Вислухавши таке, розгніваний Трурль схопив Щаспобута і, хоча той відбрикувався, голосно доводячи своє право на самостановлення, на незалежність вільної індивідуальності, особисту недоторканість, затяг його назад до комірки, відключив йому підсилювач інтелігентності й побіг додому, роззираючись, чи не підглядає хто за тими його дослідами. Оскільки вчинене над Щаспобутом насильство сповнило його почуттям сорому, він, сідаючи до розгорнутих книжок, почував себе мало не злочинцем.

«Певно, якесь прокляття тяжить над природою такого конструкторства, яке має на меті лише Добро і Загальне Щастя, — подумав він, — якщо всі, навіть початкові досліди й приготування одразу ж штовхають мене на негідні вчинки і породжують докори сумління! Чорти принесли Щаспобута з його Предвічною Гармонією! Треба інакше братися до діла».

Доти Трурль випробовував моделі одну за одною, отож кожен крок поглинав величезну кількість часу і матеріалів. Тепер він вирішив провадити одночасно тисячу експериментів, у масштабі 1:1 000 000. Під електронним мікроскопом він поскручував по кілька штук мічених атомів у такий спосіб, що з них виникли істотки, не набагато більші від мікробів, яких назвав Ангстремиками; чверть мільйона таких осіб складало культуру, вміщену кінцем волоскової піпетки на предметному скельці. Кожен такий мікроцивілізаційний препарат видавався неозброєному окові простою сіро-оливковою плямкою, а те, що в ній відбувалося, можна було розглянути лише при найсильнішому збільшенні.

Усіх Ангстремиків Трурль наділив альтруїстично-героїчно-оптимістичними регуляторами з антиагресивною клямкою, категорично-електричним імперативом просто нечуваної добродійності, а також мікрораціоналізатором з дроселями як ортодоксії, так і єресі, щоб ніякого фанатизму взагалі не могло бути; культури покрапав на скельця, поскладав їх у пакетики, а пакетики — в пакети; розмістив їх на полицях цивілізаційного інкубатора і замкнув його на дві з половиною доби. Попередньо прикрив кожну цивілізацію старанно очищеним скельцем небесної барви, оскільки воно мало стати небом тамтешнього суспільства; краплеміром додав іще також поживи й сировини для вироблення того, що консенсус омніум вважатиме за найбільш доцільне й потрібне. Певна річ, Трурль не міг прослідкувати всюди за розвитком, який активно розпочався на всіх тих скельцях, отож він навмання виймав окремі цивілізації і, хухнувши на окуляр мікроскопа й протерши його фуляром, із затамованим подихом придивлявся до колективних заходів згори, дивився крізь тубус мікроскопа вниз, як би Господь Бог дивився з-поза хмар на своє творіння.

Триста препаратів швидко зіпсувалося. Ознаки розпаду, як правило, були схожі. Спершу плямка культури починала швидко розростатися, пускаючи в боки тонесенькі відростки, потім над нею здіймався легесенький димок, або, швидше, хмарка, з’являлися мікроскопічні зблиски, котрі покривали мікроміста й мікрополя фосфоричною висипкою, після чого все з легеньким тріском розсипалося на дрібний мак. Заклавши в мікроскоп восьмикратну лінзу, Трурль помітив в одному з таких препаратів самі лише звуглені руїни і згарища, а посеред них закіптюжені рештки штандартів з написами, яких, однак, не зміг прочитати, бо дуже вже були дрібні. Усі такі скельця він швиденько повикидав у кошик для сміття. Однак не скрізь було так зле. Сотні культур, буйно розростаючись, тяглися догори, отож, коли їм бракувало місця на скельці, він порціями переносив їх на інші: через три тижні мав уже тих процвітаючих понад 19 000.

Згідно з думкою, яка видалася йому геніальною, Трурль сам нічого не встановлював у питанні генерального ощасливлення, тільки різними способами прищепив Ангстремикам гедотропізм. Він або наділив кожного Ангстремика щастезбудним засобом, або розділив його на частинки, давши кожному по одній: тоді рух до щастя створював загальне об’єднання в рамках відповідної організації. Створені першим способом задовольняли свій гедотропізм як кому заманеться без міри, отже, кінець кінцем кожен з них тихенько луснув собі від надміру. Другий спосіб дав кращі наслідки. Виниклі на скельцях багаті цивілізації створили собі спеціальні техніки й найрізноманітніші культурні інституції. Препарат № 1376 витворив Емулятор, № 2931 — Каскадер, а № 95 — Фракціоновану Гедоністику в лоні Драбинчастої Метафізики. Емуляти, поділившись на Вігів і Гурів, змагалися в досягненні ідеалу чеснот. Щодо Гурів, то вони вважали, що той, хто не знає гріха, не може знати й цноти, адже треба вміти відрізнити одне від другого. Отож, згідно з каталогом, випробовували різні види зіпсутості, маючи високий намір покинути їх у Відповідний День. Однак гурування, як підготовчі вправи, обернуло засоби на мету: так принаймні твердили Віти. Перемігши Гурів, вони запровадили вігуріанізм, або культуру, збудовану з 64 000 дуже живучих і категоричних заборон. За їхнього правління не можна було ні грабувати, ні мавпувати, ні в карти грати, ні руйнувати, ні вугля палити, ані кеглі бити, ні цмокати, ані стукати, залазити, ані вразити, отож на превелике задоволення й загальну втіху ці суворі заборони бойкотували і по черзі відміняли. Коли Трурль згодом знов оглянув емулятський препарат, його занепокоїла загальна біганина: усі там гасали як скажені в пошуках якоїсь заборони аби порушити її, й жахалися, бо вже жодної заборони не було. Отож, хоча дехто ще гуляв, грабував, цмокав, стукав, разив з-за рогу і залазив на кожного, хто трапився, задоволення з цього було як кіт наплакав.

Тоді Трурль занотував у лабораторному щоденнику зауваження, що там, де можна все, ніщо не тішить. У препараті № 2931 жили Каскадійці — цнотливе плем’я, що оберігало численні ідеали, такі як: Прадами Каскадери, Найчистішої Ангелиці, Благословенного Фенестрона та інших подібних Досконалих Істот, яким складали шану, обожествляли їх у літургіях, відповідно падаючи ниць перед відповідними зображеннями у відповідних місцях. А коли Трурль дивувався з небувалої кульмінації Аналізування, Вклякання і Поклоніння, Каскадійці, підвівшися з пороху і обтріпавши вбрання, почали стягувати з п’єдесталів, дефенеструвати на брук, топтати ногами Прадаму, так занечищати Ангелицю, що конструкторові, коли він дивився у мікроскоп, аж волосся ставало дибки. Але, власне, в цьому загальному руйнуванні й знищенні всього досі шанованого вони вбачали таке полегшення, що почували себе, принаймні якусь мить, зовсім щасливими. Схоже було на те, що їм загрожує доля Емулятів, але передбачливі Каскадійці мали Інститути Проектування Святинь, і ті готували вже їх наступний варіант; негайно почали встановлювати нові моделі на цоколях і вівтарях — у чому виявилася несталість їхньої культури. Трурль занотував собі, що позбавлення когось досі шанованого колишньої шани іноді дає тим, що це роблять, задоволення, а для пам’яті назвав Каскадійців Звалитами.

Наступний препарат, 95-й, на вигляд був складніший. Тамтешня цивілізація Драбинів була настроєна метафізично, але так, щоб тримати метафізичну проблематику в своїх руках. З минущого існування у ній переходили до Пургаторіїв-Санаторіїв, звідти — до Недораю, з нього — до Передраю, потім — до Підраю, звідки — до Прираю і, нарешті, відчинялися ворота Самераю, а вся теотактика й хитрість полягала в тому, що потрапляння до справжнього Раю без кінця відтягувалося й відкладалося. Щоправда, секта Нетерпеливців домагалася цього Раю, власне, негайно, а інша, Драбинів-Колаків, у рамках тієї ж сквантованої і фракціонованої трансценденції хотіла влаштовувати на всіх поверхах пастки-ями. Хто стане на неї, тієї ж миті впаде на самий низ у минуле життя, й буде іще раз із самого початку видиратися нагору. Одне слово, це мав би бути Замкнутий Цикл із Стохастичною пульсацією, можливо, навіть із Пересадково-Реінкарнаційною Міграцією, але ортодокси називали цю доктрину Єрессю Гарячкового Маячіння.

Потім Трурль відкрив іще багато інших типів Порційної Метафізики; на одних скельцях уже роїлося від благословенних святих Ангстремиків, на інших працювали Ректифікатори Зла, або Випрямлячі Життєвих Доріг, але під час десакралізації багато тих пристроїв було поламано, а з Трансцендентального Розгойдування завдяки секуляризації подекуди виникла техніка будівництва звичайних Гірських Залізниць. Тим часом усі документально засвідчені культури з’їдав якийсь маразм. Номер 6101 пробудив у Трурля більшу надію; там прокламували технічний, солідаристичний, чудовий рай. Отож Трурль зручніше вмостився на стільчику й покрутив мікрометричним гвинтом, щоб зробити чіткішим зображення. Незабаром його обличчя видовжилося. Одні мешканці скляної суші гасали на машинах у пошуках чогось, що було б іще неможливим, інші лягали у ванни, наповнені збитими вершками з трюфелями, посипали голови кав’яром і тонули, пускаючи носом бульки теадіум віте. Ще інші, яких носили на плечах дивно амортизовані вакханки, политі зверху медом, а зісподу — ванільною олією, одним оком зазирали до повних золота і пахощів скриньок, а другим роззиралися за кимось, хто хоча б на мить хотів позаздрити їм на таке нагромадження солодощів, та нікого такого не могли виявити. Отож, стомившись, вони злазили на землю, кидали скарби і, топчучи їх, як сміття, непевною ходою прилучалися до осіб сумніших, котрі говорили про необхідність змін на краще, тобто на гірше. Група колишніх викладачів Інституту Еротичної Інженерії заснувала Орден Абнегатів і проголошувала маніфести, які закликали до життя в покорі, аскетизмі та інших муках хоча б протягом шести днів на тиждень. На сьомий день оо. Абнегати діставали з шаф вакханок, з пивниць — дзбани вина, їдло, прикраси, еротизатори, а також апарати для попускання поясів, і з ранковими дзвонами починали оргію, від якої аж шиби з вікон вилітали, але вже в понеділок уранці знов усі слідом за пріором усмиряли себе, аж тріщало. Частина молодого покоління перебувала з оо. Абнегатами від понеділка до суботи, залишаючи їхню святиню на неділю, тим часом як інша перебувала в них тільки того святкового дня. І коли перші почали картати других за негідні звички й розпусту, Трурль затремтів і відвів очі від мікроскопа.