То був невисокий жвавий чоловік, один фабрикант, К. знав його дуже добре. Він перепрошував, що відірвав К. від важливої роботи, а К. теж вибачався, що примусив його так довго чекати. Проте вибачався таким неуважливим, сухим і майже нещирим тоном, що фабрикант, не бувши геть заклопотаний своєю діловою пропозицією, неодмінно б відчув тут фальш. Та він лише похапцем повитягав з усіх кишень розрахунки й таблиці, порозкладав їх перед K., пояснив окремі пункти, виправив дрібну помилку в розрахунках, спромігшись добачити її навіть при такому побіжному перегляді паперів, нагадав К. про укладену десь рік тому угоду, подібну до теперішньої, принагідно згадав, що цього разу, йдучи на великі жертви, її домагався ще один банк, і нарешті замовк, аби почути думку К. А К. попервах і справді уважно дослухався до фабрикантових слів, думки про важливість справи захопили і його, але, на жаль, ненадовго, незабаром він уже не слухав, ще якийсь час кивав головою на кожен гучний вигук фабриканта, а зрештою не дбав навіть про це і обмежився тим, що дивився на лису, схилену над паперами голову й запитував себе, коли фабрикант нарешті здогадається, що вся його промова безвартісна. Коли ж голос затих, К. попервах і справді повірив, ніби фабрикант замовк, щоб він мав нагоду признатися, що неспроможний слухати. І тільки з великим жалем він помітив напружений погляд фабриканта, що вочевидь готувався відповісти на всі заперечення: отже, ділову розмову треба провадити далі. K., немов почувши наказ, схилив голову і олівцем став поволі водити по паперах, вряди-годи зупиняючись на якійсь цифрі. Фабрикантові здалось, ніби він зараз почує заперечення, ніби цифри, можливо, хибні, ніби не вони тут головне, — хай там як, він прикрив папери рукою і, дуже близько присунувшись до K., знову заходився пояснювати подробиці угоди.

— Дуже важко, — промовив K., зморщив губи і схилився всім тілом на бічне бильце, бо папери, єдине, де можна було щось побачити, прикривала рука. Він тільки ледь підвів очі, коли двері з кабінету директора відчинились і там невиразно, мов у серпанку, показався заступник директора. К. далі вже й не думав ні про що, а лише скорився безпосереднім і дуже для нього втішним наслідкам тієї появи, фабрикант миттю підскочив зі стільця й побіг назустріч заступникові, K., проте, хотілося, щоб той був разів у десять прудкіший, він боявся, що заступник може зникнути. То був даремний страх, чоловіки зустрілись, потисли один одному руки і разом підійшли до столу К. Фабрикант поскаржився, що в пана прокуриста він виявив дуже мало прихильності до справи, і показав на K., що під поглядом заступника директора знову схилився над паперами. Коли вони обидва підступили до столу і фабрикант уже взявся прихиляти на свій бік бодай заступника, К. увижалося, ніби два чоловіки, що здавалися йому мало не велетнями, розмовляють над його головою про нього самого. Не раз він намагався, обережно піднявши очі, дізнатися, що там діється нагорі, потім, не дивлячись, узяв зі столу якогось папера, поклав на долоню й, підводячись і сам, поволі підніс його до фабриканта та заступника. Встаючи, К. не мав якихось певних думок, просто відчував, що йому слід так поводитись, якщо він колись наміряється скласти вступну заяву, яка, нарешті, остаточно визволить його. Заступник, з усією уважністю стежачи за розмовою, тільки мигцем поглянув на папір і навіть не читав, що там написано, те, що прокуристові видавалося важливим, для нього не важило нічого, тож він узяв той аркуш з руки К. і сказав: «Дякую, я вже знаю», потім спокійно знову поклав його на стіл. К. ображено приглядався збоку до заступника, але той не помічав його або ж, помітивши, звеселився ще дужче, часто й гучно сміявся і навіть геть спантеличив фабриканта вигадливим запереченням, проте одразу ж і заспокоїв, зробивши якийсь закид собі самому, а зрештою запросив його перейти до свого кабінету, де можна остаточно залагодити справу.

— Це вкрай важлива угода, — говорив він фабрикантові, — і я бачу це дуже добре. А пан прокурист, — навіть кажучи ці слова, заступник, власне, звертався тільки до фабриканта, — звісно, тільки полегшено зітхне, коли ми заберемо її в нього. Справа вимагає спокійних роздумів, а пан прокурист сьогодні, здається, завалений роботою, крім того, в передпокої на нього вже з годину чекають ще якісь відвідувачі.

К. іще вистачило духу, аби відвернутись від заступника директора і приязно, проте немов силувано всміхнутися лише фабрикантові, більше він, правда, нічого не робив, а сперся, трохи зігнувшись, обома руками на стіл, немов продавець за прилавком, і дививсь, як чоловіки, не припиняючи розмови, позбирали зі столу папери і зникли за дверима директорського кабінету. На порозі фабрикант обернувся, сказав, що тим часом не прощається, бо, звичайно, розповість панові прокуристові про успіх переговорів, до того ж має сповістити йому ще одну дрібничку.

К. нарешті опинився сам. Він і в гадці не мав запросити до себе якогось іншого клієнта і лиш украй невиразно усвідомлював, як добре, що люди за дверима гадають, ніби він і досі розмовляє з фабрикантом, і саме через це ніхто, навіть служник, не наважиться зайти до кабінету. К. підійшов до вікна, сів на підвіконня, однією рукою цупко схопився за ручку і задивився на майдан. Сніг падав і падав, небо не проясніло.

К. довго дивився вниз, не знаючи, що його, власне, непокоїть, і тільки подеколи трохи з острахом позирав через плече на двері передпокою, йому всякчас учувалось, ніби їх відчиняють. Але ніхто не заходив, і К. заспокоївся, пішов до умивальника й холодною водою змив обличчя, потім зі свіжою головою знову повернувся до вікна. Думка перебрати захист до своїх рук видавалася йому тепер іще переконливіша, ніж на початку. Поки він доручав свій захист адвокатові, процес, по суті, майже не зачіпав його, він здалеку приглядався до нього, і процес навряд чи міг підступити безпосередньо до К., він міг поцікавитись, коли заманеться, як посувається його справа, але потім коли завгодно міг знову викинути її з голови. Натомість тепер, коли він сам візьметься за свій захист, він мусить — принаймні на мить — усім єством віддатись правосуддю, бо успіх захисту означатиме згодом остаточне і цілковите визволення, але задля нього треба тим часом зіткнутися з куди грізнішою небезпекою, ніж та, що поставала перед ним досі. Якби його ще шарпали сумніви, сьогоднішнього спілкування з фабрикантом і заступником директора було б досить, аби їх позбутися. Як він іще сидів отут, коли все його єство займала думка самому захищатись на суді? Що станеться потім? Що чекає на нього попереду? Чи знайде він шлях, який через усі злигодні доведе його до щасливого кінця? Хіба ретельний захист — а будь-який інший був би безглуздям — не означає водночас необхідності якомога швидше звільнитись від усього? Чи пощастить йому триматись до кінця? І як узгодити потребу захищатись із роботою в банку? Адже йдеться не тільки про вступну заяву, для складання якої, напевне, вистачило б відпустки, хоча просити відпустку саме тепер було б завеликим ризиком, попереду в нього цілий процес, тривалість якого годі передбачити. Що за несподівані перешкоди зненацька зринули перед К. у його супокійному житті!

І невже саме тепер він має працювати на банк? К. глянув на свій стіл. Невже й тепер ще запрошувати клієнтів і розмовляти з ними? Невже він повинен клопотатися справами банку, тим часом як його процес розгортається далі, тим часом як судовики на горищах пріють над потрібними для суду документами? Хіба це не своєрідні тортури, що до них не признається правосуддя, хоча вони пов’язані з процесом і супроводять його? І чи буде хто в банку, оцінюючи роботу K., брати до уваги його незвичайне становище? Ніхто й ніколи. Хоча, звісно, про його процес дещо вже знають, навіть коли не завжди зрозуміло, хто знає, звідки і як багато. Можна, напевне, сподіватися, що до заступника директора чутки ще не дійшли, інакше К. уже пересвідчився б навіч, як заступник, знехтувавши товариськість і людяність, скористався ними проти К. А до директора? Звичайно, він до К. дуже прихильний і, тільки-но почувши про процес, став би скількимога допомагати своєму службовцю, створюючи йому різні полегші, проте навряд чи був би дуже задоволений, бо погіршив би власне становище, оскільки противага, яку доти становив К., слабшатиме, а вплив заступника невпинно зростатиме, крім того заступник скористається недугою директора для зміцнення власних позицій. На що ж тоді сподіватися K.? Мабуть, отакі роздуми зменшують силу його опору, але ж треба не дурити себе самого і все бачити з тією максимальною ясністю, яку дозволяє поточна мить.