Можна було, звiсно, довго думати-гадати хто, де i за яких обставин напав на Шамрая. Та сьогоднiшнiй день таки виявився вдалим: близько другої години Вiктор нарештi прийшов до тями. Бiльше того — вiн мiг говорити.

Все, що вiн розповiв, а також усю медичну iнформацiю переказали Березовськiй у той момент, коли вона була у професора Торбаса, який виявився точно не професором, тим паче — не Торбасом, зате справив на Кiру враження повного шизофренiка. Подзвонили їй вчасно: слiдча справдi готувала себе до можливостi заподiяти спецiалiстовi з паралельних свiтiв якусь фiзичну шкоду.

Швиденько попрощавшись iз Торбасом, Кiра поїхала в лiкарню, не перестаючи по дорозi безуспiшно набирати Бражника.

Шамрай таки мiг говорити, хоча й не зовсiм мiцним голосом. Щось пiдказало Березовськiй: треба запитати, чи є в Пiдлiсному стiльникове покриття. Отримавши негативну вiдповiдь, зiтхнула i тут же подзвонила спочатку своєму начальству, а потiм — начальниковi карного розшуку.

I, дублюючи його дзвiнок, — начальниковi мiлiцiї. Потiм — в обласне управлiння, вимагаючи негайно з’єднати її з керiвництвом.

Кавалерiйська атака дала потрiбний результат: до аномальної зони вже в половинi четвертої мчав мiлiцейський спецзагiн.

У мiлiцiї Микола Пузир опинився пiсля армiї.

Служив вiн у бронетанкових вiйськах, спочатку водив БТР, потiм завдяки сприятливим для нього обставинам почав возити командира частини. З вогнепальної зброї стрiляв хiба в тирi, i то — не так часто, як iншi солдати.

Отримавши в мiлiцiї табельну зброю i прослуживши майже шiсть рокiв, старший лейтенант Пузир жодного разу не стрiляв з пiстолета в людину. Навiть дати попереджувальний пострiл вгору нагоди не випадало. Служба його текла буденно, нудно, рiвно, без особливих пригод.

Навiть вписавшись у цю погану iсторiю, Пузир поза службою нiколи не наставляв зброю на людину.

Вистрiлити в рудого його пiдштовхнув кураж: той, як i iншi, впiзнав його i мiг виказати як не зараз, то пiзнiше. Тому рука не здригнулася, куля рознесла рудому голову.

Та коли Пузир наводив пiстолет на капiтана мiлiцiї, опера карного розшуку, половина куражу кудись випарувалася. До того ж, стрельнувши в людину вперше в життi i вбивши її, Коля не вiдчув, як пишуть у книжках i кажуть психологи, смаку кровi та азарту вбивати далi.

Рука здригнулася.

Лише на мить.

Вiд кулi Бражник однаково не встиг би ухилитися, надто близько вiн стояв.

Та замiсть того, аби влучити в груди чи живiт, куля лише сильно зачепила бiк Сергiя. Не втримавшись на ногах, вiн заточився, послизнувся i впав. Побачивши буру пляму на його куртцi, Пузир закричав i, вже не маючи бажання стрiляти, з розгону люто вдарив ногою в самий центр тiєї плями. Потiм скакнув ближче, садонув Бражника по головi.

Опер скрикнув i завмер. Нахилившись, Пузир забрав з його руки пiстолет, вiдкинувши зброю вбiк.

— Добре, — промовив вiн сам до себе, витер мокре вiд поту та дощу обличчя. — Ага. Так.

Бражник враз перестав його цiкавити. Спочатку Пузир нахилився над рудим, аби переконатися, що той раптом не лишився жити. Потiм, переступивши через мертве тiло, пiдiйшов до обгорiлого, шарпонув його за плече, подивився в обличчя, на якому через шар грязюки нiчого не можна було побачити. Далi перевiрив стан Головного. Той тяжко дихав, тримався за рану, теж виглядав зовсiм безпечним.

— Ага, — вкотре мовив Пузир, заховав пiстолет у кобуру, а тодi пiдхопив Головного за ногу i, сiпнувши, поволiк по мокрiй землi ближче до ґанку хати-трупарнi. Той намагався щось сказати, та Коля, здавалося, зовсiм вимкнув слух. Лишивши чоловiка бiля стiни, копнув його ногою, тодi повернувся за обгорiлим. Цього вiн волiк уже за руку i втулив носаком по обличчю, коли той почав матюкатись i белькотiти погрози. Останнiм до гурту Пузир пiдтягнув рудого.

Не знаючи, для чого саме вiн це робить, старший лейтенант, проте, сходив до своєї машини, витяг з багажника канiстру бензину, яку кiлька днiв тому наколядував на заправцi, пiдволiк її до хати. Потiм, затягнувши канiстру всередину, полив бензином пiдлогу та стiни. Вийшовши назовнi, хлюпнув трошки на стiну, зробив тоненьку стежку до льоху. Рештки вилив на тiла недавнiх спiльникiв.

— Кiнчай, придурок! — Головний спробував поворушитися, та Коля, дiючи, мов зомбi, знову ударив його ногою в бiк, потiм — ще раз, тодi штурхонув носаком по головi, вiддаючись всеохоплюючiй лютi i вже остаточно втрачаючи контроль над собою та своїми дiями.

Потiм вiн, нiби щось згадавши, обмацав кишенi куртки мертвого рудого, пошукав i знайшов скляну чвертку, яка дивом не розбилася пiд час сутички. Взявши її за горлечко, мов бойову протитанкову гранату, Пузир коротко та рiзко замахнувся i жбурнув пляшку об цегляну стiну.

Скло розлетiлося. Запальна сумiш змiшалася з бензином, язики полум’я лизнули стiну, потiм, незважаючи на дощ, стрiмко зазмiїлися через порожню дверну пройму всередину та до стелi. За кiлька хвилин хату-трупарню обiйняв вогонь. Цегляний трикутник, який вiв до льоху, поки що горiв погано. Пораненi люди бiля стiни кричали i рухались, намагаючись вiдповзти у безпечний бiк.

Дивлячись на дивне руйнiвне творiння своїх рук, Коля Пузир на якусь мить зачудовано завмер, милуючись червоними вогняними блисками.

Та раптом, згадавши щось важливе, повернувся в той бiк, де на землi лишився лежати поранений опер.

Бражник зник.

Досвiд вiйни навчив Сергiя Бражника: навiть якщо рана не смертельна, не вдавати з себе героя.

Особливо зараз, коли проти тебе — ворог, проґавлений тобою ж, не вчасно i не до кiнця прокачаний та прорахований. Не було на це часу, а тепер уже пiзно. З кулею в боцi та голими руками молодого озброєного чоловiка не взяти. До того ж, Пузирю вже нема чого втрачати. Давши слабину один раз, вiн оговтається, накрутить себе до максимуму, зробить кiлька крокiв i довершить справу, до якої ще пару хвилин тому не вiдчував себе до кiнця готовим.

Тому, стежачи за дiями Пузиря з-пiд напiвприкритих повiк, не рухаючись i старанно вдаючи непритомного та пораненого тяжче, нiж здається вороговi, Бражник вибирав зручний момент. Видно, для Колi, як i для цiєї трiйцi, важливiшим у цю хвилину було знищення всiх можливих слiдiв своєї могильницької дiяльностi, а вже потiм — гасити свiдкiв. Тим паче, що вiн, свiдок, лежить весь у кровi i цiлком безпечний.

Щойно Пузир рушив до машини, Сергiй поворушився, скреготнувши зубами вiд болю, повiльно поповз головою вперед в бiк тiєї високої хати, котра недавно правила йому за пункт спостереження. Якби у той момент Коля на хвилинку вiдволiкся вiд своєї справи, то помiтив би пересування пораненого. Цього Бражник боявся найбiльше: хоч як, а доведеться тодi вдавати героя i приймати бiй на невигiдних для себе умовах. Ясно, жодної пiдмоги старлей не викликав. Чекати милостей нема вiд кого. Така реальнiсть робила Сергiя ще лютiшим. Здаватися просто так вiн не збирався, особливо — якомусь Пузирю.

Мiж тим, той, здається, з головою полинув у своє заняття.

Коли хата-трупарня запалала i вiн нарештi згадав про Бражника, той уже наближався до рятiвної хати.

Останнi метри долав клишоногим бiгом, звiвшись на ноги, тримаючись за поранений бiк та хитаючись на бiгу.

За спиною гримнув пострiл.

Побачивши пропажу майже вiдразу, Пузир скинув руку i вистрiлив, не цiлячись.

Сахнувшись вiд звуку пострiлу, капiтан поточився i ледь не впав. Та в останнiй момент втримався за стiну i, далi допомагаючи собi рукою, заштовхнув себе всередину хати, навiть прикривши за собою розхитанi дверi.

Чи то Колi здалося, чи дощ справдi посилився… Вiн озирнувся на пожежу. Ще загасить, чорт забирай. Не хотiлося б, дуже не хотiлося. Потiм Пузир знову глянув на хату, всерединi якої сховався поранений капiтан.

— Ага, — сказав сам до себе, виклацнув магазин з рукiв’я, перевiрив — патронiв вистачить.

За спиною стогнали i лаялися тi, з ким вiн до сьогоднi досить вигiдно для себе дружив. Нiчого, мужики, для вас теж лишиться патрончик. Тепер Колю Пузиря почала охоплювати та сама ейфорiя, котра пiдштовхує продовжувати полювання. Загнавши обойму назад, вiн мiцно стиснув рукiв’я «Макарова» i впевненим кроком мисливця, яким володiє бажання добити дичину, рушив до хати.