Дракон насупився:

— Ти що? Молишся? — спитав він. — Марш у воду! — волохатий і товстий, він сам ступив на краєчок трампліна, гойднувся раз, вдруге і темною важкою брилою шубовснув у хвилі.

Юрій купався без насолоди, серце в нього занило, стало тривожно і сумно. Те, до чого готували його стільки років, систематично й послідовно гартуючи його тіло й волю, нарешті прийшло. Сьогодні розпочнеться коротка підготовка, а там — човен, море, далекий небезпечний берег, тривожне життя агентурного розвідника.

Викупавшись, Дракон одягнув бухарський халат, м'які повстяні пантофлі і феску. Він порядкував за столом і взагалі поводився так, наче до нього приїхали гості на свято, і через те гнітючий настрій Муратова помалу розвіювався, починало здаватися, що все в житті не таке вже й страшне, як воно уявляється.

— Так от, прийшов твій початок, Шакале, — сказав він задумано. — І початок добрий. Деякі солідні люди дуже зацікавлені у твоїй поїздці і в її успіхові. Ти вже знайомий з планом? Значить, що головне? Заводи, аеродроми, кораблі і військові частини на півдні Лівобережної України — Таврії. Всі ці дані потрібно зібрати якнайточніше. Ти розумієш мене, Шакале?

Юнак злегка вклонився і випив рому.

— Маршрут тобі відомий. Човном ти навчишся керувати так…

— Навчитися б так, як ви граєте в теніс, було б чудесно.

— Човна привели сьогодні з Сінопа, Хертвіг навчить тебе пірнати, керувати ним, а через тиждень приступимо до операції. Вилетимо в Сіноп, там уже все буде підготовлено. Вночі міноносець опустить твого човна в нейтральних водах. — На борту в тебе повинні бути вудочки, підсаки, у відрі креветки. Компас, секстант, карта і хронометр — в потаємній ніші. Все інше, я сподіваюсь, тобі відомо. Карту вивчив добре?

— Як свою долоню. Зайти б тільки в затон. Там же ні корабля, ні маяка — нічогісінько.

— Це ліворуч від фарватера? Правильно, пустиня. Мілко, порожньо, а головне, неймовірно. Через тиждень, якраз в той день, коли ти вирушиш, росіяни розпочнуть морські маневри. Все тут розраховано, хлопче, не лише на твою відчайдушну сміливість і вправність. Човен твій буде на міноносці. Зброю і гроші я тобі дам. Документи при тобі. Але вони мають бути потоплені разом з човном. Зрозумів?

— Звичайно. Вони мені потрібні на випадок, якщо мене зустрінуть у морі. А на берег з документами йти не резон: хто ж купається з паспортом? Кому його показувати у воді? Рибам?

— Так-так… Справжні документи тобі приготовлено на тому березі. Ну, пішли до човна — мусимо поспішати. З учорашньої ночі Кенгуру тобі вже сигналить у Садовську, і нам тут прохолоджуватись ніколи.

Сіруватий човен, коли з нього зняли брезент і спустили на воду, виявився дуже простим на перший погляд. Так собі, довгуватий дерев'яний човен, з хорошим кілем, з подвійним рульовим пером і звичайним автомобільним мотором у бляшанім чохлі. Єдине, що в ньому викликало подив, це два гребних гвинти — один нижче, а другий вище, та хіба дивна невідповідність: коли він лежав на березі, здавався високим, а спустили на воду — і він неначе осів: став мілким, борти його зовсім низько зводились над водою.

Юрій Муратов придивлявся, до нього так, як придивляються до людини, з якою треба йти на небезпечне діло або прожити все життя разом. Перепливти Чорне море, та ще так, щоб ніхто тебе не помітив, щоб ні в кого не викликати підозри, — хіба це не риск? Це щось більше за риск, це — відчайдушна сміливість, подвиг, який багато в чому залежить від цього човна. Він летів сюди, уявляючи собі щось унікальне, щось металеве і видовжене на зразок реактивного літака — взагалі щось небачене і незвичайне. А прибув — і що ж він побачив? Звичайний дерев'яний човен.

Але коли приїхав Хертвіг, коли завели мотор та зробили коло, Муратов змінив свою думку. Човен летів, наче скутер, задерши носа, і його невисокі борти при такій швидкості піднімались над хвилями так, наче він от-от відірветься од води й полетить.

— Чуєте, який звук? — питав Хертвіг. — Глушителі спрямовують звук у воду, і за яких 200–300 метрів мотора майже не чути. Це одне. Друге. Якщо вам доведеться проходити острів Джарилгач вночі, то протока там вузька, і навіть цей мотор не виручить: почують. Тоді ви його виключаєте, отут ось, під сидінням, повертаєте вимикач. Отак, — Хертвіг нагнувся і клацнув чимсь під сидінням. Одразу ж десь під дном загуло, завило, і човен знову помчав уперед.

– Електромотор? — здивувався Муратов.

— Правильно, електромотор. У човні подвійне дно. В міждонних відсіках розміщено акумулятори майже по всій довжині човна — їх вистачило б допливти до Севастополя, — а в кормовій частині, під оцим бензиновим мотором, стоїть електромотор з окремим гвинтом.

— Цікаво, а як заряджаються акумулятори? — спитав Юрій.

— Дуже просто: скільки працює бензиновий мотор, стільки вони й заряджаються.

— Добре придумано!

— Непогано, — погодився Хертвіг. — Далі. В Джарилгацькій затоці дуже мілко, сама вона невеличка, і хоч човен ваш зовні й нагадує звичайну спортивну шлюпку, якими користуються на північному узбережжі Чорного моря, але він довший, має надто швидкий хід, тому одразу приверне увагу. І взагалі його треба буде сховати; не лишати ж на морі слідів, що от, мовляв, я прийшов, шукайте мене. За планом операції його треба затопити. Але обставини можуть скластися так, що затопити його треба буде негайно. От зараз, наприклад, ви підходите до берега, а за вами слідом іде інший човен або збоку пливе своїм курсом. Тоді ви відкидаєте оцю скобу і вириваєте ручку на себе. Цим рухом ви відкриваєте кінгстони. Вони подвійні з обох бортів і мають розміри 2 x 0,5 метра.

— Тобто одкидаються обидва борти.

— Та не тільки борти, а й днище відкривається, а борти по половинці, — всміхнувся Хертвіг. — Через те що кінгстони починаються від носової частини, а швидкість човна пристойна, вода вривається з великою силою. Секунда — і ви з човном під водою.

— Ну й човен! — хитнув головою Муратов. — І хто його виготував?

— Один сінопський турок. Великий майстер! Але він і гроші бере великі. За одного такого човна можна виміняти штук три лімузини.

— І ото його як втопив, так і пропало три лімузини?

— У нашому ділі що вони варті?

— Ну, а якщо треба буде тікати? І якщо шляхів інших не буде, крім того, яким прийшов?

— Навряд, щоб так трапилось, — сказав Хертвіг, пильно глянувши на Муратова. — Але якщо й трапиться…

— То буде не до човна?

— Чому? На світі все може бути. Може, справді доведеться з Садовська пливти назад морем.

— Так човен має якесь пристосування, щоб його можна було підняти?

— Аякже! Все продумано. Отут в носовій частині. Ось бачиш, щоб не шукати, — Хертвіг показав у той куточок, що утворювався днищем та форштевнем, і Муратов побачив там кругленьку задвижку. — Повернеш, її набік, відкриється кнопка. Натиснеш кнопку — запрацюють в обох бортових відсіках балончики із стисненим повітрям. Тільки перш ніж включати їх, треба закрити кінгстони.

— І човен спливе?

— Так, спливе, бо в ньому ж зовсім мало води. Бачите, який він мілкий? Тут все розраховано: у кінгстонних відсіках повітря буде стільки, що воно підніме човен майже повністю. Лишиться тільки вихлюпати воду.

— А мотор? Він же не працюватиме?

— Оцей? Бензиновий? Доки не обсохне, звичайно, не працюватиме, але електромотор і акумулятори закриті герметично, вода до них не проникає — повертаєте вимикач, і гайда! Ні, човен — звір! І керувати ним просто — тиждень тренування, і ви — як риба в воді.

— А звідки ви. знаєте цей човен?

— Мені доводилося вже перепливати море на таких човнах. І не раз.

— І вдавалось?

— Як коли. Більше, звичайно, вдавалось.

Муратов задумався. Може, він уявив собі море, далекі вогні малого містечка, може, долю свою хотів розгадати, а тільки обличчя його стало печальним, широкі плечі трохи похилились, і Хертвіг, помітивши це, поклав йому руку на плече.

— У вас були попередники, Шакале! Я не першого вас споряджаю в таку дорогу. Так що — бадьоріше, сміливіше! Сідайте за руль та зживайтеся з вашим човном, звикайте!