали з ними на поверхню, потім знову пірнали. Це дуже трудно, і все ж щороку кораблі вивозили з теплих морів сотні тисяч кілограмів дорогоцінного вантажу. Протягом років кількість перлових черепашок зменшувалась, а біля деяких островів вони зовсім зникли. Тоді спробували розводити їх штучним способом у великих басейнах, але перлини з таких черепашок були дрібні і цінилися невисоко. В кінці минулого століття і особливо на початку нашого століття, після винаходу скафандрів, кількість перлових скойок ще більше зменшилась, і, щоб вони не зникли зовсім, англійський уряд кілька разів забороняв їх добування в англійських колоніях на десять-п'ятнадцять років. Але і цей захід не допоміг. Зараз перлові скойки — велика рідкість, і тому перли подорожчали. Уявіть собі, що буде, коли біля берегів острова Тамбукту е багато перлових скойок. Ми станемо мільйонерами, сер!..

— Ви і зараз мільйонер, — зауважив я

— Це не має значення, — відповів Сміт. — Гроші — найлегший вантаж і нікого не обтяжують.

— Ви праві, — кивнув головою капітан. — Але мільйонерами можна стати за двох умов. Перша — щоб біля острова були перлові скойки, і друга — треба дістати їх з морського дна. А це зовсім не легко. Якщо ці дві умови відпадуть, з'явиться третя, найважливіша… — Яка? — нетерпляче запитав Сміт, вп'явшись поглядом у капітана.

— Невже ви не здогадуєтесь, сер?

— Ні.

— Ну що ж, тоді дозвольте мені задати вам одне запитання: кому ми продамо перлові черепашки і дорогоцінні перли? Тубільцям? Але вони їх не цінять. Ось я одержав цю велику перлину лише за одну сигару. Якби у тубільця було більше перлів, він би віддав мені їх за ту ж сигару. Перли дорого коштують лише в цивілізованих країнах, які ми ніколи вже не побачимо…

Капітан замовк;і задумався. Сміт, навпаки, пожвавився і з докором сказав:

— Викиньте з голови ці чорні думки, Стерн! Я глибоко переконаний, що одного чудового дня ми знову побачимо нашу добру стару Англію, і тоді слава про нас прогримить на весь світ, бо ми повернемося як першовідкривачі невідомого острова з неоціненними багатствами. І левина доля цих багатств дістанеться нам. Що, не вірите?

— Хотілось би вірити, але не можу, — зітхнув капітан. — Наше повернення залежить од випадку. Ми можемо залишити острів тільки в тому разі, коли тут пройде якесь судно.

— А чому б нам не побудувати парусне судно? — спитав Сміт. — У нас досить інструментів, та й дикуни нам допоможуть.

— Неможливо, — захитав головою капітан. — Побудувати парусне судно — нам не під силу. Потрібен хоч один хороший тесляр, а в нас його немає.

— А що ви скажете про великий парусний човен? Невже ми і його не зможемо побудувати?

Капітан подумав і сказав:

— Парусний човен — так, це можна… Але я не зважусь вирушити на парусному човні через Індійський океан.

– І це говорите ви, Стерн? Старий моряк?

— Так, старий, на жаль, — важко зітхнув капітан. — Якби був молодшим, напевно б зважився.

– І зараз зважитесь, — заохочував його Сміт. — Треба випробувати всі можливості. Особливо, якщо знайдемо перлові черепашки. Тоді за всяку ціну нам треба дістатися до Англії, а потім знову повернемося сюди, але вже добре підготувавшись. Хочете, я вам скажу, що я думаю, Стерн? Думаю… ні, ні, вірніше передчуваю: я стану відомим, як мій прадід капітан Paг, якого зловмисні писаки незаслужено заплямували. Король перлів — як красиво звучить це! — Плантатор примружився і мрійно вів далі: — Тоді хай стережуться лондонські акули! Я ще проковтну їх разом з банками і фабриками, і цей день буде найщасливішим у моєму житті.