Саме весілля було описане його свідком — теж кимось із пропольськи налаштованих молдавських бояр або й польським агентом, який не пошкодував чорної фарби для Тимоша і для козаків. Один із таких авторів навіть навів у цьому зв’язку анекдот: «Убогий русин, коли просив багатшого віддати заміж за свого сина його дочку, то її мати відповіла: «Отче! Біс його мати, як же закортіло собачому хребтові соболиного хвоста!» Інший автор дав розгорнутий опис (один з його списків було нами виявлено у відділі рукописів бібліотеки Чарторийських у Кракові під номером 3923), який містить у собі і деякі важливі подробиці весілля, що відбулося після свята Успіння Пресвятої Богородиці (припадало на 25 (15).VІІІ.1652 р.), отже й після Успенського посту. 16 серпня 1652 р. Тиміш Хмельницький і його ескорт стояли в Ямполі, чекаючи на прихід великого ворника (канцлера) Фоми — офіційного представника Лупу. Але той не захотів їхати у Ямпіль. Тиміш відчув якусь пастку з боку Лупу і наполіг на тому, щоб господар дав йому у заклад рідного сина, і це було зроблено. За даними молдавського літописця Мирона Костина, у заручники в Чигирин були послані сини Гавриїла — брата Василя Лупу (Андрій, Раду, Олександр і Енахе); сини Георгія Гіки — другого брата Василя Лупу (Георгій та Стефан), а також сини бояр Ніколає Бугуш та Йон Праеску.
26 серпня, у вівторок Тиміш почав переправлятися. У Сороках його з почестями зустрів як сина від імені господаря великий ворник, подав карету, запряжену шестериком коней, подарував різноманітні вина, мед та інший провіант. Із Сорок Фома провів ескорт аж до Ясс, і цей шлях вони подолали за три дні (Бельці, Прути, Кияни, Ясси). До столиці він в’їхав перед полуднем. Тут йому назустріч виїхав з боярами сам господар з 8 тисячами прегарно вбраного (по–турецьки!) війська. Козацький загін теж був добре вдягнений, хоч їхні коні і були досить худими. Молдаван вразило, що козаки спускалися з гори лавою, наче атакуючи, під звуки військової музики. З’їхавшись, перші особи зсіли з коней. Тиміш обняв свого майбутнього тестя, а господар його «як батько поцілував» і звернувся до гостей з привітальною промовою. Тиміш стояв наче вкопаний, слухаючи промову, він тільки покусував губи. З українського боку промову у відповідь виголосив Виговський. Потім майбутні родичі поїхали до палацу. Сучасник звернув увагу, що Тиміш Хмельницький був одягнений в атласний кармазиновий жупан та соболину ферязь, підшиту оксамитом. Сідло на його коні було гаптоване золотом і обшите перлами. За ним їхав коштовний ридван із скарбами і 400 простих возів із сіллю, яку козаки взяли для принагідної торгівлі. «Полковники були на добрих конях, всі в польських шатах», відзначив сучасник, але основна маса козаків виглядала не так імпозантно. Коли колона під’їхала до палацу, вдарив салют з гармат, заграла військова музика, потім і турецька та циганська! Господар запросив гостей до своїх багатих покоїв (майже весь ескорт став табором біля палацу), де вів розмову із Виговським, а потім запропонував умитися та перепочити після дороги. Гостям кинулись помагати молдавські слуги, але Тиміш дивився на них, «ніби якийсь вовк з–під дуба». Гетьманич, певно, був не дуже обізнаний зі світськими манерами, бо обернувся спиною до молдавських бояр і почав стригти собі нігті. Під час обіду він мовчав, за що Лупу навіть образився на нього. На другий день Тиміш готувався до шлюбу. Сучасник не каже, у чому полягали ці приготування, зауважив тільки, що багато вбрані молдавські боярині танцювали, а Тиміш курив люльку та дивився на їхні танці. Потім молоді вирушили до церкви. Тиміш їхав на арабському коні, був одягнений у багаті шати, подаровані майбутнім тестем. З ним їхали «дружки» — двоє полковників. Після вінчання Тиміш повеселішав і не втримався, щоб не обняти при всіх молоду, яка йому вочевидь сподобалася. Роксанда теж не була проти шлюбу, навіть наказувала, чекаючи на молодого, співати собі козацьких пісень. Коли молоді в’їжджали до замку, знову били з гармат. Під час бенкету послали по «свашок». Виявляється, в козацькому корпусі знайшлося місце і для українських свах! Ті приїхали спеціальною каретою, причому перед цим вони вже встигли випити за здоров’я молодих. Тиміш був веселим, їв та пив з апетитом, а потім сказав молдавському боярину й дипломату Юрію Кутнарському: «Дякую вельми господареві його мості, є весь достаток, чого більш треба». Після цього заграла турецька музика, гості почали пити за здоров’я Хмельницького (не знати, правда, якого: Богдана чи Тимоша), за союз обох династій, стали бити на радощах із гармат. Тиміш послав по свій оркестр, і той заграв українських пісень, від чого гетьманич особливо розвеселився і наказав козакам, яких багато прийшло на бенкет, пити горілку, що вони й робили аж до пізньої ночі. Одна свашка — козачка Стаська Курпичка — зауважила невдоволені міни бояринь і гостро сказала їм у присутності молодої: «Чи ми до вас на кепство приїхали? Коли ви пишніші від нас, то чому свою дочку за козака даєте?» Згодом свашки стали роз’їжджатися, а молодий увійшов до покою молодої…
Потім Тиміш влаштував кінну прогулянку в полі, а наступного дня Лупу дав обід у досить вузькому колі (природно, з Тимошем разом) у присутності членів сім’ї та бояр з їхніми дружинами, а прислуговували їм тільки фрейліни. Тоді Тиміш затанцював з дружиною, їм «служили» (так пише сучасник) Виговський і Тетеря, а Лупу подарував зятеві золотоголову штуку (!), також «сорок соболів», чотири арабських скакуни, два сідла і двох молдавських румаків, а Роксанді — соболину адамашкову шубку, боярам же — гроші, а Виговському — оксамит, атлас, лисячі та рисячі хутра, 300 «левкових», старшині — гроші, сукно тощо. Само собою Лупу дав за дочкою посаг: 20 000 талярів, 2000 червоних золотих, карету і багато інших речей. Весілля Тимоша Хмельницького помітили і на Заході. Паризький часопис «Gazette de France», який заснував ще знаменитий кардинал Рішельє, згадав про це весілля і не втримався, щоб не мазнути його брудом, написавши зокрема, що Тиміш одразу після весілля двічі побив Роксанду.
6 вересня 1652 р. гетьманич разом із дружиною та її бояринями і козацьким ескортом виїхав з Ясс, а Лупу провів їх аж до того місця, де раніше зустрічав. Тут всі зсіли з коней та попрощалися. Роксанда при цьому заплакала, передчуваючи тривалу розлуку з батьками. Коли ж батько поцілував її на прощання, вона повеселішала, а потім ескорт рушив на схід. Лупу сів на коня, надягнув шапку і повернувся до Ясс… 4 жовтня Богдан Хмельницький сповіщав путивльського воєводу, що його син «з дочкою Василя… к нам зо всею утіхою повернул». Разом з молодим подружжям в Україну прибули посли від Лупу та грецький митрополит Гавриїл, який за дорученням молдавського господаря їхав до Москви. Під час відсутності Тимоша Богдан Хмельницький отримав листа від польного гетьмана литовського князя Януша Радзивілла (він тоді був фактично командувачем військ Великого князівства Литовського), який до того ж став родичем Хмельницьким, як вище говорилось.
У своєму листі він пропонував задля миру віддати Юрія Хмельницького або його сестер у заручники до Варшави, а Тимошу Хмельницькому могло б бути дано якесь прикордонне староство. На це гетьман не дав згоди… У другій половині листопада 1652 р. Тиміш Хмельницький разом з батьком та генеральним писарем І. Виговським приймав царського гінця І. Юденкова. Після прибуття до Чигирина Богдан Хмельницький дав молодим місто Смілу, де вони й поселилися.
Активні дипломатичні дії гетьмана України викликали занепокоєння серед панівних кіл Речі Посполитої, імперії Ґабсбургів, Трансільванії, Валахії та Кримського ханства. Вони стали підбурювати молдавську опозицію до виступу проти Лупу, що й сталося наприкінці березня 1653 року. Внаслідок державного перевороту молдавський престол посів Георгій Стефан, а Василь Лупу з дружиною і сім’єю мусив тікати з Ясс до Кам’янця–Подільського. Перед цим Лупу встиг направити до Богдана й Тимоша Хмельницьких прохання про допомогу. Його посол Міхалецький прибув спочатку до гетьманича. Останній з В’язівка (нині — смт Городищенського району Черкаської області), а можливо і з Сміли, відправив послів до Лупу, обіцяючи швидку допомогу. Дещо пізніше Міхалецький прибув у Чигирин до Богдана Хмельницького. Гетьман передав через нього листа молдавському господарю від 18.04.1653 р., в якому зокрема зазначалося: «…висилаю на допомогу… свого сина з кількома тисячами війська». Після цього Міхалецький повернувся до В’язівка, 19 квітня взяв листа від Тимоша Хмельницького і вирушив до Кам’янця–Подільського. Цей лист Тимоша Хмельницького від 19.04.1653 р. єдиний, що вцілів, і то тільки тому, що був перехоплений польськими вояками. Він зберігся у польському перекладі і мав такий зміст (подаємо в перекладі сучасною українською мовою):
