— Таку складну комедію!

— Друже мій! Я повинна була врятувати його. Свідчення коханої жінки — це замало. Ви ж самі натякнули мені на це. Як бачите, я теж трохи розуміюся на людській психології. Якщо мої свідчення обернуться проти мене, — подумала я, — відразу ж реакція буде на користь підсудного.

— А ота пака листів?

— Лише один з них можна розцінювати, як ви говорите в подібних випадках, підтасуванням фактів.

— А хто ж тоді Макс?

— Макса, мій друже, ніколи не існувало.

— І все ж мені здається, — спантеличено промимрив містер Мейгерн, — що ми й так могли б виправдати його… ну… в процесі звичайного судочинства.

— Я не могла ризикувати. Бачте, ви ж думали, що він не винен…

— Так, так… А ви це напевне знали? Здається, я починаю вас розуміти, — сказав адвокат.

— Любий мій містере Мейгерн, — мовила Ромена, — нічого ви не розумієте. Я напевне знала, що він винен.