— Я вже чув про це, дівчинко, ви вже про це мені казали, але навряд чи це так. Хто довго жив серед індіянів, той уміє вгадувати, що коїться в жіночому серці. Хоч сам я ніколи не збирався одружуватися, але мав нагоду спостерігати, як це робиться у делаварів. А в таких ділах що блідолиця натура, що червоношкіра — однаково. Коли зароджується почуття, молода жінка починає замислюватись і бачить та чує тільки воїна, який запав їй у серце. Далі йдуть сум та зітхання і все таке інше, особливо тоді, коли довго не щастить освідчитись. Дівчина крутиться біля хлопця, шпигає його і вишукує в ньому вади, ганячи бідолаху саме за те, що їй найбільше подобається. Деякі юні створіння саме так показують свою любов, і, гадаю, до них належить ваша Джудіт. Я чув, як вона казала, начебто Непосида негарний з себе, а коли вже молода жінка наважиться таке сказати, то це найліпший доказ, що вона далеко зайшла.

— Молода жінка, якій подобається Непосида, залюбки скаже, що він вродливий. Я певна, що Непосида дуже вродливий, і переконана, що так повинен думати кожен, хто має очі. Але Гаррі Марч не подобається Джудіт, тож вона і знаходить у нього безліч вад.

— Гаразд, гаразд! Моя добра маленька Гетті все тлумачить по-своєму. Якщо ми просперечаємось до зими, все одно кожен лишиться при власній думці, отже не варт марнувати слова. Я переконаний, що Джудіт неабияк закохана в Непосиду й рано чи пізно побереться з ним. Я бачу це з того, як вона його лає. Тим часом ви маєте іншу думку. Але запам'ятайте, дівчинко, що я вам зараз скажу, тільки вдавайте, ніби нічого не розумієте, — вів далі мисливець, такий нечутливий у справах, де чоловіки звичайно вельми швидко розуміються, і такий прозорливий там, де переважна більшість людей нічого не помічає.— Тепер мені ясно, що замишляють оці волоцюги. Розчахнутий Дуб, бачите, залишив нас і про щось гомонить з молодими воїнами. Вони досить далеко, і звідси я нічого не чую, але здогадуюсь, що він торочить. Він наказує пильнувати за вами й вистежити місце, куди підпливе човник, аби забрати вас на ковчег. А тоді вже вони постараються захопити всіх і все, що тільки зможуть. Мені дуже шкода, що Джудіт прислала вас, бо, гадаю, їй тепер хочеться, аби ви повернулись.

— Я все владнаю, — тихо, але поважно мовила дівчина. — Звіртесь на мене: я зумію обхитрувати найхитрішого індіянина. Знаю, я недоумкувата, та все-таки дещо тямлю, і ви побачите, як спритно я повернуся назад, коли виконаю своє доручення.

— Ах, бідолашна дівчинко! Боюсь, все це легше сказати, ніж зробити. Цей табір — кубло отруйного гаддя, яке не присмирніло після втечі Уа-та-Уа. Я дуже радий, що Змієві пощастило ушитися разом з дівчиною. Бо тепер є на світі хоч двоє щасливих людей. А коли б він попався у пазури до мінгів, було б двоє нещасних, та ще й хтось третій, кому малося б зовсім не так, як приємно мужчині.

— Тепер, Звіробою, ви нагадали мені про доручення, якого я трохи не забула. Джудіт веліла спитати, що, на вашу думку, зроблять з вами гурони, коли не пощастить викупити вас? Чим вона може допомогти вам? Так, найголовніше, ради чого Джудіт послала мене сюди, це спитати: що вона має зробити, аби допомогти вам?

— То ви такої думки, Гетті. Молоді жінки звикли надавати великого значення тому, що впливає на їхні почуття. Але байдуже. Думайте, як хочете, тільки будьте обережні та не давайте волоцюгам захопити човна. Коли повернетеся на ковчег, скажіть усім, щоб вони були насторожі й весь час міняли місце, особливо ночами. Війська, які стоять на річці, скоро почують про цю зграю, і тоді ваші друзі можуть сподіватись на швидку допомогу. Від найближчого гарнізону сюди лише один перехід, і хоробрі солдати, звісно, не будуть вилежуватись, почувши, що ворог у них під носом. Оце така моя порада. Можете також сказати вашому батькові й Hепоcиді, що тепер полювання на скальпи — діло пропаще, бо мінги не сплять, вони весь час чатують, і до приходу військ ваших друзів може врятувати тільки широка смуга води між ними та дикунами.

— А що я маю переказати Джудіт про вас, Звіробою? Я знаю, вона пошле мене назад, коли я не зможу сказати їй усієї правди.

— Тоді скажіть їй усю правду. Не бачу причини, чому б Джудіт Гаттер не вислухати про мене правди замість брехні. Зараз я в полоні в індіянів, і тільки небо знає, що буде зо мною. Слухайте, Гетті,— тут він притишив голос і заговорив майже пошепки, — хоч ви трішечки й не сповна розуму, але теж знаєте індіянів. Я попався їм у пазури після того, як убив одного з найхоробріших воїнів, і вони пробували настрахати мене тортурами, щоб я, злякавшись, зрадив вашого батька й допоміг їм захопити ковчег. Я зрозумів цих негідників так добре, як наче б вони одразу виляпали мені все напрямки. По один бік од мене вони поставили зажерливість, по другий — страх, гадаючи, що моя чесність не пройде крізь ці ворота. Але скажіть своєму батькові й Непосиді — все те було марно. Що ж до Змія, то він сам це знає.

— То що ж я маю переказати Джудіт? Вона неодмінно пошле мене назад, якщо я не зумію відповісти на всі її запитання.

— Джудіт скажіть те саме. Ясна річ, дикуни мене катуватимуть, аби помститися за смерть свого воїна, та я скількимога боротимусь проти природної слабості. Можете сказати Джудіт, щоб вона за мене не хвилювалась. Я знаю, мені буде непереливки, бо біла людина нездатна вихвалятися й співати, коли її мордують: вона до цього не призвичаєна. Та все-таки скажіть Джудіт, щоб вона за мене не турбувалась. Я сподіваюсь витримати. А коли навіть ослабну й викажу свою білу натуру зойками чи стогоном, чи, може, навіть сльозами, то все одно не впаду так низько, щоб зрадити друзів. Коли дійде до припікання тіла розпеченими шомполами, до штрикання ножами та виривання з корінням волосся, біла натура може виказати себе стогоном та скаргами. Проте на цьому тріумф волоцюг і кінчиться. Ніщо на світі не примусить чесну людину піти проти своєї совісті, зрадити свій обов'язок.

Гетті слухала цю сповідь з величезною увагою, і на її смиренному личку відбилося глибоке співчуття до людини, що готувалась на муки.

В першу мить вона, мабуть, розгубилася, не знаючи, що їй робити далі. Потім, узявши Звіробоя за руку, палко почала вмовляти мисливця позичити в неї біблію і читати її під час катувань. Коли юнак чесно зізнався, що це над його здібності, Гетті навіть погодилась лишитися з ним і особисто виконати цей святий обов'язок. Однак її пропозицію було делікатно відхилено.

В цей час Розчахнутий Дуб, кінчивши розмову з воїнами, попрямував до них.

Звіробій порадив дівчині чимшвидше повернутися до своїх і ще раз звелів переказати мешканцям «ковчега», що вони можуть цілковито покладатися на його вірність.

По цьому Гетті обернулася і підійшла до зграйки жінок так довірливо та спокійно, наче зроду жила серед них, а старий гурон знову підсів до бранця.

З лукавством, притаманним досвідченому індіянському вождеві, він вигадував нові й нові запитання, а молодий мисливець раз у раз заганяв його на слизьке з допомогою тієї зброї, яка найкраще розбиває підступи та хитрування витонченої дипломатії цивілізованого світу: відповідав правду, й тільки правду.