«Писані камені» зустрічаються не тільки в Карпатах. Ця скеля, вкрита петрогліфами та написами, здавна була священним місцем для індіанських племен. Каліфорнія. США.
Саме тут, біля Писаного Каменя, в Юріїв день збиралися на свій Великдень опришки. І тоді спалахувала до неба священна «юріївська» ватра, лунали на всі гори звуки скрипки та флояри, гула карпатська земля від аркана - бойового опришківського танку. І люди в навколишніх селах казали: «Довбуш гуляє...» А ще розповідають, що саме тут, біля Вуковця, на полонині Копілаж, зустрів колись, ще пастушком, легендарний ватажок опришків Олекса Довбуш старезного відуна - і той зробив Олексу невразливим для ворожої зброї... А ще, за переказами, десь тут, у печерах поблизу Писаного Каменя, заховані закляті-заворожені скарби опришків.
Сонце схиляється до заходу, і ми з Мольфаром влаштовуємо обід просто на вершині Писаного Каменя. Наша трапеза привертає пильну увагу двох велетенських круків, і вони довго кружляють над нами, ніби хочуть щось сказати. Може, передати вітання від Довбуша та його хлопців? А може, розповісти прадавню бувальщину про те, як темними грозовими-горобиними ночами, коли не видно ані місяця, ані зірок, коли чорне небо прорізують блискавиці, сходяться до Писаного Каменя чарівники-мольфари і від цих прадавніх скель, від блискавки небесної отримують нову силу, аби допомагати потім людям у лихах та напастях... Я запитую про це в свого супутника, він хитро примружується і буденно відповідає:
- Усе може бути...
Ми залишаємо крукам рештки нашої трапези та спускаємося з Писаного Каменя. Зворотній шлях пролягає через селище Яворів, славне на всі гори як батьківщина ліжникарства - традиційного гуцульського мистецтва виготовлення розкішних ковдр із овечої вовни. Над лісами, полонинами, поміж гірських вершин звиваються пасма сивого туману. Місцеві жителі кажуть: «Гори димлять». І додають, жартуючи: «Ади, у горах гуцулки люльки курять...»
У Яворові я прощаюся з Мольфаром. Він вертається додому, а мій шлях лежить до Косова. Тож я залишаюся на автобусній зупинці, проводжаю поглядом худорляву постать. За кілька хвилин Мольфар зникає за поворотом, і в очікуванні попутного транспорту я маю час впорядкувати свої записи...
Частина п'ята
ЛІТО
ТРАВИ
Рослинна магія ІДлительство. Русалчин тиждень. Гірські духи. Голоси предків
Зело - цілюще та чарівне зілля, силу якого добре знали чарівниці, відуни та відьми й часто користувалися нею... Чарівне зело збирали в певні дні й години... натщесерце. З собою завжди брали хліб і сіль, щоб віддячити землі за чарівний дарунок.
«Українська міфологія»
Прилетіла перепілонька У зеленую дібровоньку, Прилетіла - зажурилася. Щось рано тебе спустошено, На сіно траву покошено -Зосталося лиш трой-зіллячко. Перше зіллячко - барвіночок, Друге зіллячко - любисточок, Третє зіллячко - василечки...
Народна пісня
... Ґрунтова дорога стелеться під ноги. Тепер я йду не сама - зі мною приїхала подруга: вона зацікавилася моїми розповідями про карпатського химерника. Суворий Черемош вітає нас лунким шумом. Тепер його хвилі не чорні, як навесні, а прозоро-сиві. Надворі літо, і тисячі сонячних зайчиків пустотливо стрибають на білих бурунах річкових порогів. І знайома скеля нависла над дорогою, оберігаючи цей присілок, де живе один з останніх хранителів Мольфарської Ватри; і місточок, як завжди, привітно порипує, похитуючись під ногами.
У таких вузьких ущелинах біля гірських річок, за пере' казами, живуть русалки. Фото з архіву автора.
Мене огортає особливий магічний настрій, бо щойно ми з подругою пережили абсолютно дивовижну пригоду, яку інакше ніж чаклунством не назвеш: на виїзді з Косова наш рейсовий автобус поламався, а вертатися не хотілось, тож ми вирішили до верховинського села дістатися автостопом. Як потім нам зауважили косівські знайомі, для двох молодих жінок це не найкращий спосіб подорожувати, але чи колись була для шукачів перепоною така банальна річ, як транспортні незручності?
Отож, ми вибрали зручну відкриту місцинку на узбіччі шосе (а якщо ви думаєте, що в Карпатах відкриті місцинки трапляються часто, то помиляєтесь) і приготувалися полювати на автолюбителів. їх не було. Ми простояли 20 хвилин, не дочекались жодного авто, яке могло б нам допомогти, та вирішили йти пішки, «голосуючи» дорогою. Коли вже пройшли так кілометрів із п’ять, перезирнулися і знову зупинились. Я дістала баклажку з водою і мовила: «І що? Ми з тобою відьми чи не відьми? То де ж наша чергова мітла? »
Як ми потім зрозуміли, ця фраза - особлива мантра для успішного автостопу, виловлена мною в ноосфері. Тому що буквально хвилини за дві біля нас зупинилася (сама!) стара «Волга», яка й довезла нас до місця призначення.
.. .Ми зупиняємося на середині кладки, і я починаю її розхитувати. Можливо, це не просто широченька підвісна кладка над бистрою річкою Черемошем, а той магічний міст, що з'єднує два світи: реальний світ людей, звідки прийшли ми, - і світ духів, до якого наближає мене спілкування з Мольфаром.
І я пригадую одну старовинну примівку:
Л у-гТ/рясу, трясу кладков, кладка — водов,
* І вода — купинов, а купина — чортами, а чорти козаком Іваном. Щоб його тряс-ли-трясли та до мене принесли, до нарожде-ної, хрещеної, молитвеної, дівчини гарної.
І для мене, яка вже доторкнулася до віковічного світу гуцульської магічної традиції, стає очевидним глибокий сенс цієї, на перший погляд, кумедної примівки - любовного замовляння. В ці кілька рядочків виливається вся єдність Мікрокосму (людини) і Макрокосму (Всесвіту, що існує на трьох рівнях Світового Древа); її відчували наші предки.
Кладка - символ мосту між світами. І цей міст проходить над річкою, що служить кордоном46 між «поцейбічним» і «потойбічним». Річка - то саме Джерело Життя і водночас міфічна ріка, котра розділяє два світи. Тому «трясти кладкою», тобто здійснювати якийсь ритуал на мосту, між двома світами, - означає наблизитися до світу духів. Адже саме дії того, хто трясе кладку, викликають ланцюгову реакцію в усіх інших світах і наближають результат - викликання любові в коханої людини.
Кладка в мольфарських замовляннях та в народних казках завжди була символічним кордоном між двома світами. Підвісний місток через р. Рибницю.Косів. Фото з архіву автора.
До речі, й Мольфар живе за рікою, через яку треба пройти по кладці, яка трясеться...
Я недарма згадала саме цю примівку: жодна подія чи ситуація, з тих, які супроводять мої поїздки в ці краї, не буває випадковою. Наближається свято Трійці - Зелені Свята. В Карпатах ці дні називають навським тижнем або рахманським Великоднем: свята, приурочені до вшанування душ небіжчиків, а також домових духів-охоронців і духів природи, у владі яких - статки людей. А ще в ці обрядові дні традиційно вершилася любовна магія та проводилися ритуали, спрямовані на викликання й зміцнення кохання. Тож і примівка, котру я згадала, стоячи на розгойданому місточку до оселі Мольфара, - з арсеналу любовної магії.
На схилі гори побрязкує дзвіночками овеча отара, десь із лісу, яким укрито гору, долинає переливчастий приглушений... Сміх? Голос?
Може, то бавляться русалки-повітрулі, гойдаючись на вітах старих дерев, - бо якраз надходить їхнє свято, кілька днів, коли ці лісові істоти мають волю. Люди самі їх запрошують, аби прийняли вони людське частування, принесли урожайні теплі дощі на спраглі ниви та не гнівалися. Чи може, то нявки-бісиці сміються, заманюючи якогось необережного легіня в прірву...
