– Килино, ходи сюди! придави руками корсет та міцніше,– кричала матушка.

Килина вхопила Олесю за стан і стільки помогла, скільки б поміг комар. Шнурки в матущиних руках лущали, а корсет все-таки не сходився.

– Покличте бабу Хіврю! – крикнула матушка,– бо ця Килина ні до чого не здатна.

Прибігла баба, вхопилась і собі за шнурки. Баба була кремезна й жилава. Корсет подався під її руками. Олеся наділа білу сукню, а мати причісувала та прибирала її голову.

Убравши дочку, мати накинула на себе нову сукню, накинула на плечі перську білу, з червоними та жовтими взорцями, хустку, ще раз огляділа кругом дочку, неначе москаля на муштрі, й повела її в світлицю.

Менші дочки попростували за ними слідком, заглядаючи в світлицю через одчинені двері.

Терлецька ввійшла в світлицю тихою ходою, поважно, неначе виплила. Балабуха вглядів в дверях невисоку, але тілисту чорняву даму трохи ніби з пухлим, шляхетським лицем, з гладенько причесаними чорними блискучими начосами на лобі, в білому чіпку в оборках, в котрих синіла широка стрічка з кінцями до плечей. Він устав і ще глибше втягнув коротку шию в комір, несміливо підійшов до Терлецької й поцілував її в пухку білу руку. За матір'ю вийшла дочка, така чорнява, як і мати, гарненька, з білим, трохи коротким, лицем, з темними карими очима. Вона присіла серед світлиці перед Балабухою і неначе дригнула правою ногою. Балабуха поцілував в руку дочку, оступився трохи назад і не знав, де діти свої здорові руки. Матушка сіла на канапі й попросила гостя сісти. Балабуха несміливо спустився па стілець. Проти його сіла Олеся, в котрої щоки почервоніли, наче маківки. Балабуха кидав очима то на матір, то на дочку. Широка синя стрічка в материному чіпкові, біла сукня на дочці, червона стрічка, котрою був підперезаний Олесин стан, червоний бант в косах – усе те так налякало студента, що він сидів, як на шпильках. Перед його очима знов' з'явилась пасіка, улики, темна катрага в пасіці, навіть ліщина й чорнобиль коло пасіки, куди він тепер ладен був утекти й сховатись од тих стрічок та суконь.

– Чи здорові ваш панотець та паніматка? – спитала Терлецька в Балабухи.

– Спасибі вам! Слава богу, здорові,– тихо обізвався Балабуха.

– Такі недобрі: нас ніколи й не одвідають. Я знаю вашого батюшку й вашу матушку,– сказала Терлецька голосно, дрібно й сміливо.

Терлецька питала в Балабухи про його батька й матір так собі, для звичайності. Якби вони й справді приїхали до неї, вона була б їм зовсім не рада.

– І я бачила вашого батюшку,– сміливо обізвалась Олеся до Балабухи. – Такий добрий, такий привітний.

Балабуха перевів очі од матері на Олесю й тепер тільки придивився, що вона була гарненька, але мала не такі тонкі та гострі брови, як в Онисі Прокоповичівни. Тільки круглі чималі темні та блискучі очі сподобались йому одразу.

Олеся не всиділа на одному місці: вона схопилась і вибігла з кімнати, щоб подивитись на себе в дзеркало й поправити на голові червоний бант, і потім вернулась, знов сіла й знов схопилась, побігла до вазонів, заглянула в вазони, знов вибігла в кімнату, принесла графин з водою, полила вазони, знов вибігла й знов перегодя прибігла й сіла. Довгі кінці стрічки кругом стану, кінці банта літали кругом неї, як на вітрі. Олеся ловила стрічки рукою й швидко то откидала їх, то притягала, то обсмикувала. За дочкою вийшла з світлиці мати, поправила щось на шиї, знов вернулась і знов вийшла. Вони вештались, неначе в хрещики грали. Через двері в кімнату Балабуха вглядів здорове ліжко, неначе порон на Росі, а над ліжком здоровий килим, на котрому були виткані чудні квітки, неначе стояли на задніх ногах в три рядки здорові зелені жаби з червоними животами, побравшись за передні лапи. В дверях проти килима Балабуха вглядів другу панну, таку на зріст, як Олеся, але багато кращу, в бідненькій ситцевій сукні. То була менша дочка, котру погано убирали й ховали од паничів в далекій кімнаті.

За Терлецькою ввійшла в світлицю горбата Килина й винесла на тарілці дві тонесенькі скибки паляниці та з ложку масла в маслянці. Терлецький налив в малесеньку чарку горілки, поздоровкався з гостем, випив сам, почастував гостя й заткнув графин затичкою, неначе давав знати, що він більше не буде вже частувати. Балабуха випив, навіть гаразд не розкоштувавши, і взяв в руки скибку паляниці. Скибка світилась наскрізь.

– А ми тут, паніматко, розбалакались з Марком Павловичем про академію та так налякали Килину цими згадками, що вона впустила тарілку та й розбила,– сказав Терле-цький до жінки.

– Similis simili gaudet[7] ,– обізвався Балабуха.– Ми колись грали в академії комедії та почали пригадувати з отцем Петром деяку давнину.

– Ви грали комедії? – спитала Олеся. – Ото коли б мені довелося на віку хоч раз побачити комедію. Сидиш тут у Хохітві й людей не бачиш.

– Де вже ти хотіла в Хохітві побачити комедію,– сказав Терлецький.– Це чудо показує тільки наша Київська «alma mater»[8] .

– Папа кажуть, що й вони грали,– сміливо обертаючись до Балабухи, промовила Олеся. – Та ще й убирались за панну.

Стара Терлецька трохи осміхнулась, глянувши на бороду та вуса свого чоловіка.

– Колись убирався за панну, а тепер вже не вберусь,– сказав Терлецький.

– Може, й ви убирались за панну? – сказала Олеся, обертаючись до Балабухи.

– Ні, я раз убирався за... Славу,– знехотя сказав Балабуха,– а другий раз за прекрасного Іосифа.

– Ото як би я хотіла побачити, як ви вбирались за прекрасного Іосифа,– сказала Олеся, спідлоба поглядаючи на Балабуху.– Мабуть, воно вийшло дуже гарно.

Балабуха оговтався й перестав втягувати шию в комір. Сміливість Олесі, привітність Терлецької одбили в його охоту тікати в пасіку та в чорнобиль.

Балабуха не дуже сподобався Олесі з лиця, але його зріст, велика постать, вченість і латина звернули її увагу, сподобались їй тим більше, що до неї приїжджали невчені прості поповичі, на котрих вона не хотіла й дивитись і навіть не виходила до їх. Мати так само була привітна до Балабухи, бо вже був час видавати Олесю заміж.

Килина одхилила двері й щось шепнула до Терлецької. Олеся зірвалась з стільця й побігла в двері так швидко, що трохи не звалила Килини з ніг. Балабуха дивився їй вслід: йому сподобалося, як Олеся бігає швидко, прудко, легко, як на їй гадюками в'ються червоні стрічки.