Напередодні Зільника вирубували гілки певних дерев, якими клечали оселю. Брали гілки берези, клена, липи, ясена, горобини, дуба, верби, горіха... На деякі дерева, скажімо, на осику, існувало суворе табу. Мольфари кажуть, що осика - це дерево-вампір, і тому вона захищає від упирів-вампірів (як фізичних, так і енергетичних); саме його використовують мольфари в двобоях зі злими духами, упирями, темними відьмами й чаклунами. В домі це дерево, що забирає в людини енергію, не годилося тримати. Але мольфари й знахарі обкладали на деякий час осиковим листям тяжко хворих людей, щоб воно «висмоктало» негативну енергію.

Напередодні Зелених Свят годилося робити нові віники з вербового або ж березового пруття й ними вимітати хату. Взагалі, віник, мітла - це подвійний символ, який має і захисні, й демонічні властивості, знаряддя насилання злих чарів і водночас - оберіг. На вінику чи мітлі літають відьми, але ним же, спеціально замольфованим, можна й вимести злі чари з дому. Віником відьма збирає росу, щоб відібрати в корів молоко та наслати хворобу на худібку; вона кидає примовлений віник услід людині, щоб наврочити, або підкидає на подвір’я, щоби сварки точилися в домі. Гуцули кажуть, що не можна віником дитину бити, бо не ростиме. Ні в якому разі також не можна піднімати віник на вулиці, бо лихо в хату прийде.

У карпатській традиції особливі чародійні функції мав старий віник. І коли віник чи мітла вже не годилися для замітання, його неодмінно спалювали, але при цьому виконували певний обряд: у Карпатах вірять, що у вінику живе душа домовика, тому перш ніж спалити, його розв’язували, щоб звільнити душу.

Крім того, мітла й віник мають яскраво означену еротичну символіку. І найцнот-ливіше ця символіка виявлялася в такому обряді: дівчина, котра ніяк не могла вийти заміж, повинна була в неділю зранку, ще до церковної служби, піти на базар, ні з ким дорогою не заговорюючи, на базарі так само мовчки вибрати віника, купити його і, не промовляючи й слова, прийти додому та поставити віник у кутку, мітловищем догори. А потім іти до церкви. Вважалося, що впродовж року ця дівчина повинна була вийти заміж. (До слова: одна моя знайома, котра боялася, що зостанеться старою дівою, здійснила цей обряд. І таки вийшла заміж).

Удосвіта першого дня Зелених Свят також збирали «тройчанське зілля» - м’яту, васильки, любисток. Цими травами посипали долівку в оселі та вплітали їх до святочних вінків, а ще - в пучечках зберігали до наступного року. Саме ці три зілля - «матеріал» та «інструменти» любовної магії, основа любовного дання. Обов’язковими в оселях у ці дні вважалися осока та чар-зіл-ля (аїр). Вважалося, що ці трави захищатимуть оселю та її мешканців від впливу духів, котрі в такий час приходять на землю. Адже русалки, нявки, повітрулі - всі природні духи - можуть розгніватися за щось, а отже, й нашкодити. Якщо ж вони задоволені «прийомом» - щедро обдарують...

Священним деревом Зелених Свят була береза: вона присвячувалася духам, і саме її брали за «тройчанське дерево», навколо якого здійснювалися обряди. Вважалося, що березу найбільше люблять лісові духи: нявки гойдаються на її вітах, співаючи своїх пісень. У Карпатах навіть побутує повір’я, що одружений чоловік не має права садити березу біля хати, бо нявки розгніваються на нього і хтось у родині обов’язково помре. Крім того, саме березова мітла вважалася найкращим «транспортним засобом» для відьом. У час Зелених Свят береза символізувала Дерево Життя⁴⁹. Вона прикрашалася кольоровими стрічками та сплетеними з квіток віночками - символами розмаїтості, веселкових барв світу.

Цікаво, що в народів Півночі береза -шаманське дерево, що зв’язує небо й землю. Зарубки, які шаман робить на березовій гілці, - суть символи сходинок до «горнього» світу.

Алтайські шамани використовують березу у своїх магічних ритуалах.

Узагалі, в Карпатах, де саме життя людей значною мірою залежало від лісу, дерева оточувалися великою повагою і шаною.

Були спеціально визначені дні й години, коли годилося починати вирубку лісу чи його сплавляння, коли слід було виготовляти з дерева побутові речі, а особливою увагою оточувалося виготовлення музичних інструментів.

Окремі ж дерева шанувалися особливо, що знову-таки зближує гуцулів із кельтами, в яких був культ дерев. Навіть жерці звалися друїди, що означає - «людина дуба» або «той, хто знайшов дуб».

У мольфарській космогонії дуб — один із символів Світового Древа. Фото з архіву автора.

Дуб і в гуцульській магічній традиції має особливе значення: дубова кора та жолуді використовуються в цілительстві; в мольфарській космогонії дуб - одна з персоніфікацій Світового Дерева; символ незламності та безсмертя, адже дуб живий навіть тоді, коли від нього лишається самий пеньок. За деякий час із кореня знову тягнеться догори новий паросток... Дуб - традиційне «чоловіче» дерево, символ воїнів. Відомий «козацький дуб» на Хортиці. Також і під Києвом є правічний дуб (за деякими підрахунками йому близько 2000 років). Це - особливе дерево. Воно живе за власними законами, й часом навіть здається, що цей дуб існує відразу в кількох вимірах. Це не жарт: іноді він просто не показується тим, хто приходить «подивитися на диво». Діаметр цього дерева - не менше шести людських обхватів (обступивши його вп’ятьох, ми з друзями рук не зімкнули). У дуб не раз вдаряла блискавка, й тепер він стоїть, могутній, спокійний, обпалений небесним вогнем, поцілений стрілою Громовика, напоєний грозовою небесною силою... Які знання таїть це дерево? Які таємниці йому відкрилися за дві тисячі літ? Може, це не просто дуб? Може, це - предвічний вартовий нашого краю, страж духу праслов’янського?

Хто знає...

Певно, і в Карпатах, де ще багато таємних урочищ і неторканих лісів, є такі велетні - мовчазні свідки чаклунських обрядів, знавці прадавніх таємниць минулих цивілізацій.

Священним у Карпатах вважається і тис. Він є символом перемоги над трьома стихіями: тис у вогні не горить, у воді не тоне, в землі не гниє. Із нього будували тереми для володарів і виготовляли сакральні речі та воїнські обереги. З правіку мешканці Карпат платили князям данину тисом.

Шанують мольфари і вільху: в їхній традиції вона символізує протиставлення доброго й злого, а отже, вільха - це один із символів власне мольфарського мистецтва, що несе в собі й чорний, і білий аспекти одночасно.

Ще одне магічне дерево - верба, воно присвячене жіночим божествам та духам. Мольфари кажуть: якщо в дні Зелених Свят знайти таку свіжу вербу, яка не чула шуму води та півнячого крику, то з гілочки її можна зробити дудку, від голосу якої піднімаються небіжчики, а якщо заграти на цій дудці коломийку, то навіть неповороткі ноги підуть у танок. Але оскільки верба - дерево дуже водолюбне, то зелена верба, яка не чула голосу води, трапляється надзвичайно рідко...

Особливою повагою оточувалися груша та яблуня. Громова стріла, знайдена під грушею, вважалася найчудодійнішою, а грушевий пеньок використовували в риту-ал ах вигнання з людини злих духів. Яблуня ж - це дерево заклинань, яке вказує на її зв’язок з Деревом Життя та світом предків і магічними світами духів. Саме з яблук і груш варили святочний узвар - обрядовий напій, що призначався для живих і мертвих, для членів родини і для предків - охоронців роду. Ритуальний яблучно-грушевий напій та пшенично-макова кутя - дві страви, які в певні свята об’єднувала покоління.

Одним із магічних дерев називають ліщину (лісовий горіх). Це - священне дерево, присвячене Громовику. За повір’ям, у ліщину не б’є грім. Горішок-двійник неодмінно клали в скриню нареченої, щоб щастя було в сімейному житті. Із ліщини також виготовлялося веретено, на якому дівчинка вчилася прясти.

Загалом, веретено в мольфарській атрибутиці, особливо в атрибутиці жінок-моль-фарок має особливе сакральне значення. Веретено - прадавній космогонічний символ стержня, довкола якого обертається світ, атрибут Великої Богині: в дохристиянські часи Мокош-Рукодільниця, а в християнську пору свята Параскева-П’ятниця - божественні покровительки прядіння і взагалі жіночого рукоділля. Веретено - скіпетр жінки, символ її влади в домі. А для мольфарки - ще й символ її мольфарської сили, ознака володіння нитками долі, тканиною Всесвіту.