Енн згадала, як вона бачила його мимохідь у Лаймі, але це їх не дуже цікавило. «О, так, можливо, це був містер Елліот. Вони й не знали. Дуже ймовірно, що це був він». Їм було не до її описів. Вони самі прагнули його їй описати, особливо сер Волтер. Він віддавав належне його зовнішності справжнього джентльмена, манері вдягатися — зі смаком і водночас за останньою модою, приємному обличчю, розумним очам; проте не міг не журитися, що в нього так випинається нижня щелепа, і ця вада, здається, з роками посилюється; однак не можна сказати, щоб майже всі його риси з часом не змінилися на гірше. Містер Елліот, здається, вважав, що він (сер Волтер) виглядає достоту так само, як і тоді, коли вони востаннє бачились, але сер Волтер не міг відповісти йому тим самим, і це було так незручно. Проте скаржитися теж нема на що. Містер Елліот обличчям набагато кращий, ніж більшість чоловіків, і серові Волтеру було б не соромно хоч де з ним з'явитися.

Увесь вечір вони не розмовляли ні про кого, окрім містера Елліота та його друзів у Мальборо Білдінгс. «Полковник Волліз так прагнув їм відрекомендуватись! І містер Елліот так цього хотів!» Була також місіс Волліз, яку вони поки що знали тільки з розмов, бо вона з дня на день збиралася народити, але містер Елліот казав, що це «вельми чарівна жінка, яка, безперечно, гідна того, щоб її приймали на Кемден-плейс», і, як тільки вона стане матір'ю, вони з нею познайомляться. Сер Волтер високо цінував місіс Волліз; казали, що дуже гарна на вроду, красуня. Йому кортить її побачити. Він сподівається, що це буде відшкодуванням за всі ті негарні обличчя, які він щодня зустрічає на вулицях Бата. Головне лихо міста — безліч негарних жінок. Він не хоче сказати, що тут узагалі немає гарненьких, але кількість негарних жінок значно більша за середню. Гуляючи, він часто помічав, що на одне гарненьке личко тут припадає тридцять або навіть тридцять п'ять страховиськ; а одного разу, коли він був у крамниці на Бонд-стрит, налічив вісімдесят сім жінок, які пройшли повз нього, і серед них хоч би одне пристойне обличчя. Щоправда, ранок був холодний, сильний мороз, який може витримати навряд чи одна жінка з тисячі. І все ж таки в Баті неймовірно багато потворних жінок. А вже чоловіки! Ці ще гірші. На вулицях він бачив силу-силенну таких страхопудів! Як мало звикли тутешні жінки бачити щось непогане, одразу помітно з того враження, яке справляє на них людина пристойної зовнішності. Ще ніколи йому не доводилося гуляти під руку з полковником Воллізом (а в того чудова військова виправка, хоча, щоправда, він рудий), не привертаючи до себе жіночих поглядів; усі жіночі погляди були, безперечно, спрямовані на полковника Волліза. Скромний сер Волтер! Однак він не зміг здійснити свій ухильний маневр. Його дочка й місіс Клей одностайно почали натякати, що в супутника полковника Волліза виправка, певно, не гірша і до того ж він не рудий.

— А який вигляд має Мері? — запитав сер Волтер, який був у прекрасному настрої. — Останнього разу, коли я її бачив, у неї був червоний ніс, але, сподіваюся, це буває з нею не щодня.

— О, ні, це було цілком випадково. Вона чудово почувається й має дуже гарний вигляд із самого Михайлового дня.

— Коли б я не побоювався, що через це вона буде виходити з дому в погану погоду, ризикуючи обвітрити обличчя, я надіслав би їй новий капелюшок і мантилью.

Енн міркувала, чи не наважитись їй натякнути, що сукня або чепець навряд чи спричинять небезпеку такої спокуси, коли стук у двері змусив їх про все забути. Стукають! І так пізно! О десятій годині! Чи це не містер Елліот? Вони знали, що він обідав на Ленсдаун Крессент. Мабуть, дорогою додому вирішив до них завітати. Вони не мали сумніву, що це він. Місіс Клей була впевнена, що це він. Місіс Клей мала рацію. З усією пишністю, на яку були спроможні дворецький та хлопчик-слуга, містера Елліота супроводили до кімнати.

Це був той самий чоловік, той самісінький, тільки інакше вдягнений. Енн трохи відійшла вбік, коли він почав вітатися з іншими й виправдовуватися перед її сестрою за таке пізнє вторгнення, але він проїздив мимо й не міг утриматися, він дуже хотів дізнатися, чи не застудилися вона та її подруга напередодні, і так далі, і так далі; і все це говорилося з найвитонченішою поштивістю й так само поштиво приймалося, після чого надійшла черга Енн. Сер Волтер назвав її своєю молодшою дочкою. З дозволу містера Елліота, він його відрекомендує своїй молодшій (згадувати Мері не було нагоди); і Енн, усміхаючись і червоніючи, що їй дуже личило, підійшла до містера Елліота і з того, як він здивувався, побачивши її милі риси, які не згладилися з його пам'яті, відразу не без приємності здогадалася, що він тоді уявлення не мав, хто вона така. Він був цілком здивований, але ще більше був радий — його очі блищали. Він одразу ж висловив своє задоволення від того, що вони, виявляється, родичі, згадав минуле і благав приймати його вже як знайомого. Він був таким же гарним на вроду, як і в Лаймі, тільки його зовнішність ще вигравала, коли він говорив, і тримався він точно так, як належало, так витончено, невимушено й мило, що вона могла порівняти його манери лише з манерами однієї-однісінької людини. Містер Елліот тримався інакше, але, мабуть, так само бездоганно.

Він присів з ними, і загальна розмова стала багато цікавішою. Без сумніву, він був людиною розумною. Досить було й десяти хвилин, щоб у цьому переконатись. Його тон, спосіб висловлюватися, теми, які він обирав, уміння вчасно зупинитись — усе свідчило про розум гострий і проникливий. При першій нагоді він почав розмову про Лайм, бажаючи зіставити їхні думки про нього, але ще більше бажаючи згадати, як дивно вони водночас опинилися в одному готелі; дізнатися про шляхи Енн, розповісти про свої та висловити жаль, що він тоді пропустив можливість засвідчити їй свою пошану. Вона розповіла йому, як і з ким вона проводила час у Лаймі. Це збільшило його жаль. Він провів вечір на самоті в сусідньому номері, постійно чув їхні голоси, чув, як вони веселились; вирішив, що, певно, чудові люди, і прагнув до них приєднатися, навіть не підозрюючи, що вправі їм відрекомендуватись. Якби він спитав, хто вони! Ім'я Мазгроув багато чого йому б сказало. Що ж, це відучить його від безглуздого звичаю ніколи ні про що не питати в готелях, який він узяв собі за правило ще замолоду, думаючи, що джентльменові не випадає бути цікавим.

— Молода людина двадцяти років, — сказав він, — на мою думку, має більш нісенітні уявлення про те, як слід поводитись, ніж будь-хто інший. Засоби, які він обирає, своєю безглуздістю можуть рівнятися лише до його намірів.

Але він не міг звертатися лише до Енн. Він це розумів. Тож почав підтримувати загальну розмову, лише зрідка повертаючись до Лайма. Однак поступово він розпитав її про те, що там сталося невдовзі після його від'їзду. Почувши про нещасний випадок, захотів дізнатися про всі подробиці. Коли він почав свої розпитування, до нього приєдналися сер Волтер і Елізабет, але тут неможливо було не відчути різниці. Енн могла порівняти містера Елліота лише з леді Рассел за тим, як щиро він бажав осягти розумом те, що сталося, і як чуйно він розумів, які страждання їй тоді випали на долю.

Він пробув з ними цілу годину. Вишуканий годинник на каміні сріблясто видзвонив одинадцять разів, а калатало нічного сторожа вдалині вже починало йому вторувати, коли містер Елліот і всі інші, здається, похопилися, що він загостювався.

Енн і подумати не могла, що її перший вечір на Кемден-плейс може пройти так приємно.

Була одна обставина, в якій Енн, повернувшись до родинного кола, хотіла б переконатися більше, ніж у тому, що містер Елліот закоханий у Елізабет: вона б дуже хотіла переконатися, що її батько не закоханий у місіс Клей; але в перші години перебування вдома це було для неї вельми й вельми нелегко. Наступного ранку, спускаючись снідати, вона зрозуміла, що ця дама шляхетно удавала, нібито збирається їх залишити. Вона подумала, що місіс Клей, мабуть, сказала, що коли вже приїхала міс Енн, сама вона їм не потрібна, тому що Елізабет пошепки відповіла: «Повірте, для цього немає жодної причини. Жодної, запевняю вас. Вона ніщо для мене порівняно з вами»; а коли вона входила до дверей, почула, як її батько сказав: «Моя дочка має рацію. Ви ще зовсім не бачили Бата. Ви тільки нам допомагали. Не покидайте ж нас тепер. Ви мусите ще познайомитися з місіс Волліз, з красунею місіс Волліз. Я знаю, для вашої шляхетної душі споглядання краси є справжньою насолодою».