Я було його відмовляла якось, але в нас все вільно, не вбережеш хлопця, якщо він пустився кудись літати. А він літає, він ще буде кимсь чи чимось.

Я йому передбачила, що буде у нього велика любов і велика біда, але то мине, і він буде щасливий. Колись буде. Це я тобі кажу.

Ти ж його бачив.

Ти бачиш, що він незвичайний, які в нього очі. Це очі людини, яка бачить більше ніж ми з тобою.

От він зможе і ворожити, і відчувати на відстані те, що не всі чують.

От ти знаєш, що говорить трава? А він знає, що говорять птахи і що говорять дерева. Він такого мені тут наговорював з дитинства, що я диву дивувалась, я й сама багато чого знаю, але такого ні. He прислухалась.

А він чує.

Я не дивуюсь, що вона в нього закохалась і що так сталось. Шкода, що трохи зарано, малий був ще. Але тепер ота затримка в їхньому житті — то теж Божа воля.

Це вам здається з вашими мобільними телефонами і комп’ютерами і всяким таким, що ви більше знаєте. Ви нічого не знаєте насправді, бо ви давно загубились.

А в нас життя інше, ми не вчимо ваших наук, але ми відчуваємо життя і людей і все довкола...

Він колись спитав мене — як навчитись гадати, а я йому кажу — ти дивись на людину уважно, трохи можеш їй на руку глянути, трохи карти кинути, але якщо вона з тобою поряд, то ти відчуєш її і все скажеш.

Є такі люди, що можуть гадати, бо їм Богом дано. А є такі, що ніколи не навчаться, бо і так не зможуть, як би не вчились.

Він ще малий був, зовсім малий колись сказав — мені треба дзеркало — я там усе побачу.

Я аж злякалась — звідки він таке може знати. Але ж я казала, до семи років дитина говорить таку правду, яку треба слухати, бо то Бог говорить її вустами.

Він сам не знав ще толком, яке дзеркало і навіщо. Сказав, ніби прорік. I забув.

Потім ще колись згадував про дзеркало. А потім ніби забув.

А я пам’ятала. Бо то у пророцтві було, що вони повинні одне одного побачити у дзеркалі і тоді їхня любов переможе зло і прокляття щезне.

Ніхто ніколи не знав, про яке дзеркало говорилось, але так було сказано, так переказували з роду в рід.

Але зараз я знаю — дзеркало їм вже не треба, все відбулося. На відстані слова. На відстані звуку. Без відстані, просто відбулося. Це вже сталося.

А той, через кого вони в біду потрапили, буде нещасливий, це я тобі кажу наперед.

Нічого я йому не бажала, зло не можна навіювати, бо до тебе прийде назад. Але він накликав на себе біду, її мучив за життя, а коли пішло не по його все, то накликав їм обом біду — зумисно, старанно, ще і Василькові настояв у суді, аби більше дали. Той чоловік не був зраджений.

Він не любив її ніколи, у нього була в Червонограді постійна коханка всі ці роки, та й в інші боки він стрибав у гречку, і дитину забрав до батьків.

Люба була йому просто вигідна, бо в неї хата і машина і він свій бізнес почав робити у Луцьку і в Червонограді разом. Рано чи пізно, він все одно би її покинув. А тут таке сталося, ну і Його заткало ревнощі — крик ножа, як співає там один поет.

Ото в Миколі і задіяло. Але йому вернеться, десь колись вернеться. He від нас. А доля зла, здіяного іншому, не прощає.

Нічого, переживем. Вже небагато лишилось.

А ми її до себе заберемо, вона не пропаде з нами. Буде наших дітей вчити, і своїх няньчити, проживемо, і Бог дасть — якось буде.

От я тобі скажу — у тебе життя не складалось довго, але тепер складеться, бо в тобі доброта появилась. А її було менше.

Я нічого про тебе не знаю, але почуваю, що ти пережив білу і тому розумієш тих, кому гірше, ніж тобі.

А те, що з ними сталося, було написано в книзі життя.

Так мало бути. Вона мала знайти своє щастя, і він мав знайти своє щастя.

Ти б його тоді бачив, коли в них любов зацвіла. Та я ніколи такої щасливої людини в житті не бачила. Я її теж не бачила тоді, але він розповідав, яка вона, що вона і хто вона... Боже, та хай би все було як було, аби бачити одного разу свого малого сина таким щасливим...

А тепер він вже не малий. Туди-сюди — скоро й вісімнадцять.

А в такому віці у нас цигани вже на себе давно заробляють — хто як може, і він заробить, і все буде...

У них все буде добре — це я тобі кажу... Бо біда вже минула, важка, сувора біда, але вже минула, і тепер — тільки Божа воля на добро є вища сила над нами — і ми тільки її виконавці, ми просто рухаємось, як нам доля підказала, а як добро чиниш і віра в тобі є і любов, то ти сильний.

Після страждань людина оновляється. Я вірю своєму синові і жінці, яку він любить.

Ти знаєш, що він її дуже любить і зараз... Він тобі це казав. Так отож.

Любов велика і сильна таки перемагає зло...

...в першу ніч я думав збожеволію від щастя і шалу... в мене виривалося стільки всього що я й сам про себе не знав і не відав з мене йшов струм і блискавки... я бачив велике світло великий вогняний шар кулю яка світилася в мене перед очима і в ній були ми обоє поєднані в неймовірному сплетінні тіл... вона казала ти шалений диявол ти нащо робиш... я викручував її в усі боки я перевертав її з усіх сторін я залазив на не їверхи просто над її ротом встромляв їй стрижня в pom… і вона піддавалася усьому моєму божевіллю і я кінчав їй в pom npocmo трахаючи її в pom i мені було дико легко і божевільно страшно... це був не я той хто робив це він був десь поза мною це була інша людина в мені я не знав цього так ніколи не думав але шалена фантазія виривала мене з дійсності я шукав ще чогось я одразу прагнув усе мати все на світі все мати з нею me що вона ніколи не мала з ним ніколи з ніким іншим... я хотів володіти нею так як ніхто досі... я хотів переконатися що сприйме всі мої божевільні настрої і пошуки... і вона радо йшла назустріч всьому чого я тільки не прагнув і сама була щаслива в цьому шалі... і це була та ніч про яку я пам’ятатиму до смерті...

— Я свідома того, що я — злочинниця, і з погляду законів і звичаїв нашого суспільства я скоїла злочин, закохавшись у підлітка, який став батьком моїх дітей.

Мені про вас розповіла його мама, вона приїжджала недавно до мене на побачення.

Я не буду перед вами виправдовуватись. Світові неможливо пояснити, що зі мною сталося і як воно сталося. якщо хтось хоче це зрозуміти, то зрозуміє, а як ні — то не зрозуміє ніколи.

Якщо ви людина освічена і певне багато чого читали, то зможете зрозуміти формулу — любов не знає слова «ні» і ще інше — любов часто постає проти логіки, неспроможна піддатися повному аналізові.

Любов — це окрема спеціальна стихія, це матерія, яка існує поза розумом і логікою. Авіценна писав колись, що кохання — це хвороба, бо людина втрачає глузд і живе в стані афекту.

Я вже знаю, що загалом вам це зрозуміло і прийнятно, отож я вам теж розповім про себе.

Насправді мені би дуже хотілося, щоби хтось написав правду.

Але зрозумійте мене — не правду про зовнішній факт нашої драматичної, майже трагічної, історії, а правду ту, яку розумом не обняти, яка є нашою з ним правдою, моєю правдою, його правдою, правдою наших дітей, правдою іншого світу, ніж той, в якому ми живемо, світові правдивого кохання і неземних пристрастей.

He дивуйтесь, що я говорю до вас такими словами і таким тоном. Уявіть собі мене в тюрмі на роботі і вільний мій час — я постійно читаю і дуже багато прочитала про теорії почуттів, про кохання і любов — як дві різних теми, і я шукала сама для себе і для нього правди про себе і про нас. I думаю, я її знайшла.

Тобто я її знала і він знав — але було знання поза артикуляцією в словах, це було знання позасвітнє, те, яке було в наших генетичних кодах, які переплелися зараз в наших дітях, знання, яке потребує висловлення в словах і коли ти знаходиш десь ці слова — ти щасливий, бо ти це знав, це про тебе, але не вмів це висловити, це знаходиться і в художній літературі і в психологічних дослідженнях, в різних книгах по частинці правди, і одного разу ти її маєш.

Я чекаю свого часу, щоб йому розповісти все, що я прочитала і надумала.