Подібно і про Палія співає Та­рас Шев­чен­ко в гарній по­емі «Чер­нець». У Києві на по­долі по­су­вається ву­ли­ця­ми гро­мад­ний похід. Му­зи­ка грає, ко­зацт­во ви­танцьовує, а на пе­реді Се­мен Палій у чер­во­них шта­нах ок­са­мит­них мат­нею ме­те, гу­ляє, аж встає ку­ря­ва, та ще приспівує на­че мо­ло­дий ко­зак. І так:

«Аж до Ме­жи­горсько­го Спа­са
Протанцював си­вий,
А за ним і то­ва­рист­во
І весь свя­тий Київ.
Дотанцював аж до бра­ми,
Крикнув: «Пугу,пугу!…
Привітайте святі ченці
Товариша з Лу­гу!»
Свята бра­ма од­чи­ни­лась, -
Козака впус­ти­ли:
І знов бра­ма за­чи­ни­лась,
На вік за­чи­ни­лась
Ко­за­кові».

В мо­нас­тирі Се­мен Палій не дов­го ще про­жи­вав, не дов­го зга­ду­вав мо­лоді літа та мо­лився за Ук­раїну. Ро­ку 1710 розс­тався з життям най­ліпший мо­же та най­щиріший про­во­дир в тик нез­ви­чай­но сум­них ча­сах ук­раїнської руїни. По­гиб чо­ловік, що мав най­кращі гад­ки і так гар­но взявся був пе­ре­во­ди­ти їх в діло; але во­ро­ги Ук­раїни ста­ли бо­ятися йо­го, а свої по­за­ви­ду­ва­ли йо­му. І всі ті темні ду­хи по­да­ли собі ру­ки і зло­ви­ли та зни­щи­ли на­род­но­го бор­ця в са­мих по­чи­нах йо­го патріотич­них, на­ро­до­люб­них зма­гань!

Полягла ко­зацька го­ло­ва, як від вітру на сте­пу тра­ва: але сла­ва не вмре, не по­ля­же.

І справді Се­мен Палій, на­род­ний ге­рой до нині жи­ве в пам'яти ук­раїнсько­го народу. На­род сла­вить йо­го та ба­нує сер­деч­но за своїм лю­бим­цем про­во­ди­рем.

«0й ти, Се­ме­не, Се­ме­не Палію,
ти прес­лав­ний ко­за­че,
за то­бою Се­ме­не Палію,
та вся Ук­раїна пла­че».

І роз­ка­зує собі нарід на Ук­раїні, що Палій і те­пер десь жи­вий, і як Гос­подь йо­му велів, міняється як місяць: старіє і мо­лодіє.