Після Оврама на цей острів прийшов з Гетьманщини козак Нещотний і поставив тут на березі Дніпра, супроти острова, шинок. В тому шинку все було товчуться литвинці з плотів. Інколи тут збиралось такого люду, як цілий ярмарок. Коло берега Дніпра росла багата трава, то ті, які їхали з чимось волами, волів пускали пастись на траву, а самі п'ють-гуляють у шинку.

Коли лоцмана-судопровідника несподівано застигне великий вітер коло Таволжана, то він спішить до острова Оврамова і там кидає якір. Коло Таволжана якорі не беруться, а тільки бредуть по воді, бо там кам'янисте дно, а коло Оврамова острова добре беруться, і ото там лоцман спасає своє судно. Оврамів острів — «це пристань для лоцмана поневолі».

Як скасували Запорізьку Січ, Оврамів острів з прибережної до нього землею дано на гран секунд-майорові Якову Набадьєву. Після секунд-майора Якова Набадьєва земля перейшла до майора Любима Михайловича Коростовцева, який прославився сере селян великою лютістю і через те загинув трагічною смертю. Року 1797 слобода Коростовцева звалась слободою Набадієво-Оврамівкою, де було всього населення 39 чоловіків та 25 жінок.

Після смерті майора Любима Коростовцева усе добро його перейшло до його ж родича Мальченка, а од Мальченка — до Піхотинського, од чого й вийшла назва Оврамівка-Піхотинська. У Піхотинського купили землю німці, а селяни лишились «при одній десятині на ревізьку душу».

Нижче острова Оврамового два камені Головкові, а за ними виступає Сторожовий, або Спорний острів, серед Дніпра, проти Оврамівки-Піхотинської. На плані Арапова 1780 року він має 1,5 верст завдовжки і 139 саж. завширшки; на цьому плані його поставлено до правого берега Дніпра, а навсправжки він стоїть серед Дніпра. За планом 1843 року він має 1 дес. та 444 кв. саж. землі. Але міру цю не можна брати за постійну, бо Дніпро щороку то прибавляє його береги, то одрізує їх. З 1850 років Сторожовий острів починають звати Спірним, бо за нього розпочали позиватись і дуже довго позивались землевласники — Піхотинський, який жив на правому боці Дніпра, та Іваненко, що жив на лівому боці Дніпра. Тепер цей острів дуже бідний на рослинність: де-не-де по краях його верба та лози, а колись був не зовсім такий: «він колись був довгий і широченький, і на ньому був ліс і була сила звіру та птиці. Прізвище йому йде ще од запорожців, бо на ньому стояла козацька сторожа, щоб не було кривди від турка. В сорок п'ятому році острів підрізала вода і поваляла дерево. Після тієї води люди находили там шаблі, козацькі пістолі й ще щось — забув».

Клобуківський острів, він же у сучасних місцевих селян Дубовий, Виноградний, Великий на одміну од Малого, тобто Лозоватого острова. Клобуківським він зветься на «Плане реки Днепра» Арапова 1780 року, а також у дослідувача всіх островів на р. Дніпрі М. Н. Бухтієва і в сучасних лоцманів Старого Кодаку та Лоцманської Кам'янки. На «Плане дачи владельца Гижицкого 1800 року» — Виноградний. За виміром на давніх планах він мав 1,5–1,25 верст завдовжки, 1/4 верст, завширшки. За новим виміром — 420 саж. завдовжки, 25–42 саж. завширшки, 30 ф. найбільшої височини, 6 дес. 300 саж. усієї площі землі.

В давні часи на Клобуківському острові була прехороша рослинність: росли дуби, в'яз, чорна тополя, лоза, дикий виноград. За часи Запоріжжя тут жили козаки-зимовчаки — Клобук, Каблук, Красулька, Чепинога. У козака Клобука була жінка, яку він дуже не любив і хотів здихатись її. То він якось посадив її край острова, на високу спадисту скелю, добре підловчився до неї та й штовхнув у Дніпро. Ото од того Клобука й острів пішов зватись Клобуківським.

Але ще далеко до запорізьких козаків на острові Клобуківському уже жила людина: ще в кам'яному та бронзовому віках. Тому доказом є те, що тут находили та й зараз находять скалки кременю, цілі крем'яні ножі, одбійники, шкробачки, черепки різного посуду із землі, з глини, з орнаментом і без орнаменту.

Проти Клобуківського острова, на правому березі Дніпра, була колись садиба Алеєвих. Хто такий був перший Алеєв і як досталась йому ця земля, про те ніяких писаних даних немає. Є тільки фамільні перекази, що перший власник цієї землі був турецький офіцер Алі, якого полонили під час русько-турецької війни за царювання Катерини II, який на Русі вихрестився, одружився з руською і йому дано землю на ранг коло Дніпра. Проти садиби Алеєвих, під правим берегом Дніпра, є невелике, але дуже мальовниче урочище — скеля Закбеєва. Старі діди оповідачі кажуть, що там жив запорожець Загбей, дуже багатий, галдовитий козак, у нього було сила грошей, які він перед смертю закопав під скелею.

Нижче цієї скелі підійшла до Дніпра балка Каблукова, де жив козак Каблук. По тому козаку старі люди й острів Клобуківський звали Каблуківський.

Тут же в Дніпрі чотири камені Прасулини та Сковороди, яких дуже остерігаються лоцмани, коли вода в Дніпрі стоїть високо.

За Клобуківським островом зразу, в одну лінію, острів Лозуватий: «на такій віддалі, як кинути кийком з Клобуківського на Лозуватий». Можна думати, що Лозуватий острів колись був продовженням Клобуківського. Це один з невеликих островів на Дніпрі: він має, за одним виміром, 2 дес. землі; за другим менше того — 1 дес. 887 саж., довжини 173 саж., найбільша ширина — 19 саж. і висота 25 ф. На ньому ростуть — дуби, осокір, верба, а навкруги всього острова — висока зелена лоза.

І та лоза оточує ввесь острів навкруги; вона стоїть прямо в воді і схиляє свої віти низько, низько, теж до самої води. Вона одбивається в могутньому Дніпрі, немов у великому, коштовному та блискучому люстерку; вона немов би грається в чистих, прозорих та спокійних струменях Дніпрових. Ні, це не острів: це квітка, чудова, свіжа, яркозелена квітка, кинута чиєюсь рукою на поверхню ріки і злегка хитається та тремтить на воді. Ні, це не острів: це чудова картина, яку намалювала сама природа і яка проситься на полотно певного художника, правдивого артиста. Вона ласкає очі людини; вона переносить її в веселі та щасливі дні її життя; вона навіває й пречудові мрійні сни; вона примушує забувати все те сумне, те безпорадне, що є в дійсному житті. Ні, це надзвичайний острів з усіх островів, які є проміж Дніпровими порогами…

Слобода Ігнатівка, вона ж Бердина, Новоолександрівка, на правій стороні Дніпра, супроти островів Клобуківського та Лозуватого.

Після скасування Запорізької Січи та розділу запорізьких ланів прибережну землю коло цих островів із самими островами «пожаловано» на ранг полковникові Іванові Реку. Року 1784 тут була слобода, яка звалась Іванівка од імени Река Івана. Після того скоро вся земля од Река перейшла полковникові Ігнатові Івановичеві Гижицькому, який перейменував Іванівку на Ігнатівку.

Після полковника Гижицького тут став володарем генерал-лейтенант Н. М. Бердяєв, а після Бердяєва — Олександр Юрович Алеєв, і тоді слобода стала зватись Ново-Олександрівка.

Бобрів, він же Кучугурний, Рибальський або Орлів острів, коло лівого берега Дніпра, трохи вище Кухарського острова. На «Плане части реки Днепра» Арапова 1780 року він називається Кучугурним островом од тих високих кучугур, що на лівому боці Дніпра. На економічному плані землевласника Іваненка 1843 року це Рибальський острів; на «Карте Генерального Штаба» — Орлиний. Острів має 260 саж. довжини, 50 саж. найбільшої ширини і 25–35 ф. висоти; всієї площі 2 дес. 2302 саж. землі. На ньому ростуть — дуб, чорна тополя, зрідка верба, дуже багато лози, яка оточує увесь острів навкруги.

За запорожців на цьому острові, кажуть, водились бобри, чому його й прозвали Бобровим. Коли перевелись бобри та острів зробився становищем рибалок, то йому приклали прізвище Рибальський. На ньому й тепер кожного літа стоять рибалки; там вони і днюють, і ночують у своїх куренях, од льоду до льоду.

Лишній поріг, Струвун по-роськи, Напрези по-слов'янськи, що значить «Маненький поріг» у Костянтина Багрянородного, Личной на «Атласі Дніпра», Лична в «Древней Российской гидрографии» та в «Книге большому чертежу», Личний в академика-дослідувача Лерберга; на чотирнадцять верстов нижче Будильського, проти великого острова Кухарева; падає двома лавами: Плоською та Швайчиною; має довжини з правого боку 220 саж., з лівого — 87 саж., падіння води — 0,21 саж., фарватер ріки вище порога — 10, нижче порога — 6 ф.