Окрім того, Вербовський, як відданий патріот своєї козацько-української Вітчизни, вів таємне листування із колишніми полковими товаришами, збираючись подати петицію про збереження прав гетьманської старшини...

...Може, дивне марення і не збентежило б Вербовського так сильно, якби не погані передчуття, що засмучували його вже давно. Майже рік з Булавного доходили якісь незрозумілі чутки, не йшли листи від давнього приятеля — міського райці Цвіркуна, близького помічника бурмистра. Економ, посланий у фінансовим справах до Булавного, в березні потрапив у завірюху і ледь не замерз, повернувшись назад з півдороги. Пан Вербовський вже і сам збирався навідатись до міста, але негайні справи, що звичайно для такого великого господарства, не давали можливості це зробити. До того ж, повернулася з Глухова Оксана, і пану Вербовському, який дуже за донькою скучив, хотілось побути побільше біля неї, а якщо і вивезти до міста, то тільки на бал при магістраті...

... Вербовський підвівся, намацав на столі люльку, кресало і вийшов на ґанок. Десь далеко — там, де мало знаходитись місто Булавне — на небосхилі лиховісно нависали важкі брунатні хмари...

...Того ж ранку до маєтку на змиленому коні примчав міський радник Суховієнко, який, не вдаючись до розлогих пояснень, відмовився від гостинного запрошення до столу і тицьнув пану Вербовському невеликого запечатаного магістратською печаткою листа. Написаний бурмистром, лист повідомляв, що "...пану Вербовському пропонується негайно, покинувши всі турботи господарські і родинні, до магістрату по невідкладній справі прибути, виходячи з питання життя й смерті, між іншим, і його власних. Отож, очікуємо вас у магістраті безперервно..."

Пан Вербовський ошелешено перечитав листа і, згідно своєї козацької звички, почав швидко збиратись. Радник, тим часом, жадібно пив воду надворі. Спостерігши неприхований страх і сум'яття прибулого, маєткова челядь хтіла докладно дізнатись про міські справи, і економ Матвій вже сунувся до нього із чвертю горілки в руках. Радник від горілки відмовився, що викликало щире здивування, втім, побачивши, що Вербовський уже підходить до осідланого коня, Суховієнко з рук економа чверть висмикнув і зробив декілька довгих ковтків. Економ мовчки дивився, як смикається, ковтаючи, горло райця і як по неголених запилених щоках його котяться з рота прозорі цівки горілки. Суховієнко повернув чверть і економ побачив, що в очах його непорушно застиг відчай. Пан Вербовський попрощався з Оксаною, невпевнено спробував її заспокоїти, заскочив на коня і поскакав за соцьким.

Сонце вже почало хилитись до заходу, і від двох вершників на курний шлях впали довгі тіні, коли за пагорбом подорожнім відкрилась зелена смуга садів, що оточували Булавне. За весь час подорожі пану Вербовському так і не вдалося витягнути із Суховієнка більше двох-трьох слів. На всі питання той тільки мотляв головою, хрестився й бурмотів під ніс: "Дасть Бог, пане, — дізнаєтесь".

Чим ближче вони наближались до міста, тим химернішою ставала поведінка соцького. Він крутився у сідлі, озирався з жалем назад і помітно притримував ходу коня, не звертаючи уваги на здивовані погляди супутника. Врешті-решт, узрівши околиці міста, райця Суховієнко повернувся до пана Вербовського. Обличчя його трусилось, а на очах виступили сльози.

— Милостивий пане, — із запинанням мовив він, — дозвольте мені до Булавного не вертатись, а рушити кудись до святих місць і податись у схимники...

Пан Вербовський витріщився на нього, але чомусь згадав нічне сновидіння і милостиво дозволив:

— Ступай собі з Богом, я і без твого супроводу до магістрату доберуся.

Почуття щастя і надії сповнили очі соцького і той, миттєво повернувши коня, помчав у протилежному напрямі. Втім, проскакавши метрів двісті, соцький натягнув повіддя і закрутився у хмарі піднятої куряви. До пана Вербовського донісся його пронизливий крик:

— Тікайте геть від цього проклятого міста, пане старшино! — За тим соцький щосили хлюснув канчуком по крупу коня і, тепер уже остаточно, майнув опріч, низько схилившись над гривою.

Пан Вербовський деякий час простояв на місці, поки соцький не перетворився на крапку, а згодом не щез зовсім. Тоді покачав головою і направив свого коня до брами.

...Крізь міську браму можна було побачити високі стовпи чорного диму, які то збивались в опасисту хмару, то розпливались, закриваючи небо. З міста, з неухильною одноманітністю, лунали повільні удари великого дзвону, Пан Вербовський мимоволі перехрестився. Через браму виїжджали великі дерев'яні гарби, заслані брудною рядниною. Люди у балахонах, з обличчями, закритими чорними ганчірками, правили гарбами. Коли гарби порівнялись з паном Вербовським, той побачив, що з-під краю ряднини стирчать посинілі ноги. Візники правили гарбами, не звертаючи уваги на ошелешеного подорожнього. Кінь пана Вербовського захропів і почав перебирати ногами, відступаючи від брами. Вербовський пропустив страшну валку із мертвими і озирнувся — друга валка, але тепер уже порожніх гарб, прямувала до міста. Він пришпорив коня і проїхав під брамою. Прямо навпроти, прихилившись спиною до стіни, сидів солдат. Голова його була схилена на груди. Рушниця валялася біля випростаних ніг у запилених ботфортах. Вербовський озирнувся. Вулиця навпроти була порожня. Деінде ворота дворів відкриті. Моторошний солодкуватий сморід згарища й смерті стиснув йому горло, і пан Вербовський зрозумів слово, яке з такою наполегливістю вибивав, попереджаючи нерозумних, що наважилися перейти браму, і слово це було самим жахом, і слово це було — "ЧУМА".

Пан Вербовський згадав своє останнє перебування у Булавному і згадав місто...

Посередині міста підіймалася кам'яна башта, оточена напівзрушеним земельним валом, поблизу неї розкинувся міський майдан, з магістратською ратушею. Колись, ще за часів литовських, звів башту і вали славний староста Претвич. Принаймні, неодноразово згадували старосту добрим словом міщани, стоячи на стінах і, поливаючи гарячою смолою голови різних зайд. На майдані височив білий собор, побудований во спасіння душі абшитованим запорізьким отаманом. До магістратської площі, звиваючись, сходилися міські вулиці з хатами, захованими в садах. Вербовський згадував передмістя з галасливими жидівськими кварталами, ремісницькі майстерні, шинки й базари. Згадав, як із вереском розбігались з-під копит коня поросята, як гульвіси, хитаючись, швендяли від шинку до шинку, у калюжах розкошували величезні свині, хвацьки лаялись сусідки й кобзар тихо перебирав приструнки...

Тепер над Булавним літав один глухий передзвін, повільно вибиваючи – ЧУ-МА, ЧУ-МА...

Вербовський смикнув повіддя і поїхав мертвими вулицями міста. Все городище було затягнуте їдким чорним димом, що стелився вулицями і судомно забивав легені. Тільки над центром міста дим, звиваючись, повільно підіймався до неба і, здавалося, сама постать Чорної Діви Чуми повільно гойдалась над Булавним...[6]

За відкритими воротами Вербовський бачив небіжчиків із роз'їденими пошестю обличчями, іноді хворі повзли вздовж парканів, повзли напівмертві, бризкали кривавою слиною і тягнули руки, волаючи допомоги, чи то у пана Вербовського, чи то у Бога. Іноді бачив людину, яка із страхітливими криками тіпалась у корчах біля призьби, шматуючи одяг на тілі і, роздираючи спухлі гнійні виразки. Декілька разів він бачив, як люди у балахонах витягували почепленими на довгі палі залізними ґаками померлих, іноді мерці розпадалися на шматки, іноді починали нелюдськи стогнати, прохаючи добити їх. Завантаживши гарби, люди витягували майно з хат і палили його на подвір'ях. Вербовський примітив гарбу з мерцями, біля якої лежали і самі збирачі рясного врожаю чуми... Він відчув, що голова його паморочиться, схопив хустину, передану донькою, і обмотав духмяну тканину навколо обличчя. Їхав посередині вулиці, старанно минаючи мертві й напівмертві тіла. Жінка з обличчям, з якого спадали шматки гнійного м'яса, деякий час повзла за ним, намагаючись схопити за стремена і хрипучі незрозумілі прокльони.