Як і слід було чекати, ця пропозиція наштовхнулась на опір тих, хто був перш за все і головним чином моряком, — Піта, Меккіта і Джеймса. Кожен з них по черзі докладно зупинився на труднощах і небезпеках великих походів у глиб країни. Хагторп і Волверстон, які завжди мали охоту вдарити по іспанцях там, де вони найдужче це відчувають, підтримали пропозицію і нагадали раді про успішний наскок Моргана на Панаму. Ібервіль, французький гугенот, оголошений поза законом і вигнаний за свою віру, завжди з насолодою готовий різати горлянки іспанським фанатикам, хоч де б вони йому зустрілись, також висловився за похід настільки ж м'яким і лагідним тоном, наскільки лихим і кровожерним був зміст його слів.
Таким чином рада розділилась на дві рівні частини, не висловився тільки Блад, голос якого міг тепер повернути справу в той чи інший бік. Але адмірал вагався. Кінець кінцем він вирішив дати піратам самим розв'язати це питання. Він гукне добровольців, і якщо бажаючих виявиться достатньо, поведе їх через перешийок, а решта залишиться тут з кораблями.
На цьому й стали; члени ради відразу подалися на берег, прихопивши з собою індіанців. Там Блад звернувся з промовою до піратів, чесно сказавши про всі «за» і «проти» походу.
— Якщо охочих набереться достатньо, — закінчив він, — я також піду з вами. — Потім, видобувши з піхов шпагу, він, як колись Пісарро в подібній ситуації, провів її кінчиком лінію на піску. — Всі, хто хоче йти зі мною через перешийок, станьте з навітряного боку.
Добра половина піратів у відповідь на Бладові слова галасливо перейшла через лінію. Тут були всі до одного мисливці за козами з Еспаньоли, що перетворились тепер на піших воїнів, до того ж найвитриваліших і найзухваліших з усього цього витривалого і зухвалого воїнства, і більшість лісорубів з Кампічі, що не боялись ні боліт, ні джунглів.
Бразо Лярго, мідно-червоне обличчя якого аж сяяло — від задоволення, подався збирати своїх носіїв і наступного ранку привів їх у табір — п'ятдесят дужих індіанців. Пірати вже налаштувались у дорогу. Вони поділилися на три загони, кожен відповідно під командою Вольверстона, Ібервіля — він скинув з себе мережива та різні цяцьки й надів шкіряний мисливський одяг на Хагторпа.
В такому порядку вони й вирушили в похід. Попереду йшли індіанці й несли важку частину спорядження: намети, шість мідних малих гармат, залізні ящики для запалювальних ядер, добрячий запас харчів — коржів та сушеного черепашачого м'яса — і скриню з ліками. З палуб кораблів прощально проспівала сурми, Піт, який залишився на флотилії за головного, просто з пустощів дав гарматний салют, і шукачів пригод поглинули джунглі.
Через десять днів, подолавши відстань у сто шістдесят миль, загони стали табором зовсім близько від мети свого походу.
Перша половина подорожі виявилась найгіршою, коли протягом шести днів піратам довелось долати високі стрімкі гори, то видираючись майже прямовисно вгору, то спускаючись також майже прямовисно вниз. На сьомий день загони зупинились на перепочинок у великому індіанському селі, в якому мешкав король чи головний касик дарієнських індіанців. Бразо Лярго сказав йому, куди йдуть пірати, і він прийняв їх уважно й шанобливо. Відбувся обмін подарунками: одна сторона подарувала ножі, ножиці й разки намиста, друга — банани й цукрову тростину. Діставши тут поповнення у вигляді кількох десятків індіанців, пірати рушили далі.
Другого дня загони досягли берегів річки Санта-Марія й повантажились у каное, що їх індіанці приготували цілу флотилію — близько сімдесяти штук. Але цей спосіб подорожування виявився спочатку не таким легким, як сподівались пірати. Весь перший і другий дні вони мусили раз у раз, не пропливши й відстані, на яку летить кинутий рукою камінь, вилазити з каное й перетягувати їх через мілини, підводні скелі чи стовбури дерев, що попадали впоперек течії. Та нарешті перешкод стало менше, потім річка поширшала й поглибшала, і індіанці, покидавши жердини, з допомогою яких вони правували своїми каное, взялись за гребки й весла.
Пливучи так, вони однієї ночі й наблизились до містечка Санта-Марія на відстань гарматного пострілу. Містечко стояло на березі на півмилі нижче закруту річки.
Пірати заходилися вивантажувати зброю, що була надійно поприв'язувана в каное до бортів, і гармати, а також ящики з пороховими зарядами до них і ящики з порохівницями, все добре обмащене воском. Потім, не розводячи багать, щоб не виказати своєї присутності, вони лягли відпочити на світанку.
Блад дуже сподівався захопити іспанців зненацька й оволодіти містечком раніш, ніж встигнуть організувати оборону, і здобути в такий спосіб безкровну перемогу. Проте на світанку ці сподівання розвіялись, мов дим, коли звіддалік з різних кінців містечка почулась мушкетна стрілянина й відчайдушний барабанний бій, повідомивши піратів про те, що їхнє наближення не залишилось непоміченим, як вони собі уявляли.
Волверстонові випала честь повести авангард. Сорок чоловік з його загону було озброєно запалювальними снарядами — циліндричними бляшанками, наповненими смолою і гарматним порохом, інші тягли гармати, якими командував Огл, гармаш з «Арабелли». Другим ішов загін Хагторпа, а Ібервіль із своїми людьми був ар'єргардом.
Вони швидко перейшли ліс, за яким починалася савана, і там, не далі як за чверть милі, побачили своє Ельдорадо.
Вигляд цього Ельдорадо вкрай розчарував їх. Це було не гарне іспанське місто, як воно їм уявлялось, а звичайнісіньке безладне скупчення одноповерхових дерев'яних будиночків, укритих очеретом і пальмовим листям, з церквою посередині й захищене фортом. Містечко існувало тільки для того, щоб до нього звозити золото, видобуте в сусідніх горах, і інших мешканців, крім солдатів гарнізону та рабів, що працювали на золотих копальнях, у ньому майже не було. Майже половину містечка прикривав глинобитний форт, обернений фронтом до річки й флангом до савани. Для кращого захисту від вороже настроєних дарієнтських індіанців містечко Санта-Марія було обгороджене міцним палісадом заввишки близько дванадцяти футів з численними бійницями для стрільби з мушкетів.
Барабани замовкли, але пірати, що спостерігали містечко з узлісся, перш ніж вийти на відкрите місце, виразно чули за палісадом людський рух. На бруствері форту стояв невеличкий гурт вояків у шоломах і панцирах. Над палісадом піднімалися вгору тоненькі струмочки диму, сповіщаючи про те, що іспанські мушкетери на своїх місцях і запалили ґноти.
Блад наказав висунути гармати вперед, вирішивши зробити пролом у палісаді ближче до північно-східного рогу, де штурмовій групі найменше дошкуляли б гармати форту. Відповідно до цього наказу Огл встановив свою батарею так, щоб клин лісу, який виступав у бік містечка, прикривав його зліва. Проте легкий східний бриз поніс дим гарматних ґнотів уперед, зрадивши присутність піратів, і іспанські мушкетери навмання заходилися стріляти в їхній бік. Кулі вже чавкотіли й поляскували серед гілля, коли Огл відкрив вогонь із своїх гармат. З короткої відстані зробити пролом у частоколі, що не міг захистити місто від такої зброї, було зовсім не важко. Іспанські солдати, керовані не дуже вправним командиром, кинулись до цього пролому, але нищівний залп розметував їх на всі боки, після чого Блад наказав Волверстонові атакувати:
— Запалювальні снаряди в авангард! Не збивайтеся докупи, коли будете біля палісаду, та нахиляйтесь нижче. Ну, щасти тобі, Неде! Вперед!
Вони кинулись в атаку й пробігли половину відстані по відкритій місцевості, поки іспанці спромоглися зосередити на них щільний мушкетний вогонь. Пірати ницьма попадали в невисоку траву й залягли, чекаючи, поки шалена стрілянина хоч трохи ущухне, а потім, перш ніж іспанці встигли перезарядити мушкети, схопились і знову помчали вперед. Тим часом Огл розвернув свої гармати праворуч і без будь-яких перешкод трощив містечко п'ятифунтовими ядрами на тому фланзі, де наступали пірати.
Семеро чоловік із загону Волверстона лишилось лежати на землі там, де вони були залягли, ще десяток зрізали кулі під час другої перебіжки, але Волверстон був уже біля пролому. Полетіли запалювальні снаряди, сіючи смерть і жах, і не встигли іспанці отямитись від розгубленості, викликаної цією зброєю, як страшні пірати з диким вереском вже вихопились із хмари диму й пилюки і зітнулися з ними врукопаш.
