Прибiгла мама i приклала менi до лоба руку. Я чув, як вона прошепотiла татовi:

-- Наче не скарлатина, а очi червонi. Обкладений язик i горло ясно-червоне.

Наступного ранку я був дуже кволий i потай з'їв п'ять шматочкiв хлiба. Ой, яке тяжке тренування! Тiльки тепер я зрозумiв, який мужнiй був Гагарiн. Вiд тюбика гiрчицi довелося вiдмовитись, бо це нi до чого хорошого не привело б. Майонез, мабуть, кращий. На тюбику написано: "Майонез додає їжi смаку. Приправляйте їжу хорошим майонезом". Я обережно видавив трохи на нiготь i лизнув. Так, майонез смачний. Тодi я взяв тюбик у зуби, а їсти менi хотiлося добряче, i все вичавив у рот. Трохи перегодом менi стало так, нiби тюбик майонезу перетворився в животi на величезний камiнь.

-- Слухай, Петере, я не зможу пiти на тимурiвське завдання, -насилу проказав я.

-- Це чому ж? -- запитали всi хором.

-- Я... я...

-- Не викручуйся! -- сказав Ервiн.

-- У мене не гаразд iз животом, -- вiдповiв я i миттю вилетiв у дверi.

-- Поговоримо на радi пiонерського загону, -- навздогiн менi кинув Петер. Але я не мав часу на вiдповiдь, треба було поспiшати до вбиральнi. Там я пробув цiлу годину. I в мене сяйнула думка: чи не вiдмовитися вiд їжi в тюбиках, а набрати в ракету смаженої картоплi i мисливської ковбаси? Але ж космонавт повинен виконувати до кiнця все, за що береться.

Увечерi я з'їв пiвтюбика анчоусної пасти. О, в нiй є щось вiд риби, але вiдчуття таке, нiби з'їв ножа чи тертушку. А може, у мене язик став нечутливий од гiрчицi. Я попрохав маму пошепки:

-- Завари менi, будь ласка, ромашки.

Вигляд у мене, мабуть, був кепський, бо, нiчого не кажучи, мама швидко приготувала настiй. Цiлу годину я полоскав ним горло.

Вiд сьогоднiшнього ранку я знову п'ю какао з сухариками, а на нiч їм щось тепле.

Сьогоднi перед вечерею мама сказала:

-- Я принесла тобi дещо смачненьке. Намаж скибку хлiба. Це анчоусна паста.

Не знаю, як воно трапилось, але я заплакав i дозволив татовi перенести мене в лiжко.

Але я стану космонавтом! Всупереч усьому!

Десять квиткiв на карусель

Моє тренування посувається вперед. Пiсля того як я повправлявся мовчати в космосi, а також їсти з тюбикiв, тепер маю виконувати фiзичнi вправи, як Гагарiн чи Титов. Найважливiша фiзична вправа -- на невагомiсть. Це незвичайна вправа. Кружляєш, як, наприклад, папуга Чистун по кiмнатi. Я довго обдумував, як би менi зробити те ж саме. Спочатку спробував простягтися, пiдскочивши в лiжку. Але вiд цього невагомим не став. Тiльки здiйняв страшенну пилюку. Якраз увiйшла мама. Вона закашлялась i спитала, чому так димить грубка.

Я перечитав багато книжок, кiлька номерiв журналу "Троммель"[*], аж поки натрапив на потрiбну менi думку. [* "Троммель" ("Барабан") -- журнал нiмецьких пiонерiв.]

Щоправда, це коштувало б багато грошей. Я вичитав, що космонавти тренуються витримувати невагомiсть на центрифузi. В мене легко паморочиться голова, але коли хочеш стати космонавтом, то маєш пройти всi тренування. На центрифузi треба крутиться, аж поки з'явиться вiдчуття, нiби ти в ракетi. Але де взяти центрифугу? Я питався скрiзь, однак нiхто не мiг допомогти. Аж ось одного разу, коли ми з татом їхали до рiчки, я побачив невеличкий майданчик, де були i ланцюгова карусель, i гойдалки, i дитяча карусель iз бiлими кониками. Я врятований!

Звiсна рiч, за одне катання на каруселi не натренуєшся. Треба купити вiдразу п'ятдесят квиткiв, а це дорого. На жаль, свої заощадження я витратив на їжу в тюбиках. Спробую попросити у мами.

-- Мамо, дай менi, будь ласка, три марки! Розумiю, це багато, але я поверну їх тобi згодом, -- сказав я.

Мама здивовано подивилася на мене:

-- Так, це чимало, але знаєш, Альфi: коли це справдi щось важливе, я дам тобi охоче. Та хто його знає, чи ти не розтринькаєш їх на якусь дурницю. Купиш собi щось непотрiбне або кататимешся до неохочу на каруселi.

Я, мабуть, почервонiв, адже мама розгадала мої намiри. Але ж це був мiй обов'язок -- покататися на каруселi. Тiльки як про це сказати мамi?

-- Нi, -- заперечив я. -- Це серйозна службова справа, але таємна.

Мама насупилась. Треба було швидко ще щось сказати, щоб домогтися свого.

-- Сподiваюся, згодом ти прочитаєш про це в газетах, -- додав я.

Тепер мама зацiкавилась:

-- А чи не можеш ти хоч трохи менi розповiсти?

Я засмучено похитав головою.

-- Ми, пiонери, повиннi також учитися зберiгати таємницi, -пояснив я. -- Це державна таємниця.

Мама не була цiлком певна i зажадала вiд мене чесного пiонерського слова, що я не розтринькаю грошей на дурницi.

Один квиток на ланцюгову карусель коштує 30 пфенiгiв. Моїх грошей вистачить якраз на десять разiв. Цього замало. Та нiчого, вистачить i десяти. Щоб заощадити на трамваї, я пiвгодини бiг пiшки, поки дiйшов до тих атракцiонiв. Було десь опiвднi. Карусельник налаштовував музику.

-- Хiба сьогоднi не працюєте? -- запитав я.

-- Ще рано, -- буркнув вiн. -- От увечерi тут усе закрутиться.

Я витяг свої три марки:

Чи можна у вас за один раз покататися на всi цi грошi?

Карусельник здивувався:

-- Десять квиткiв -- i все за один раз?

-- Це важливо. Треба десять, не менше.

-- А як тобi стане погано?

-- Я вже пройшов харчування з тюбикiв, тепер уже нiчого менi не станеться.

Карусельник здвигнув плечима i попередив:

-- Ну, гаразд, але щоб потiм не наскаржився мамi!

Я сiв на сидiння i прив'язався ланцюжком. На жаль, своїм подвигом я мiг здивувати лише кiлькох малих хлопчакiв. "Дуже шкода, -- сердито подумав я. -- От якби було багато людей i всi дивувалися!"

Карусель заскрипiла i стала поволi обертатися. Карусельник ще гукнув до мене:

-- Коли стане погано, подай менi знак.

Я замахав на нього обома руками.

З гучномовця полинуло:

"Як люблю я мандрувати по країнi..."

А я почув тiльки: "... люблю я... вати... їнi..." Голосно пiдспiвуючи, я вигукнув:

-- Ракета, старт! Дати газ! Другу швидкiсть!

Карусель закрутилася швидше. Я летiв у напiвлежачому положеннi. Миготiли будинки i дерева парку. А коли я глянув на дерева, то здалося, нiби вони обхопили мене своїми гiлками. З пiснi до мене дiйшло тiльки: "... вати... раїнi..."

Я вже не вiдрiзняв будинкiв од дерев. Все злилося в сiро-зеленi плями. Заплющивши очi, я ледь чутно гукнув: