Нiхто не поворушився.
Тодi вiн спустив праву ногу. I знову тихо.
Вiн злiз зовсiм i ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипiння! То зарипiла пiдлога.
З сусiднього лiжка пiдвелася голiвка цiкавої Варвари, i в Малька-Ванька уп'ялися великi очi.
Дiвчинка була такою цiкавою, що навiть спала сторожко, боячись прогавити щось незвичайне.
Коли пролунало рипiння, Варя прокинулась i побачила, що бiля дверей чарiвної кiмнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, вiн вiдразу ж вiдсахнувся.
Та було пiзно: цiкава Варвара скочила з лiжка.
Малько-Ванько заступив собою ключ i замахав на неї руками:
- Тс-сс-сс! Тихiше! - сичав вiн i насторожено позирав довкола. На його щастя, нiхто бiльше не прокинувся - усi мiцно спали.
- Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навiщо?
Вона хотiла запитати: "Ти чого встав? Ти навiщо йдеш до чарiвної кiмнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумiв її.
- Я нiчого, - забурмотiв вiн. - Це я хочу... води напитись.
Але обманути цiкаву Варвару було не так просто! Тим бiльше, що вона вже прокинулась.
- А вода в коридорi! - проспiвала вона глузливо i спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!
- Забирайся геть! - нагримав вiн на Варю. - Немає чого тобi тут робити. Йди спати...
- Не пiду! - затялася Варя.
- Пiдеш! - Малько-Ванько штовхнув її.
- Сам iди!
- Ну ось, я тобi зараз... - почав вiн рiшуче. Та Варя наблизилась до нього, витрiщила очi й пiдкреслено прошепотiла:
- Я ось як заверещу!
Малько-Ванько зацiпенiв. Коли Варя вищала, навiть Яквас тiкав i ховався у своєму кублi. У дитсадку зчинялася тривога, всi - малi та старi - поспiшали Варi на допомогу.
Ось i зараз вона звично наморщила носика й трохи вiдкрила рота.
А що як справдi завищить?
Дiти схопляться...
Прокинеться Олеся Василiвна!
- Нi, нi! Ти тiльки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.
- Буду смирною, якщо вiзьмеш i мене з собою, - швидко пообiцяла Варя.
Ну що ти з нею вдiєш?
Взагалi Малько-Ванько i Варя частенько гралися разом, дiлились ласощами, їх навiть мали за друзiв, якщо можна назвати друзями дiвчинку й хлопчика, у яких такi рiзнi вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусi, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько лiз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спiльної думки i тодi разом лiзли на шовковицю або хлюпалися у теплiй водi басейну.
Але одне дiло гратися у басейнi, i зовсiм iнше - розкрити Велику таємницю чарiвної кiмнати!
Малько-Ванько важко зiтхнув.
- Гаразд, - вiн щосили намагався насупити бiлi бровенята. - Тiльки ж гляди менi!
А якщо говорити щиро, то вiн був навiть радий, що не сам пiде до чарiвної кiмнати. Бо невiдомо, що там за дверима...
ОСЬ ТАК ЧУДАСIЯ!
Вони обережно зайшли до кiмнати й зупинились.
Дверi за ними повiльно зачинилися.
Клацнув зловiсно замок.
З переляку дiти здригнулись.
У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.
Але зате тут було...
...МIСТО!
Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.
Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.
Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.
Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.
Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.
Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:
ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ
- Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.
- Яке гарне мiсто! - прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися. - Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!
Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...
Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.
Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.
Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.
Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.
- Що це?
- Не знаю... Дивись, машина!
Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!
Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!
Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту. Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.
Усi автомашини в мiстi зарухались!
Дiти злякано сахнулися.
- Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.
- Правда? Ой, як цiкаво! - прошепотiла Варя.
Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.
- Сердешнi! - загримiв нелюдський металевий голос. - Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!
А з будинками коїлося щось незрозумiле.
Вони росли на очах!
- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.
Малько-Ванько задер догори голову, але стелi не побачив!
Куди ж вона подiлася? Угорi щось невиразно синiло - нiби небо лiтнього вечора.
- Дверi! Дивись... тiкають дверi!
Дверi швидко вiддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетiла вгору. Стiн уже не видно, а там, де ранiше були вiкна, пливли по небу свiтлi хмаринки.
