— Поглянь, — сказав він. — Навіть найпростіший математичний розрахунок говорить, що всі вони сьогодні більше програють, ніж виграють. Багато хто програв уже й зараз.

— Ти добре знаєш арифметику, — промимрив Малий. — І взагалі, ти маєш рацію. Але, крім того, існують ще факти. Бувають іноді й хвилини щастя. І тоді кожен може виграти. Я це знаю, бо не раз бачив, як дехто підряд загрібав банк за банком. Єдиний спосіб виграти — це чекати, поки прийде твоє щастя, і тоді вже грати до краю.

— Як на твоє, то все це просто, — критично зауважив Смок.

— Лихо в тому, — сказав Малий, — що більшість гравців не розуміє, коли їм справді таланить. Мені теж доводилося пошитися в дурні. Але все треба в житті спробувати.

Смок похитав головою.

— Тут теж статистика, Малий. Більшість людей невірно підраховує свої можливості.

— Невже ти ніколи не відчував, що слід тобі лише поставити гроші, як ти одразу виграєш?

Смок засміявся.

— Надто багато шансів проти мене. Але ось що, Малий. Зараз я поставлю на карту долар. Побачимо, чи дасть вона нам щось на чарку.

Смок попрямував до столу, але Малий схопив його за руку.

— Почекай. Я почуваю, що сьогодні мені щаститиме. Постав краще цього докера на рулетку.

Вони підійшли до столу з рулеткою, поблизу буфету.

— Чекай, поки я скажу, — порадив Малий.

— На який номер? — спитав Смок.

— Вибирай сам. Але жди, поки я скажу.

— Чи не думаєш ти, що я маю більше шансів за цим столом? — звернувся Смок.

— У тебе їх стільки ж, скільки і в решти гравців.

— Але менше, ніж у круп'є.

— Дивись і чекай, — сказав Малий. — От тепер став!

Круп'є саме пустив маленьку кульку з слонової кістки по гладенькому обідку колеса. Смок через плече іншого гравця кинув навмання свого долара. Монета покотилася по зеленому сукну й зупинилася якраз навпроти номера 34.

Кулька теж спинилася, і круп'є проголосив:

— Виграв тридцять четвертий.

Він згріб зі столу гроші, і Смок забрав тридцять п'ять доларів. Малий поплескав його по плечу.

— Оце і є щастя, Смоку! — Як я відчув мого, не розумію. Але я знав, що ти виграєш. Якби твій долар упав на якийсь інший номер, то все одно б виграв. Коли вже прийшло щастя, ніщо йому не завадить.

— Ну, а коли б випав подвійний нуль? — спитав Смок, коли вони йшли до буфету.

— Тоді і твій долар упав би на подвійний нуль, — відповів Малий. — Це неминуче. Ось ходімо назад до столу. Мені сьогодні щастить, і, давши тобі виграти, я хочу й сам виграти.

— У тебе є якась система? — запитав Смок хвилин через десять, коли Малий програв уже сто доларів.

Той сердито крутнув головою, розклав фішкн на 3, 11 та 17, а дріб'язок кинув на «зелене».

— Хай чортяка вхопить усіх йолопів, що грають за системою, — відповів він, коли круп'є згріб його гроші.

Смок, спочатку байдужий до гри, раптом зацікавився нею і почав уважно стежити за кулькою, ставками й виграшами. Сам він не грав. Він так захопився, що коли Малий вирішив, що з нього досить, то ледве відтяг Смока від столу.

Круп'є повернув Малому торбинку з золотом, що той давав йому під заклад, і клаптик наперу, на якому було надряпано: «Відсипати 350 доларів». Малий поніс торбинку та папірця вагареві, що сидів за великими терезами. Той одважив 350 доларів і всипав їх у скриню.

— Цього разу твоє щастя підтвердило вірність статистики, — пожартував Смок.

— Але я мусив грати, щоб збагнути це, — сказав Малий. — Я трохи переграв, бо мені хотілось довести тобі, що щастя все-таки існує.

— Не сумуй, — посміхнувся Смок. — Зате я підстеріг його.

Очі в Малого заблищали.

— Та ну? Чого ж ти вагаєшся? Грай!

— Зачекай трохи. Скоро я вироблю таку систему, що забиратиму всі виграші за цим столом.

— Систему! — простогнав Малий і з великим жалем глянув на товариша. — Смоку, послухай мене та облиш ці кляті системи. Вони завжди спричиняються до нещастя.

— Тому вона й подобається мені, — відповів Смок. — Система — це статистика. Якщо система правильна, ніколи не програєш. А щастя завжди може зрадити.

— Я бачив багато отих систем, але не знаю жодної, що вигравала б. — Малий помовчав і зітхнув. — Слухай-но, Смоку, коли ти схибнувся на систему, то краще нам тікати звідси. Та й час уже вирушати в дорогу.

Кілька тижнів обидва сперечались. Смок гаяв час, слідкуючи за рулеткою, а Малий наполягав на тому, щоб вирушати в дорогу. Коли ж загомоніли про похід вниз по Юкону за двісті миль, Смок рішуче відмовився.

— Слухай, Малий, я не піду, — заявив він. — Ця подорож забере десять день, а за цей час я сподіваюсь удосконалити свою систему. Вже зараз я міг би виграти. Нащо ж мені пертися в таку далечінь?

— Смоку, я за тебе піклуюся, — відповів Малий. — Ти ж скоро зовсім, втратиш глузд, і я ладен тягти тебе хоч до самого полюса, а би відволікти від цього столу.

— Марно турбуєшся. Адже я вже дорослий, бо досить наївся ведмедини. Якщо й доведеться тобі тягти, то не мене, а золото, що я виграю за своєю системою. І, мабуть, доведеться ще брати собак на підмогу.

Малий тільки застогнав у відповідь.

— Але не спробуй грати сам, — провадив Смок. — Ми потім поділимо виграш навпіл, та для початку мені потрібні всі наші гроші. Це система ще нова, і, можливо, я зроблю кілька помилок.

Нарешті, після багатьох днів спостережень і роздумів настав вечір, коли Смок оповістив, то він вступає до бою. Малий, похмурий та сумний, йшов, ніби на похорон, до «Оленячого Рогу». Смок накупив фішок і примостився біля круп'є. Довго бігала кулька, а Смок так і не зважувався поставити фішку. Малому вже й терпець увірвався.

— Кидай! Ну, кидай же! — заохочував він. — Скінчиться нарешті цей похорон? Ти що, боїшся?

Смок хитав головою і чекав. Після дванадцятого кону він раптом поставив десять однодоларових фішок на номер 26. Номер виграв, і круп'є заплатив Смокові триста п'ятдесят доларів. Потім, пропустивши десять, дванадцять, тридцять партій, Смок знову поставив десять доларів на номер 32. Він знову виграв триста п'ятдесят доларів.

— Це — щастя! — схвильовано прошепотів Малий. — Грай далі!

Минуло півгодини, а Смок не зробив жодної ставки, згодом поставив десять доларів на номер 34 і виграв.

— Поталанило! — прошепотів Малий.

— І зовсім ні, — відповів Смок. — Це діє моя система. Егеж, вона не погана?

— Вигадуй! — сердився Малий. Щастя приходить різними шляхами. Ніякої системи не може й бути. Тобі просто щастить.

Смок перемінив спосіб гри. Він ставив здебільшого маленькі фішки, розкидаючи їх тут і там, і частіш програвав, ніж вигравав.

— Облиш, — порадив Малий. — Забирай гроші й тікай. Більше не виграєш!

Тут кулька знову побігла по колу, і Смок кинув десять фішок на номер 26. Кулька зупинилася на 26, і круп'є ще раз виплатив Смокові триста п'ятдесят доларів.

— Коли вже грати, то грати! — зрадів Малий. — Став зразу двадцять п'ять доларів.

Минуло півгодини, і за цей час Смок знову програв та виграв незначні суми. Потім він раптом поклав двадцять п'ять доларів на «подвійний нуль», і одразу ж круп'є виплатив йому вісімсот сімдесят доларів.

— Розбуди мене, Смоку! Це якийсь сон, — простогнав Малий.

Смок посміхнувся, заглянув до свого блокнота й почав щось підраховувати. Цей блокнот він уже кілька разів діставав з кишені і щось туди записував.

Навколо столу згромадилася юрба. Багато гравців пробували ставити на ті самі номери, що й Смок. Тоді він почав грати інакше. Десять разів підряд він ставив на 18 і програвав. Тут навіть найупертіші послідовники облишили його. Тоді він поставив на інший номер і виграв триста п'ятдесят доларів. Гравці повернулися і знову покинули його після ряду програшів.

— Облиш, Смоку, облиш! — радив Малий. — Навіть найбільшому щастю приходить край, отож, і твоєму кінець. Більше не виграєш.