Закордонний відділ ДПІ надавав практичну допомогу в боротьбі з ворогом партизанським загонам й підпільним організаціям, що діяли на території УСРР. Такі доручення виконували співробітники, котрі мали попередній досвід аналогічної роботи. Так, ще в 1920 р. співробітник департаменту Іван Романівський чотири рази направлявся на Катеринославщину, тричі - на Київщину, двічі - на Херсонщину, по разу - у Вінницю й армію Омеляновича-Павленка. Він продовжив цю працю і в нових умовах. Однак мало даних про характер самої роботи [624].

Об'єктами зацікавленості та впливу Закордонного відділу були й війська Врангеля, розташовані в Туреччині та Сербії, а також емігрантське середовище в цих країнах. Там знаходилось чимало військових і цивільних українців. Є змістовна інформація, отримана від розвідників, котрі повернулися звідти, про склад врангелівських військ і взагалі емігрантів, їхнє вкрай скрутне матеріальне становище, пригнічений морально-психологічний стан; про напруження в стосунках між росіянами та українцями; про утворення в Туреччині "українізованих військових частин" і українських організацій. Цікаво, що рівень національної свідомості членів цих організацій залишався попри все дуже високим. Відомо, що вони надіслали звернення до Ліги Націй, котре називалося "ТАК КАЖУТЬ ТІ, ЩО ТРИ РОКИ БУДУВАЛИ ЄДИНУ НЕДІЛИМУ", де просили визнати Україну незалежною самостійною державою. Українізація в таборах відбувалася завдяки зусиллям посольства УНР в Туреччині, яке контактувало з відповідними ланками ДПІ. Зауважимо, що Закордонний відділ постійно взаємодіяв з МЗС, особливо стосовно обміну інформацією [625].

Одним із напрямів діяльності Закордонного відділу ДПІ була пропагандистсько-інформаторська робота на території УСРР. Вона проводилася спеціальними емісарами-маршрутниками, котрі з придбаною або виготовленою пресовим відділом необхідною літературою, часописами, газетами, листівками переправлялись через кордон в облаштованих місцях. Ці матеріали розповсюджувались в першу чергу серед національно свідомої частини населення, переважно сільського, з метою опрацювання й ознайомлення багатьох інших селян. Але найефективнішими були виступи емісарів з рефератами про справи та плани Державного Центру перед сільською інтелігенцією, простими хліборобами та людьми, котрі добровільно взяли на себе обов'язок дальшого поширення інформації серед української громади. Для них реферати розмножували на гектографі [626]. Емісари-пропагандисти виконували ще одну дуже важливу місію: організовували через добровольців-інформаторів збір у селян "миколаївських" грошей для допомоги бідуючим на чужині українським козакам і старшинам та їхнім сім'ям. Слід підкреслити, що цю допомогу до місць призначення доставляли каналами ДПІ представники селянства, обрані на загальних зборах громади, що унеможливлювало зловживання. Безперечно, це були корисні заходи, проте аналіз наявних документів свідчить, що їх проводилось мало [627].

У роботі внутрішнього (контррозвідувального) відділу ДПІ простежується чотири основних напрямки: контррозвідувальне супроводження діяльності ДЦ УНР в екзилі, насамперед виявлення і знешкодження більшовицьких шпигунів і провокаторів та інших ворогів української державності серед співробітників державних інституцій; забезпечення (в межах своєї компетенції) збереження державних таємниць у структурах Центру; виявлення, попередження та припинення політичних злочинів, спрямованих проти уряду УНР, державних інституцій (ворожа агітація і пропаганда, дезінформаційні акції, спроби насильницького захоплення влади в Державному Центрі тощо - В.С.); вивчення (в межах своєї компетенції) обстановки в таборах, де перебувають вояки Армії УНР, та в українському емігрантському середовищі [628].

Контррозвідка ДПІ мала певні здобутки. Так, уряд отримував від неї різнобічну інформацію стосовно ситуації в таборах перебування українських старшин і козаків: які частини розташовані в таборах та їх склад; ставлення польської влади до старшин і козаків, до українців взагалі. Багато уваги приділялося вивченню життя українців в таборах і оточенні, насамперед таким питанням: моральний і матеріальний стан війська та окремих осіб; культурно-освітня робота, її зміст; проведення муштри та її характер; взаємостосунки між старшинами й козаками; проведення ворожими партіями агітації серед війська, її наслідки; ставлення вояків до Головного Отамана, Ради Республіки, уряду; наявність утікачів з таборів та мотивація їхніх вчинків; кількість бажаючих повернутися в Україну; випадки скоєння вояками політичних чи тяжких кримінальних злочинів, їх причини [629]. У квітні 1921 р. завдяки зусиллям співробітників внутрішнього відділу вдалося попередити назріваючий через вкрай скрутне матеріальне становище бунт службовців Державного банку й Кредитової канцелярії в Ченстохові [630]. Внутрішній відділ провів також значну роботу по перевірці благонадійності осіб із середовища української еміграції. Усім, хто пройшов "сито" перевірки, були вручені відповідні посвідчення [631].

Але об'єктивність вимагає визнати, що контррозвідка ДПІ далеко не завжди забезпечувала надійний захист уряду УНР, апарату Головного Отамана та інших вищих інституцій від проникнення більшовицьких агентів та провокаторів. Установлено, що радянська агентура діяла в багатьох державних структурах і навіть у найближчому оточенні С.Петлюри (до нього, наприклад, потрапив більшовицький агент П.Жидківський) [632]. Розвідка ВНК завербувала дружину особистого секретаря С.Петлюри професора Зайцева, через яку мала доступ до таємних матеріалів уряду УНР. Інформацію вона передавала до резидентури ВНК у радянському посольстві у Варшаві. Крім того, вона отримала завдання отруїти голову Директорії, яке, втім, не змогла виконати [633].

Завершуючи огляд діяльності внутрішнього відділу ДПІ, слід сказати, що, на жаль, відсутність матеріалів не дає змоги оцінити його працю щодо контррозвідувального забезпечення розташованих у Румунії військових формувань УНР, вивчення їх оточення. Хоча така робота, безперечно, мусила проводитись.

§ 6.2. СПЕЦІАЛЬНІ ПІДРОЗДІЛИ ГОЛОВНОЇ КОМАНДИ ВІЙСЬК

У структурі Державного Центру УНР в екзилі спеціальні служби Головної Команди військ відігравали провідну роль на відміну від подібних інституцій МВС. Це природно, оскільки повалення радянської влади в Україні планувалося переважно за допомогою збройної сили - наявних у його розпорядженні військових формувань у Польщі та Румунії, а також партизансько-повстанських загонів на території УСРР. У військовому відомстві діяла дещо трансформована за нових умов Розвідочна управа з розвідувальним й контррозвідувальним підрозділами, Інформаційним бюро, закордонним відділом. Їх діяльність в еміграційний період (1921 р.) в документах відображена фрагментарно.

Є відомості про аналітичну роботу розвідувального і контррозвідувального підрозділів Розвідочної управи, відповідної праці Інформбюро в таборах вояків УНР та взаємодію його з II відділом ("двуйкою") Генштабу Польщі. Щоправда, за браком коштів скасовувались військові аташати УНР в інших країнах. У дуже скрутному матеріальному становищі перебувало й "ІНФІБРО". Цей підрозділ був виведений із складу Генштабу, а його співробітники залишилися без засобів для існування. Виконуючий обов'язки начальника Інформбюро поручник Шевчук звертався в усі інстанції, навіть до Головного Отамана, з проханням вирішити долю цієї установи й не дати померти голодною смертю її співробітникам, які багато зробили для уряду УНР і будуть йому корисні й надалі. Відомо, що через відсутність засобів для існування окремі "інфібровці" переходили на службу в польську дефензиву, але при цьому виявляли готовність допомагати УНР.

вернуться

624

233, ф.1092, оп.5, спр.29, арк.8; оп.2, спр.739, арк.15

вернуться

625

233, ф.1092, оп.5, спр.17, арк.78-80; оп.2, спр.607, арк.31; спр.729, арк.2

вернуться

626

233, ф.1092, оп.1, спр.731, арк.56-57, 211-212; оп.2, спр.722, арк.8, 12-12 зв.

вернуться

627

233, ф.1092, оп.1, спр.731, арк.57, 211-212

вернуться

628

233, ф.1092, оп.2, спр.431, арк.14; спр.722, арк.11 зв., 13; оп.5, спр.17, арк. 68

вернуться

629

233, ф.1092, оп.2, спр.535, арк.9

вернуться

630

233, ф.1092, оп.5, спр.17, арк.65-66

вернуться

631

233, ф.1092, оп.2, спр.738, арк.5, 6, 13, 24

вернуться

632

19, с.176

вернуться

633

145, с.187-188; 17, с.67-68