Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотiла:
- Ми кудись провалюємось!
- Ось в-воно, чар-родiйство, - простукотiв зубами вiн. Спочатку хлопчик затремтiв вiд страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дiвчинкою.
Малько-Ванько розправив плечi й швидко роздивився довкола.
Нiкуди вони не провалювалися, а стояли на околицi великого справжнього мiста. Позаду чорнiло широке поле. А перед ними пролягла свiтла бетонна дорога.
Поруч височiв стовп, до якого була прикрiплена смугаста жердина. Коло стовпа на землi виблискували залiзничнi рейки.
- Де це ми? Де це ми? - скiмлила Варя. - Я хочу додому!
В її голосi бринiли сльози. Ще хвилина - й розрюмсається.
Що робити?
Та тут зчинився страшенний галас!
ВIДЧАЙДУШНИЙ РУКАСТИК-СМУГАСТИК
З-за рогу з ревiнням вихопились чудовиська з палаючими очима.
Вони мчали прямо на дiтей, що зацiпенiли з переляку.
- Стiй! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
Попереду чудовиська бiгла маленька смугаста фiгурка, освiтлювана яскравими фарами. Миготiли тоненькi ручки, блискучий шолом збився набiк. Коротенькi нiжки дрiботiли так швидко, що їх навiть не було видно.
Переслiдувачi наздоганяли дивного втiкача. Ще мить - i шалений натовп настигне його.
Снiп свiтла впав на смугасту жердину, що тяглася вiд стовпа поперек шляху. На жердинi засвiтилось червоне...
...ОКО!
- Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
Пронизливий скрегiт гальм розiтнув повiтря. Хмара куряви накрила i натовп, i маленького втiкача.
Та за мить вiн уже вискочив з хмари, пiрнув пiд смугасту планку й обернувся до своїх переслiдувачiв.
- Ну що, спiймали? Облизня спiймали!- вигукував вiн тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
Переслiдувачi з гарчанням пiдсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, i дiти побачили, що то нiякi не чудовиська, а...
...ЗВИЧАЙНIСIНЬКI АВТОМОБIЛI!
Вони заповнили весь шлях, їхнi фари яскраво освiтлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фiгурку за нею. Автомобiлi сердито буркотiли. Та не просто буркотiли, а, виявляється, розмовляли мiж собою!
Варя i Малько-Ванько розумiли кожне їхнє слово!
А говорили вони ось про що.
- Цього разу тобi пощастило! - величезний Ваговоз грiзно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно вiд нас не втечеш!
- Назад тобi немає вороття! - пихато заявив блискучий Лiмузин. Тепер ми самi собi господарi...
- Тiльки поткнись ще, Рукастику-Смугастику! - заверещав схожий на жучка маленький автомобiльчик. - Скiнчились вашi часи, Рукастики-Смугастики...
- Дружки-Кружки! - пiдхопив хтось.
- Трикутники-Супутники!
- Ратники-Порадники! - вигукували з усiх бокiв навперебiй.
А Рукастик-Смугастик хвацько стрибав i кричав:
- Не боюсь! Не боюсь! Ось почекайте, прийде великий Знавець-Моргунець з своєю дружиною, вiн швидко наведе порядок. Вiн вам управить свiчки!
Машини ще дужче забубонiли.
- Знавець-Моргунець з своєю дружиною ув'язнений у кам'яному Триколiрному замку, - вiдповiв Лiмузин. - I ми не дозволимо випустити його звiдти. А країна Чарiвна Круговерть тепер пiд нашою владою.
Рукастик-Смугастик насмiшкувато взявся в боки:
- Хто ж вам дав таку владу?
I автомашини хором вiдповiли:
- Це зробили дурненькi й неслухнянi Малько-Ванько й дiвчинка Варя. Хвала i слава їм!
I вони заспiвали:
А зараз ми влаштуємо
Гуляння хоч куди!
I всiх Знавцiв,
всiх Моргунцiв
Пiд три бiди,
пiд три бiди!
Тут чиїсь фари мало не заслiпили Варю i Малька-Ванька.
- Ось вони! - пролунало багатоголосе ревiння. - Ось вони, нашi нерозумнi визволителi!
Щось пiдхопило дiтей i пiдняло у повiтря високо-превисоко! Це Екскаватор схопив їх своєю металевою лапою, пронiс у повiтрi й опустив на майданчик Автовежi.
- Вперед! Гайда на площу! - гукнув хтось.
Машини здiйняли таке ревище, що в дiтей аж вуха позакладало!
Довгою низкою автомашини мчали по вулицях, розтинаючи темряву потужними променями свiтла. На поворотах вузенький майданчик Автовежi хилився набiк, i Варя злякано хапалась то за поручень, то за Малька-Ванька.
- Ой, упаду!
- Тр-римайся! - пiдбадьорював вiн її тремтячим голосом. Хлопчик намагався не показати свого страху.
Машини стишили хiд. Варя раптом вигукнула:
- Глянь! Та це ж наш гастроном!
За склом вiтрини магазину променi фар освiтили велетенський торт-вежу. Зубцi вежi були викладенi з горiхiв. Мiж ними червонiли троянди з крему, а на стiнi красувався намальований Карлсон з банкою варення в руках. I називалась ця гора ласощiв так: "Торт Карлсона". Коли Варя ходила з бабусею до магазину, вона завжди милувалася цим тортом i ковтала слину. Але нiколи не просила, щоб його купили. Та й нiхто з дiтей не виявляв такого бажання, бо хiба може людина з'їсти такий торт? Хiба що Карлсон...
- Справдi! - Малько-Ванько витрiщив очi. - А онде стадiон...
- I парк з каруселлю!
- I кiнотеатр "Барвiнок"!
- I кiоск з морозивом!
Вони подивились одне на одного:
- Це - наше мiсто!
Виходить, зовсiм недалечко їхнiй будинок - великий, багатоповерховий, з просторими бiлими балконами. Там, у квартирi номер три на першому поверсi, зараз сплять Варинi мама, тато й бабуся, а в сiмнадцятiй, що на третьому поверсi, сплять мама, тато, старший брат i молодша сестричка Малька-Ванька.
Сплять i нiчого не знають, не вiдають.
Якби зiскочити з клятої Автовежi й побiгти додому!
Та зiскочити аж нiяк не можна. Машини мчали так швидко, що аж дух перехоплювало...
- Куди нас везуть?
- На площу - вони ж казали! - вигукнув Малько-Ванько.
А на площi машин зiбралося - сила-силенна! Вони гурчали, гули, ревiли...
Тiльки-но показалась Автовежа, як по всiй площi розляглися вигуки:
- Ось вони! Ось нашi визволителi!
Автовежа вдоволено заворкотiла й почала пiднiмати майданчик з дiтьми все вище й вище... "Визволителi" мружилися вiд яскравого свiтла.
Коли майданчик пiднявся вище найвищих дахiв, Малько-Ванько розплющив очi й побачив навколо море вогнiв.
- Ой! Як високо! - схлипнула Варя. - А якщо впадемо?
- Н-не бiйся... Головне - не боятися!
- Я не боюсь... але менi страшно!
У цей час машини оглушливо заревли:
- Слава нашим визволителям! Слава нашим нерозумним, допитливим, неслухняним визволителям!
