— Ми рівні з тобою, Евуде. Ти маєш могутню силу, а я знаю твоє справжнє ім'я. То що, укладемо угоду?

Дракон продовжував мовчати. Упродовж багатьох літ був він володарем острова, походжаючи серед вкритих пилом руїн, людських кісток і розкиданих золотих нагрудних пластин, оздоблених смарагдами. Тут він тішився, спостерігаючи за іграми своїх, схожих на ящірок, дітей, тут вони вчилися літати, ширяючи з високих веж, тут він досхочу грівся на осонні, і жоден людський голос, жоден корабель у далекому морі не тривожив його спокій. На цьому острові він зустрів старість, і тепер йому було важко, скинувши тягар літ, зійтися віч-на-віч із цим непоказним противником, молодим магом, чарівна патериця якого змусила страшного дракона Евуда зіщулитися від жаху.

— У моїй скарбниці ти можеш вибрати дев'ять самоцвітів, — просичав врешті дракон, видихаючи клуби диму. — Тільки вибери найкращі. А тоді йди собі!

— Мені не потрібні твої самоцвіти, Евуде.

— Куди поділася людська жадоба? У давнину люди з півночі любили яскраві камінці... Чаклуне, я знаю, що тобі потрібне насправді. Адже я також можу запропонувати тобі безпеку, бо знаю те єдине, що захистить і врятує тебе. За тобою слідом іде жах, а я можу назвати його ім'я.

Серце ледве не вискочило з Гедових грудей і він міцніше стиснув чарівну патерицю. Так само, як перед тим дракон, він завмер на місці, борючись із несподіваною спокусою. Але він укладав угоду не заради власного життя. Тільки один раз він міг стати Повелителем дракона й отримати владу над ним. Тому Гед відкинув надію на власний порятунок.

— Я тебе прошу зовсім про інше, Евуде.

Коли Гед вимовляв ім'я дракона, йому здавалося, що він тримає величезну істоту на тоненькій шворці, яка зашморгом стягувала шию чудовиська. Здавалося, що в непорушних очах дракона зосередилися все прадавнє зло і достеменне знання людської натури. Гед бачив язики полум'я, що виривалися з пащі дракона, жахливі сталеві кігті, кожен з яких був завдовжки як рука людини... Одначе невидимий ретязь дедалі тісніше стискав шию дракона.

І Гед знову промовив:

— Евуде! Присягнися своїм ім'ям, що ти і твої нащадки ніколи не з'являться біля островів Архіпелагу.

І нараз, видихнувши сніп полум'я, дракон проревів:

— Присягаюся своїм ім'ям!

Над островом запанувала тиша, і Евуд схилив свою величезну голову.

Коли він знову розплющив очі, чаклуна вже не було поблизу, лише на обрії білою стрічкою майоріло вітрило його човна, прямуючи на схід, до багатих скарбами островів Внутрішнього моря. І тоді розлючений Дракон піднявся у повітря, знищивши при цьому найвищу вежу, а його широкі крила накрили зруйноване місто. Але клятва, яку він дав Гедові, назавжди зв'язувала його, тож він більше ніколи не літав до островів Архіпелагу.

У ПОШУКАХ ПРИТУЛКУ

Острів Пендор зник за обрієм. Гед, котрий пильно дивився на схід, знову відчув, як страх перед тінню проникає у його серце. Зрозуміле і природне відчуття небезпеки, яке охопило його перед битвою з драконами, тепер заступив невиразний, розпачливий жах перед Тінню. Йому закортіло перепочити. Тому він зупинив чарівний вітер і поплив далі, ловлячи тихий бриз, який заспокоював душу. Гед навіть не уявляв, що робитиме далі. Знав лише одне — треба тікати. Те саме казав йому і дракон. Але куди? "На Роук, — подумав хлопець. — Там принаймні буде безпечно і завжди можна скористатися порадою мудрих Майстрів".

Та спершу він вирішив повернутися на Лоу-Торнінґ і розповісти острів'янам про укладену з драконом угоду.

Коли люди дізналися про це, що після п'яти днів, проведених у морі, Яструб повернувся додому, старійшина громади і щонайменше половина жителів оточили його будинок і, не зводячи з чаклуна захоплених очей, уважно вислухали його розповідь. Гед розказав їм усе, нічого не приховуючи. А коли він замовк, хтось із натовпу несподівано вигукнув:

— А хто бачив убитих драконів?.. А хто чув, як вони присягались?.. А що, коли він...

— Ану цить! — урвав старійшина недовірливого крикуна.

Старий, як і більшість острів'ян, знав, що коли вже чаклун про щось говорить, то це достеменна правда, навіть якщо деколи він приховує істину від сторонніх. Бо саме у цьому й полягає сутність його мистецтва. Тож люди слухали і дивувалися. І поволі страх перед драконом відступав, і радість наповнила їхні серця. Вони обступили молодого чародія, щоб іще раз послухати розповідь про все, що сталося. І щоразу, коли надходили інші острів'яни, Гед знову і знову мусив переповідати все спочатку. Зрештою, опівночі він міг би вже й відпочити — слава про його пригоду облетіла весь Архіпелаг. А місцеві музики навіть наспівували щойно складену "Пісню про Яструба", звеличуючи його перемогу над драконами.

Навколо островів Лоу-Торнінґа, далеко на південь і на схід, палали багаття. Рибалки перегукувалися з човнів, повідомляючи одне одному, що зло переможене і дракони з острова Пендор назавжди дали людям спокій. За останній час то була єдина ніч, яка подарувала Гедові радість. Зусібіч його оточували веселі люди, які сміялись і танцювали, прославляючи у піснях свого рятівника. Осінній вітер відносив полум'яні іскри смолоскипів далеко у відкрите море. Жодна тінь не змогла би підкрастися до нього при світлі всіх цих вогнів, запалених на честь свята.

Наступного дня Гед зустрів Печварі, і той сказав йому:

— Я й не знав, що ти такий могутній, мій пане.

Промовляючи ці слова, човняр відчував ледь помітний страх, бо ж раніше він насмілювався вважати Геда своїм другом. Проте щось схоже і на докір також промайнуло у його голосі. Адже молодий чаклун зміг подолати дракона, але не врятував малої дитини. Після цієї зустрічі Геда знову пойняла тривога. І вона змушувала його покинути Лоу-Торнінґ так само нетерпляче, як раніше виряджала на острів Пендор. Тож наступного дня, незважаючи на те, що острів'яни ладні були носити його на руках до кінця життя, Гед покинув дім на горі, не взявши з собою нічого, крім книжок, чарівної патериці й отека, який звично сидів у нього на плечі.

З Лоу-Торнінґа Геда повезли на човні двоє рибалок, які дуже пишалися тим, що їм доручили таку почесну місію. Слава про подвиг молодого чаклуна летіла попереду їхнього суденця, що маневрувало між кораблями, які тіснилися у східних каналах Дев'яноста островів. Де б вони не з'явилися, скрізь їм услід насвистували "Пісню про Яструба" та навперебій пропонували заночувати, щоб із перших уст почути розповідь про перемогу над драконами. Навіть проходячи під балконами будинків, які нависали над морем, повз людні пристані Неша та грузькі пасовища Дромґана, попри смердючі олійні Ґеата, вони скрізь почувалися бажаними гостями.

Але нарешті Гед добрався до острова Серд. І шкіпер, якого він попросив доставити його на острів Роук, вклонившись, відповів:

— Це велика честь для мене і моєї команди, пане!

Ось так Гед залишив Дев'яносто островів.

Та щойно корабель вийшов у море і підняв вітрила, як зі сходу на нього раптом налетів штормовий вітер. Це було неабиякою дивиною, бо зранку зимове небо здавалося погідним і безхмарним. Острів Роук був недалеко, якихось тридцять миль від Серда, тож вони не змінювали курс навіть тоді, коли вітер подужчав. Як і більшість торгових кораблів у Потаємному морі, це суденце ходило під високим трикутним вітрилом, що легко змінювало напрям своєї осі, коли потрібно було впіймати попутний вітер. Змінюючи галс то на південь, то на північ, вони намагалися іти на схід. Шкіпер, бувалий моряк, знався на своїй справі. Однак вітер продовжував скаженіти. Невдовзі почався дощ, буря кидала судно з одного боку в інший, загрожуючи перекинути його.

— Пане! — звернувся капітан до Геда, котрий, як і належить шанованому гостеві, знаходився поруч із ним на містку. Хоч не така-то вже велика честь — стояти під дощем, мокрому, як хлющ, — пане Яструбе, чи не могли би ви якимось слівцем укоськати цей вітер?