— О мій володарю, — мовила вона надломленим голосом, — мій любий змію, священний гаспиде… я — твоя Клеопатра… тут, на власних грудях, я вигодую тебе… О моє кохання, увійди у мене цілковито…

— Діані ввижається її священний змій, що проникає у неї, інші хворі бачать, як вони зливаються в одне зі Святим Серцем. Часом, коли істеричка бачить фалічну фігуру чи образ чоловіка, що підкорює її, — пояснював мені дю Мор'єр, — це все одно, ніби їй являється образ того, хто зґвалтував її у дитинстві. Можливо, ви колись бачили репродукцію Святої Терези Джанлоренцо Берніні[259] — відмінностей від цієї нещасної — жодних. Уся містика в тому, що істеричка побачилась зі своїм духівником раніше, ніж зі своїм лікарем.

Поза тим, Діана, розкинувшись, як на розп'ятті, увійшла у наступну фазу, в якій промовляла незбагненні погрози на чиюсь адресу й, несамовито перевертаючись на ліжку, переповідала жаскі одкровення.

— Нехай відпочине, — промовив дю Мор'єр, — коли прийде до тями, вона засмутиться, згадавши бридоту, якої наговорила. Скажіть вашим милостивим дамам, щоб не лякалися таких кризів. Треба лише утримувати її у випростаному положенні й заткнути їй у рота ганчірку, щоб бува не проковтнула язика, та й добре було б крапнути їй у рота кілька краплин речовини, яку я вам дам.

Потім він додав:

— Справа в тім, що нам доводиться ізольовувати її. А я не можу тримати її тут довше, позаяк це лікувальний заклад, а не в'язниця; люд у лікарні пліткує, й корисно, ба навіть необхідно у лікувальних цілях, аби вони спілкувалися поміж собою, маючи враження, що живуть цілком нормальним, спокійним життям. Мої гості — не є божевільними, вони лише мають розхитані нерви. Діанині кризи можуть уразити інших пацієнтів, а речі, які вона розповідає у своєму «лихому» стані, хай би які вони були, правдиві чи ні — усіх тривожать. Сподіваюсь, що ваші милосердні дами знайдуть можливість відгородити її від інших.

Після зустрічі з лікарем я напевне зрозумів, що він намагається здихатися своєї пацієнтки, стверджуючи, що вона у клініці ніби ув'язнена, й боїться, що вона почне спілкуватися з іншими хворими. Крім того, він боявся, що хтось повірить у її розповіді, тож він, відразу наголосивши, що йдеться про марення причинної, уживав застережних заходів.

Протягом кількох днів я винаймав помешкання в Отьої. Нічого надзвичайного, але місце досить затишне. Увійшовши до оселі, опиняєшся у типовій вітальні, як у буржуазних родин, з канапою кольору червоного дерева, оббивку на якій змінили на утрехтський оксамит, штори з червоного дамаску, на каміні — дзиґар з чотирма маленькими колонами по боках, по краях каміна — квіткові вази під скляними ковпаками, дзеркало й до блиску натерта плитка на підлозі. Поряд — спальня, яку я обрав для Діани: на стінах суконні шпалери кольору суміші сірого та муарово-перлинового, а на підлозі — товстий палас з червоними розеттами; з такого ж самого сукна, але розстрочені широкими бузковими смугами, що порушували загальну монотонність, було пошито запони над ліжком та портьєри на вікнах. Над ліжком висіла хромолітографія, на якій були зображені пара закоханих пастушків, а на поличці стояв інкрустований несправжніми камінцями дзиґар, обабіч котрого по обидва боки сиділи пухкенькі амури, підтримуючи букет лілій, що правили за підсвічник.

На горішньому поверсі було ще дві кімнати. Одну з них я віддав напівглухій старій бабці, яка полюбляла заглядати у пляшку, мала достоїнство бути нетутешньою й ладна була на все, аби підзаробити. Я вже не пригадую, хто мені її порадив, та мені здалося, що вона б чудово доглядала за Діаною, коли у хаті більше нікого не було, й за потреби чудово впоралася, з Діаниними нападами.

Між іншим, оце пишу й пригадую, що стара не отримувала від мене звісток, мабуть, десь із цілий місяць. Можливо, я залишив їй достатньо коштів на прожиття, але на який час? Треба поспішити в Отьой, але наразі розумію, що не знаю адреси: Отьой, де це? Чи, може, мені обійти увесь район, гамселячи у двері й питаючи, чи не живе тут істеричка-паладійка, хвора на роздвоєння особистості?

У квітні Таксиль привселюдно оголосив про своє навернення у католицьку віру, а вже у листопаді вийшла друком його перша книга «Les freres trois-points». Десь у той самий час я повів його до Діани. Не розповівши про її подвійну особистість, я мусив пояснювати, що нам вона буде у пригоді не як боязка діва, а як завзята паладійка.

За останні кілька місяців я, використовуючи речовину, яку дав мені лікар дю Мор'єр, навчився керувати змінами у стані Діани й ґрунтовно вивчив її поведінку. Одначе я усвідомив, що, очікуючи на свої непередбачувані напади, Діана нервується, тож треба було знайти спосіб змінювати її стан за моєю вимогою: зрештою, гадаю, саме так чинив зі своїми істеричними пацієнтками лікар Шарко.

Я не мав таких магнетичних здібностей, як Шарко, тому пішов до бібліотеки шукати описів більш традиційних способів впливу, як-от «De la cause du sommeil lucide» древнього (і цілком справжнього) абата Фаріа. Надихнувшись цим твором, а також деяким іншим чтивом, я вирішив стиснути коліна дівчини власними коліньми, схопившись за великі пальці рук, пильно вдивлятися їй в очі, потім, щонайменше за п'ять хвилин, забрати руки й схопити її за плечі, разів з п'ять чи шість пройти долонями уздовж рук аж до кінчиків пальців, після цього покласти долоні жінці на голову й спуститися від обличчя аж до черевної порожнини, тримаючи руки на відстані приблизно п'ять-шість сантиметрів, пальцями іншої руки тримаючи її під лопатками, і, врешті, спуститися вздовж тіла до колін або навіть до кінчиків пальців на ногах.

З точки зору сором'язливої моралі «праведної» Діани, цей спосіб був надзвичайно інвазивний, і дівчина заходилася таким криком, ніби (прости Господи) я замахувався на її цноту, але це діяло настільки безвідмовно, що вона майже миттєво вгамовувалась, потім, подрімавши кілька хвилин, просиналася у першому своєму стані. Втім, повернути її до стану другого було набагато легше, адже «лихій» Діані, здавалось, подобалися такі мої дотики, тож вона силкувалася зробити так, щоб я якнайдовше проводив свої маніпуляції, робила багатозначні рухи й стогнала, важко дихаючи. На моє щастя, невдовзі вона підпадала під гіпнотичну дію й також засинала, бо якби цього не відбувалося, я б мав величезний клопіт як з тим, щоб далі проводити свої маніпуляції, так і з тим, щоб тримати її бридку хтивість на припоні.

Гадаю, будь-який представник чоловічої статі вважав би Діану за винятково принадну жінку, принаймні на моє міркування, міркування чоловіка, котрого сан та покликання утримали подалі від статевого безсилля. А от Таксиль, вочевидь, був чоловіком з невситимим сластолюбним апетитом.

Віддаючи мені свою пацієнтку, лікар дю Мор'єр наділив мене також валізою, напхом напханою речами, яку мала з собою Діана, коли він поклав її на лікування: безперечно, її родина була заможною. Тож у той день, коли я повідомив жінці, що прийде Таксиль, вона, не приховуючи свого кокетування, ретельно прибралася. Хоч який відсутній вона мала вигляд, перебуваючи в обох своїх станах, Діана була надзвичайно уважною до цих маленьких жіночих дрібниць.

Таксиля вона враз зачарувала («гарна жінка», — мовив він прицмокуючи), тож, коли з часом він навчався моїх гіпнотичних маніпуляцій, то намагався якнайдовше торкатися жінки, навіть тоді, коли вона вже цілком очевидно занурилася в сон, тому мені доводилося робити несміливі зауваження: «Гадаю, вже досить».

Мабуть, якби я залишив його з Діаною наодинці, коли вона перебувала у своєму первісному стані, чоловік би дозволив собі й інші вільності, й вона радо б на них відповіла. Тому я намагався, щоб ми зустрічалися втрьох. Часом учотирьох. Позаяк, щоб пожвавити пам'ять та завзятість Діани-сатаністки-люциферистки (разом з її люциферським настроєм), я вирішив, що буде корисно звести жінку ще й з абатом Булленом.