Сексуальна активність подружжя залежить не тільки від статевої збудливості, а й від того, яку цінність вони приносять, як і наскільки прикрашають життя разом з іншими формами саморегуляції організму (труд, спілкування, духовний світ і ін.). Жонаті та заміжні почувають себе набагато впевненішими і щасливішими, ніж холостяки, а ті, що мають дітей, — значно переконанішими і добрішими, ніж бездітні.

Поєднання фізичної та духовної близькості гармонує. Емоційні реакції закоханих підвищують їх симпатію, що одразу відбивається і на їх сексуальній сфері.

Шлюб — це не просто взаємні обмеження і взаємні обов'язки. Тісний фізичний контакт сприяє навіть синхронізації, гармонії фізіологічних процесів подружжя — температури тіла, частоти серцебиття, гормональних циклів, аж до того, що вершина рівня статевого гормону в крові чоловіка наступає паралельно з таким у дружини, що, як визнано, сприяє також синхронізації їх еротичних бажань.

Проблема особливих тілесних еманацій, що невидимі для навколишніх, але які добре уловлюються близькими людьми і тими, хто має дар особливої чутливості, сьогодні актуальна. Подружжю, як і окремій особі, притаманна духовна і психоемоційна індивідуальність, єдність яких не обмежується сексуальною сферою. Суттєвим фактором благополучного щасливого тривалого шлюбу є автономія чоловіка і жінки як окремих особливостей, можливість і у шлюбі проявляти свою індивідуальність.

Абсолютні критерії сумісності та успіху в шлюбі поза конкретною сім'єю, по суті, не мають практичного сенсу.

Серед сексуальних дисгармоній, які можуть розхитати шлюб, головна роль належить функційним розладам. Недостатня сексуальна культура, ігнорування потреб та діапазону намагань кожного з подружжя, монотонність сексуального життя, стереотипи статевих відношень у сім'ї породжують розлади, які (за афористичним визначенням А. І. Бєлкіна: «Імпотенція — це хвороба двох») перш за все є результатом міжособових відношень пари.

Діти реагують на розлучення батьків по-різному, в залежності від віку. У 3—6-річному віці розлучення викликає у них почуття вини і самознищення, у 7–8 — частіше почуття образи і злості, особливо на адресу батька, а в 10–11 років вони самі почувають себе ображеними та залишеними обома батьками. Тільки в 13–15 років переживання розпаду сім'ї супроводжуються адекватним розумінням причини розлучення і свого відношення з батьками.

Підготовка до сімейного життя проявляється у мотивації до шлюбу, до його чекання. Виділяють п'ять основних типів мотивації шлюбу: кохання, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна адекватність і моральні міркування.

Древні філософи зазначали, що кохати — це значить сприймати іншого як себе, таким, яким він є, і всіляко сприяти розвитку його особистості, як своєї власної.

Особливі ситуації статевого виховання розділяють на кілька груп: 1) побічні ефекти виховних та медичних заходів; 2) збочення та насильство; 3) вагітність і аборт; 4) етичні конфлікти.

Побічні ефекти виникають частіше там, де статеве виховання або ігнорується, або з причин, іноді об'єктивних, відтісняється на задній план. Можуть проявлятися вони у дітей і підлітків з порушеною нервовою системою в ненавмисній сексуальній стимуляції.

Значну роль відіграють загальні соматичні захворювання. Астенія, тривала прикутість до ліжка, фізичні страждання, обмеження спілкування можуть стати передумовами, що сприятимуть фіксації уваги на тілесних, у тому числі сексуальних відчуттях і переживаннях. Слід пам'ятати, що негативні емоції будь-якої природи і пов'язана з ними загальна напруга примушують дитину шукати задоволення і розрядки в приємних тілесних відчуттях. Наприклад, дівчинка 12-ти років страждала важким захворюванням нирок і сечовивідних шляхів, багато місяців провела в лікарнях і дуже переживала. За час хвороби вона почала проявляти бажання тілесних контактів з хлопчиками, обіймала їх, нерідко роздягала. Певний вплив на це мав і період статевого визрівання, і локалізація хвороби. Все ж головною умовою розгальмування цього потягу була тривала депресія, зв'язана з переживанням хвороби, а розгальмований потяг до хлопчиків, у свою чергу, забезпечував дівчинці позитивні емоції, що їй так бракувало, і які певною мірою гасили переживання і депресію.

У цьому випадку батьки, лікарі, вихователі лікарень повинні були взяти на себе обов'язки не тільки по лікуванню та догляду за дитиною, але й вжити заходів по формуванню у дівчинки психічного захисту. Подолання самотності, зайнятість якоюсь справою, посильні фізичні навантаження з їх «м'язевим задоволенням» дозволяють значно зменшити вірогідність подібних ситуацій.

Що потрібно знати для виховання здорової дівчинки?

Статеве виховання в широкому розумінні слова означає вплив середовища на психосексуальний розвиток і формування індивіда. В більш звуженому розумінні — це процес систематичного усвідомленого впливу на психічний та фізичний розвиток дитини з метою оптимізації розвитку II особистості, її діяльності, зв'язаної із взаєминами різних статей.

Статеві відмінності проявляються вже з перших днів життя, У дівчаток нижчі, ніж у хлопчиків, пороги тактильної (дотик) та больової чутливості, вони довше сплять. Дівчатка менш охоче ідуть з материнських рук. В 1,5–2 роки дитина знає, вона дівчинка чи хлопчик, але не знає, чому це саме так. В 2–5 років проявляється зацікавленість до відмінностей у статі. В 6 років дівчинка (хлопчик) вже твердо знає, що вона виросте і буде жінкою (чоловіком).

Вже з 10—12-місячного віку діти торкаються своїх геніталій, але початком мастурбації це стає рідко. В 2,5 роки — відрізняють хлопчика від дівчинки, проявляють зацікавленість до протилежної статі. В 3 роки — питають, звідки беруться діти. В 5-річному віці цей інтерес знижується; в 6 років виникає питання про роль батька в появі дітей, висловлюється бажання в майбутньому мати своїх дітей. Мастурбація виникає у 5—10 % дітей — першокласників. Прояви її різні: подразнення геніталій руками, тертя об дорослого або предмет тощо. Найчастіше мастурбація проходить без якихось наслідків, у 15 % вона триває довший час, до перших статевих контактів.

Ставлення до статевого виховання у дошкільнят різноманітне. Зрозуміло, що ведучи мову про статеве виховання, слід перш за все мати на увазі режимно-гігієнічні рекомендації. Надмірне закутування дитини, тісний одяг створюють умови для подразнення геніталій. Страви, що збуджують, тонізуючі напої, надмірна їжа викликають переповнення кров'ю органів мидниці і сприяють сексуальній стимуляції. Ліжко не повинне бути занадто м'яким і теплим, а нічний одяг — тісним. Паласні ігри перед сном, емоційні телепередач! збуджують дитину, тому, намагаючись заснути і заспокоїтися, вона може грати з геніталіями. Надмірні ласки дорослих, особливо в місцях ерогенних зон (а батьки так люблять цілувати в грудки і сідниції), також стимулюють сексуальність дитини.

Важливе значення має навчання дитини навикам охайності, що, як уже йшлося вище, слід починати з грудного віку. Ці навики диференціюють залежно від статі. На 2—З році життя дівчинка вивчає своє тіло. Дружелюбні, лагідні пояснення дорослих попередять надмірну фіксацію на цьому уваги.

Надзвичайні враження і небезпечні наслідки має випадкове спостереження дитиною сексуальних стосунків батьків. Цього ні в якому разі не можна допускати!

Необхідну інформацію про статеву належність дитина повинна отримувати з проявою до неї інтересу. Не можна подавляти дитячу зацікавленість, бо інакше діти знайдуть відповіді на запитання у «вуличних просвітителів», можуть одержати від них цинічні та вульгарні установки. Відповіді слід давати короткі, правдиві, щирі. Тут доцільний афоризм, який радить завжди говорити правду, але не всю правду.