Я не став зволікати із здійсненням свого плану. Розширивши спочатку щілину в кришці ящика, щоб було зручніше, я пустив у хід ніж. М'яка деревина чинила міцній сталі невеликий опір, та я раптом збагнув, що можна домогтися свого значно швидше. Хоч дошки дна й були прибиті цвяхами, можливо, навіть міцніше, ніж на кришці, але одірвати їх легше. Справа в тому, що їх треба тягти по на себе, а відбивати. Якби я мав молоток, вони не витримали б і десятка ударів. Молотка в мене не було, але я знайшов йому непогану заміну — каблуки своїх черевиків. Лігши на підлогу і вчепившись руками в шпангоут, я всунув ноги в ящик і так загупав у дно ящика, що одна з дощок одразу відірвалась, хоч і не впала, бо з протилежного боку її тримало щось важке.

Я підвівся і знову заліз у ящик, щоб подивитися, чого досяг. Дошка була зірвана з цвяхів, але я не міг дізнатись, що стоїть за нею.

Напруживши всі сили, я зсунув її вбік, а потім униз. Утворилась щілина, в яку можна було просунути руку. Там був ще один ящик — грубо збитий і схожий на той, у якому я зараз сидів. Але треба було ще дізнатися, чи в ньому галети. На це піде небагато часу.

Я знову напружив свої м'язи і відсунув дошку додолу. Більше вона мені не заважала. Цей другий ящик знаходився від першого на відстані якихось двох дюймів. Я накинувся на нього з ножем у руці і швидко прорізав дірку.

Та леле! Надія знайти галети розвіялася, мов дим. У ящику лежали якісь тканини — чи то грубе сукно, чи то ковдри, — упаковані вони були так міцно, що нагадували кусок деревини. Отже, я не знайшов галет і тепер був приречений сидіти на скороченому раціоні, розтягуючи те, що мав, на якомога довший час.

Другим моїм завданням було покласти усі галети назад в ящик, бо вони дуже заважали мені, займаючи більше половини усього простору. Я ледве міг повернутися в своєму закапелку, і поспішив прибрати їх. Щоб помістити їх усі, мені довелося скласти галети правильними рядами, як вони й стояли, але тепер не горизонтально, тому що ящик стояв на боці, а так, як їх укладають в пекарні. Звичайно, те, як лежали галети, — горизонтально чи вертикально — не мало значення, бо в будь-якому положенні вони мали однаковий об'єм. Нарахувавши тридцять одну дюжину і чотири штуки, я переконався, що ящик пошти. Тільки в горішньому кутку лишалося трохи місця, яке займали ті вісім галет, що я з'їв.

Тепер я точно знав, скільки їжі лежить в моїй «коморі». З'їдаючи по дві галети в день, я можу протриматися трохи довше ніж півроку. І хоч такий раціон не обіцяв нічого приємного, я все ж таки вирішив задовольнитися навіть ще мізернішим, бо не був певний, що бідуватиму менше шести місяців. Я поклав собі ні за яких умов не з'їдати більше двох галет в день, а в ті дні, коли терпіти голод буде легше, скорочувати цей раціон на чверть або на половину, або навіть на цілу галету. Неухильно дотримуючись цього, я зможу розтягнути запас харчів на значно довший час, ніж шість місяців.

Розподіливши таким чином галети на всю подорож, слід було вирахувати, скільки можна випивати за день води. Спочатку мені здавалось, що здійснити такі підрахунки неможливо. У мене просто не було чим виміряти, скільки води лишилося в бочці. Це була стара бочка з-під вина, в них на кораблях часто зберігають воду для команди. Але я не знав, яке саме вино було в ній раніше, і тому не міг навіть приблизно визначити, який її об'єм. Якби тільки це було відомо, я, зробивши грубі підрахунки, дізнався б, скільки уже витратив води. Особлива точність тут не потрібна.

Я добре пам'ятав таблицю мір рідин — найважчу з усіх таблиць для заучування напам'ять. Чимало разів шмагали мене в школі різками, поки я не навчився повторювати її без жодної помилки від початку до кінця. Нарешті я так визубрив цю таблицю, що пам'ятав її навіть уві сні.

Я знав, що бочки для вина бувають найрізноманітнішої місткості залежно від того, для якого вина їх призначено. Мені було також відомо, що всі спиртні напої — бренді, віскі, ром, джин — і всі вина — херес, портвейн, мадера, канарське, малага й інші сорти — перевозяться в бочках різних розмірів і що звичайна бочка для вина містить близько сотні галонів. Я навіть згадав, яке вино наливають в бочки тих чи інших розмірів, бо наш учитель, великий любитель статистики, дуже старанно навчав цього своїх учнів. Отже, коли б я тільки знав, яке вино було раніше в моїй бочці, я, не замислюючись, знав би її місткість.

Витягнувши чіп, я спробував воду на смак — раніше я не звертав на це уваги. Тепер мені здалося, що вона відгонить хересом чи мадерою, а тут уже виникає різниця в шістнадцять галонів, досить істотна для мене величина. Ні, я не міг покладатися на припущення і грунтувати на них дальші підрахунки. Треба було придумати щось інше.

На щастя, учитель учив нас різних правил вимірювання місткості.

Я часто дивуюсь, що простим, але корисним науковим фактам в школі приділяють так мало уваги, тимчасом як бідолашним хлопчикам втовкмачують у голови непотрібні іі безглузді віршики. Я певний, що звичайні таблиці мір, які легко можна вивчити за тиждень, значно цінніші для людини — навіть для всього людства, — ніж досконале знання мертвих мов. Грецька й латинь — ось що перешкоджає розвиткові науки!

Отже, я сказав, що наш старий учитель передав нам деякі відомості про вимірювання. Таким чином, я міг обчислити об'єм куба, паралелепіпеда, піраміди, кулі, циліндра та конуса. Останнє було тепер для мене найважливішим.

Я знав, що бочка — це два зрізаних паралельно основі і складених докупи основами конуси. Звичайно, коли нас учили в школі, як обчислити об'єм правильного конуса, то навчили обчислювати об'єм і зрізаного конуса.

Щоб обчислити місткість бочки, мені треба було знати її висоту (або половину висоти), довжину окружності днища і довжину окружності її найтовщої частини. Знаючи це, я міг сказати з точністю до кварти[19] скільки в бочці води, — іншими словами, я міг вирахувати, скільки в ній кубічних дюймів рідини. Маючи цю цифру, мені лишалося тільки розділити її на шістдесят дев'ять з чимось, щоб вирахувати кількість кварт, а потім, якщо це буде потрібно, звичайним діленням на чотири перевести їх в галони.

Отже, треба знайти три основні величини, і тоді я зможу обчислити місткість бочки. Але це й було найважчим завданням. Як знайти ці три величини?

Я міг легко визначити висоту бочки, тому що вона була вся передо мною. Але як визначити окружність її середньої частини чи днища? Я не міг ні перелізти через бочку, ні обійти її, бо з одного боку стояв ящик, а з другого інша бочка. Крім того, виникло ще одне ускладнення: я не мав пі лінійки, ні мотузка, тобто ніякого інструмента, з допомогою якого можна було б міряти. Навіть якби я мав змогу обійти навколо бочки, я все одно не зміг би розв'язати поставлене перед собою завдання.

Проте я вирішив не відмовлятися від наміру обчислити об'єм бочки, поки гарненько не обміркую усього. Це допоможе мені згаяти час, а вирахувати, скільки в мене води, — справа першочергової ваги. Крім того, наш учитель завжди повторював ту корисну істину, що наполегливість часто приводить до успіху навіть там, де важко на нього сподіватись. Згадуючи його слова, я прийняв рішення придумати який-небудь спосіб домогтися свого.

Справді, мої зусилля увінчалися успіхом, і, швидше ніж можна розповісти про це, я знайшов спосіб виміряти бочку.

Щоб виміряти діаметри найширшої частини бочки та її днища, мені потрібна була тільки достатньої довжини паличка. Вставивши її в дірку з одного боку бочки і впершись нею в іншу, в діаметрально протилежну точку, я матиму діаметр, а помноживши його на три — знайду довжину окружності бочки. Але для обчислень, які я хотів зробити, мені був потрібний саме діаметр, а не окружність. Про останню ж я думав тільки тому, що за звичайних умов, коли бочка закупорена, виміряти довжину окружності значно легше, ніж її діаметр. А взагалі, щоб вирахувати місткість бочки, годиться будь-який спосіб: треба знати або діаметри найширшої частини бочки і її днища, або довжину їх окружностей.