— Навіть найкращим друзям часто доводиться розлучатися, — почав він, коли круг нього зібрався весь гурт. — Так, дружба не може змінити шляхів провидіння, і хоч які приязні наші почуття, ми повинні розлучитися. Я часто думав, що бувають хвилини, коли наші слова закарбовуються в пам'яті людей глибше, аніж звичайно, і коли порада наша запам'ятовується надовше, бо уста, що вимовляють їх, навряд чи заговорять знову. Ніхто не відає, що з ним станеться на цім світі, отож коли друзі розлучаються, і то, мабуть, надовго, їм доречно сказати одне одному кілька ласкавих слів на прощання. Нехай усі зайдуть у ковчег, а хтось один залишиться; я розмовлятиму з кожним по черзі, а також вислухаю, що ви вважаєте за слушне сказати мені на відповідь; поганий-бо той радник, який не слухає порад інших.

Слухачі збагнули, чого він бажає, і індіяни негайно пішли, проте обидві сестри залишилися біля юнака. Звіробоїв погляд примусив Джудіт дати пояснення.

— З Гетті ви можете поговорити, пливучи до берега, — сказала вона швиденько. — Я хочу, щоб вона вас супроводила.

— А чи розумно це робити, Джудіт? Певна річ, за звичайних обставин недоумство має захистити від червоношкірих, але коли вони розлютуються, жадаючи помсти, важко сказати, що може статися. До того ж…

— Що ви хотіли сказати, Звіробою? — спитала Джудіт.

В її ласкавому голосі вчувалася майже ніжність, хоч вона силкувалася стримати свої почуття і приборкати хвилювання.

— Та просто те, що бувають такі видовища, яких краще не бачити навіть людям з таким слабким розумом і пам'яттю, як у Гетті. Отож, Джудіт, краще нехай я попливу сам, а сестра ваша залишиться.

— Не турбуйтеся за мене, Звіробою, — озвалася Гетті, яка зрозуміла не всю розмову, але збагнула, про що йдеться. — Я недоумкувата, а це, кажуть, дозволяє мені ходити скрізь, до того ж я завжди ношу з собою біблію. Дивна річ, Джудіт, як усілякі люди, — трапери й мисливці, червоношкірі й білі, мінги й делавари шанують і бояться біблії!

— Гадаю, ти, Гетті, не маєш аніякісіньких підстав боятися насильства, — відповіла сестра, — тому я наполягаю, щоб ти супроводила нашого друга в гуронський табір. Це не завдасть ніякої шкоди ані тобі, ані будь-кому іншому, а Звіробоєві може стати у великій пригоді.

— Саме не час сперечатися, Джудіт; отож хай буде по-вашому, — відповів юнак. — Збирайтеся, Гетті, та сідайте в човника, бо я хочу сказати на прощання вашій сестрі кілька слів, яких вам краще не чути.

Джудіт і її співрозмовник мовчали, поки Гетті їх залишила, а тоді Звіробій продовжив розмову діловим тоном, наче її перебила якась звичайна обставина.

— Слова, сказані на прощання, — можливо, останні, що їх ми чуємо від друга, — не скоро забуваються, — повторив він. — Тому, Джудіт, я хочу поговорити з вами, як брат із сестрою, бо ж за віком мені не випадає бути вашим батьком. Одразу ж хочу застерегти вас проти ворогів, з яких двоє, можна сказати, йдуть за вами назирці й чигають на вас усюди. Перший з них — то незвичайна врода, що так само небезпечна для деяких жінок, як і ціле плем'я мінгів, і вимагає великої пильності; не тішитися нею треба, не хвалити її, а остерігатися й дурити. Так, вроду можна одурити й перехитрувати. Для цього треба тільки пам'ятати, що вона тане, як сніг, і коли зникне, то вже ніколи не вернеться. Пори року приходять і минають, Джудіт; і якщо буває зима з завірюхами й морозами і весна з холодними вітрами й голими деревами, то потім настає літо з теплим сонцем та ясним небом і осінь з її плодами та лісами, вбраними у такі пишні шати, яких жодна міська чепуруха не знайде у всіх крамницях Америки. Земля крутиться без упину, і коли нам остогидне неприємне, до нас волею бога повертається приємне. Але не таке буває з вродою, її дано на короткий час і то тільки замолоду, отож треба нею користатися розумно і не зловживати. А що я ніколи не зустрічав молодої жінки, яку провидіння обдарувало так щедро, як вас, Джудіт, то застерігаю вас — можливо, в свою останню годину: бережіться цього дарунка, він-бо може стати і другом вашим, і ворогом.

Джудіт так тішилася недвозначним визнанням її чарів, що багато чого подарувала б людині, яка все те сказала. Але тієї хвилини дівчина була в полоні вищих почуттів, і Звіробій не міг її насправді образити; отож вона терпляче вислухала промову, яка тиждень тому глибоко б її обурила.

— Я розумію вас, Звіробою, — відповіла дівчина так смирно й покірно, що слухач її трохи здивувався, — і сподіваюся вжити ваші слова собі на користь, Але ви назвали тільки одного ворога, якого мені слід боятися. Хто ж другий?

— Другий ворог, я бачу, відступає перед вашим здоровим глуздом і розумом, Джудіт. Так, він менш небезпечний, аніж я гадав досі. Однак раз я почав цю розмову, то краще сказати все чесно до кінця. Перший ваш ворог, Джудіт, то, як я вже пояснив, незвичайна врода, а другий — те, що ви чудово знаєте, які ви вродливі. Коли перший ворог небезпечний, то другий теж являє неабияку загрозу для душевного спокою і рівноваги.

Хтозна, чи довго ще просторікував би юнак, котрий ставив перед собою щонайкращі наміри, аби слухачка йога раптом не зайшлася слізьми, давши волю почуттям, які вона довго тамувала, а тепер вони вирвалися з ураганною силою. Спочатку вона ридала так гучно й нестримно, що Звіробій трохи злякався і щиро засмутився, помітивши, який несподіваний вплив справили на дівчину його слова. Навіть люди, суворі й вимогливі, лагіднішають, зауваживши ознаки каяття, але Звіробій, маючи м'яку вдачу, не потребував таких очевидних доказів душевного збурення, щоб пожаліти дівчину. Він скочив, мов ужалений, і голос матері, що втішає свою дитину, навряд чи міг бути ніжніший і ласкавіший за його мову, коли він висловив свій жаль, що зайшов так далеко.

— Я казав те, бажаючи вам добра, Джудіт, — мовив він, — і не хотів вас так вразити. Бачу, я перебрав міру. Так, перебрав міру, і за те прошу мене вибачити. Дружба — то є річ нелегка. Часом вона докоряє нам за те, що ми зробили замало, а інколи вона шпетить нас за те, що ми зробили забагато. Проте, визнаю, я перебрав міру, і, щиро вас шануючи, радий це сказати; я ж бо Переконався — ви набагато кращі, аніж здавалося моїй гордовитій зарозумілій уяві.

Джудіт прийняла від обличчя руки, сльози їй висохли, а вродливий вид осяяла така сліпуча усмішка, що юнакові з захоплення на мить одібрало мову.

— Годі вам, Звіробою, — обізвалася вона швидко. — Мені боляче чути, як ви себе обмовляєте. Я краще усвідомлюю свої вади тепер, коли бачу, що ви їх зауважили. Хоч яке гірке видалося мені ваше повчання, я ніколи його не забуду. Нумо про це більше не говорити, щоб делавар, чи Уа-та-Уа, чи навіть Гетті не помітили моїх вад. Бувайте, Звіробою, нехай бог благословить і боронить вас, як на те заслуговує ваше чесне серце.

Тепер Джудіт знову заговорила зверхнім тоном, на який їй давали право освіта, самовпевненість та врода, і тим самим поклала край розмові на небажану для неї тему. Юнак здався на її волю, і коли вона стиснула його зашкарублу руку обома руками, він не опирався, сприйнявши цей знак пошани так само звичайно, як цар сприйняв би його від підданця чи кохана від свого залицяльника. Ніжне почуття запалило рум'янцем і осяяло обличчя дівчини, і краса її ніколи не була така сліпуча, як тоді, коли вона кинула на юнака прощальний погляд. Той погляд був сповнений тривоги, уваги і ніжного жалю.

Наступної миті вона прожогом вскочила до каюти і більше не з'являлася, хоч з вікна сказала Уа-та-Уа, що їхній друг її чекає.

— Ти досить добре знаєш природу та звички червоношкірих, Уа-та-Уа, щоб зрозуміти, на яких умовах гурони мене відпустили, — почав мисливець делаварською мовою, скоро терпляча й слухняна дочка того племені підійшла до нього спокійною ходою. — Отож ти чудово розумієш — навряд чи мені коли-небудь доведеться ще раз із тобою розмовляти. Я маю сказати тобі небагато, але все те я добре обміркував, проживши багато років серед вашого народу і спостерігаючи його звичаї. Жінці доводиться важко скрізь, та мушу визнати, хоч я аж ніяк не упереджений на користь людей мого кольору, що серед червоношкірих їй живеться важче, аніж серед блідолицих. Проте всі жінки мають свої клопоти. У червоношкірих жінок вони, я б сказав, цілком природні, а у блідолицих — уявні, вигадані. Неси овій тягар, Уа-та-Уа, як то належить робити, і пам'ятай, коли стомишся, що він багато легший, аніж у більшості індіянок. Я добре знаю Змія, знаю його чудово; він ніколи не буде тираном жінки, яку любить, хоч і сподівається, що вона трактуватиме його з належною для могіканського вождя пошаною. Мабуть, і у вашій оселі буватимуть хмарні дні, бо вони бувають у всіх людей, котрі належать до різних народів, але тримай вікна серця відчиненими, і зрештою тобі напевно засяє сонце. Ти походиш із значного роду, і Чингачгук теж. Сподіваюсь, ані ти, ані він того не забудете і не посоромите своїх предків. Одначе кохання — ніжна рослина, коли її поливати слізьми, вона скоро всохне. Тож нехай земля навкруг вашого подружнього щастя зволожується росою ніжності.