Що вже було – того не повернеш

Я зрозумів:найбільше нас

вбиває саме те,

що ми так любимо, оберігаємо,

воно ж нас у труну кладе.

Повільно закриваю очі,

я вже за крок від заповітної мети,

та він…Він знов поринув в мої сни,

не відпускає; та чому? навіщо?

Я не потрібен ні йому, ні іншим.

Йому – бо змушую міняти звичний хід його життя,

а іншим – бо весь світ я б міг продати

За подих спільного з ним майбуття.

Ось так;

Можливо я слабкий і безпорадний,

та лише він у силах змінити враз усе:

зробити так, що б я ізнов відчув те сонце

та лиш якщо Він буде поруч, тут, зі мною.

У серці біль (дешева фраза)

проте чомусь така близька

така противна і слизька,

і змушує мене хотіти,

щоб ти відчув те ж саме, що і я.

Я бачив тебе вчора

ось ця миленька лялька

є досить кращою, ніж та, минула. Та мета?

Скажи, чого ти хочеш так добитись?

Поваги, ревнощів, чи повернуть ті наші почуття?

Ось знову граєшся зі мною

повільно тягнеш в пастку ти,

я можу впасти, що тоді?

У яму ту непотрібу відправиш?

Де залишилися всі ті,

хто (як ти маєш) «недостоїн»,

та про яку ж любов тоді

ти говорив, коли ми були двоє?

Пройшло? Забув? Чи ще гуде?

Та знаєш – мабуть, без різниці,

що вже було – того не повернеш

залишилось лишень знайти рушницю.

«Люблю тебе»

«люблю тебе»

так мало слів,

багато болю.

«люблю тебе»

було замало

але вже й доволі.

«люблю тебе»

без почуттів,

і без тепла.

«люблю тебе»

забув ти все

невже любов пройшла?

запізно щось міняти

вже між нами,

лиш смуток ходить

нашими стежками.

із кожним днем

все більше я закохувалась в тебе,

але тобі ті почуття

були не треба.

якщо це все

було лиш грою,

чому ж так важко не стрічатися з тобою?

чому усе нагадує про тебе?

нічні прогулянки

 і зорянеє небо?

забудь тепер усе,

що було поміж нами

так добре як раніше –

тепер уже не стане.

люблю тебе: і твої очі,

і твій сміх,

могла б бути твоєю,

лиш ти моїм – не зміг.

Поверніть нам наш травень

Чому коли всім серцем любимо

так швидко, стрімко плине час,

то травень ми ніколи не забудемо

ми були його, він був наш.

Та не на краще все змінилось

і осінь стукає в вікно,

кохання наше десь згубилось

вже не повернеться воно.

Не повернеться? Ні, не знаю

бо якщо ти повернеш все,

я ті чудові дні згадаю

думки в минуле понесе.

не зможу я сказати «ні»

і цим здаюсь собі слабкою,

але ж ніколи у житті

я не була така – як із тобою.

Була така щаслива і сіяла

лише від думки, що увечері побачу,

та маєш, я і біль пізнала

такий, що і не знаю чи пробачу.

Хотіла, щоб назавжди було все це

так як в щасливих книгах про любов,

за безцінь віддала тобі я своє серце

а ти й частинкою не поділивсь свого.

Минають дні, минають й ночі

і осінь заміта сліди,

я не забуду твої очі

я не забуду, ну а ти?

Заплутані думки

Це все було

хоч інколи і хочеться забути,

та і потрібно вже

цього не повернути.

Та розлучатись із тобою важко

навіть на так.

Розтатись із думками важче,

назавжди втратити всі спогади про тебе,

це складно, але може так і треба?

Повинна відпустить тебе назавжди

О ні, не можу, зрозумій, це страшно:

забуть той запах твого тіла,

як куртка твоя мене гріла,

усе твоє було моїм

ти повертайся, чуєш, у свій дім.

Бо зрозумій, я все тобі пробачу

і не важливе місце зустрічі і час,

без тебе – світу білого не бачу

з тобою – світ новим здається раз у раз.

От знову, нісенітниці несу

не буде щастя більш, згубилось до краплини,

у серці збережу оту красу

закоханої почуття людини.