— Взаємне гарантування безпеки?! Не розумію. Словесний туман. Тарабарщина. Шаманське заклинання. Про яку небезпеку йдеться? Хто і звідки загрожує Штатам? Кого ми забезпечуємо? Просять нас про це чи ми нав'язуємо це забезпечення з «позиції сили»? І хто може забезпечити таку країну, як наша? Хіба є в світі навіть система країн рівна США? «Взаємне гарантування!..» Смішно.
— Ви надто багато поставили запитань, простий хлопче Америки. Ким і чим продиктовані вони?
— Ні, сер! Це лише одне питання. А продиктоване воно любов'ю до Америки і всього світу. Я не розумію, що таке «взаємне гарантування безпеки». Не розуміють цього і мільйони американців. Вдень і вночі, по радіо і телебаченню, в кіно і газетах дзвонять про це, а ми все ж нічого не розуміємо.
Крапс, з жалем похитавши головою, зітхнув.
— І мені, і моєму уряду відоме ваше важкодумство. На жаль, більшість американців не приймають близько до серця нашої програми. Це велика хиба американського народу. Байдужість до інтересів своєї батьківщини. Тупа байдужість. Халатність. Психологія страуса. І навіть, якщо хочете, втрата американського духу. Рядовий американець не так щедро, як нам хотілося б, розплачується за програму взаємного гарантування безпеки. І тому президентові та його міністрам часто доводиться виступати публічно, щоб підняти акції нашої програми.
— Але це, здається, мало допомагає. Немає охочих платити довір'ям за ваш панічний страх перед комунізмом.
— Ми себе втішаємо тим, що велике не зразу сприймається малим. Навіть Ісуса Христа, сина божого, люди не зразу зрозуміли. Але ми твердо переконані, що бог схвалює виконання нашої програми. З нами бог!
— Цікаво, а він був з вами, коли ви кинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі?
— Пробачте, ми відхилились. Повернемося до рядового американця. Так, він нас поки що розуміє не зовсім. Але ця обставина нікого не турбує. Державні діячі Америки мають терпіння, здатне довбати граніт. Рано чи пізно ми доб'ємося свого. Ми вже й тепер багато чого домоглися. Наша країна витрачає десятки мільярдів доларів на рік для збереження її позицій і безпеки в світі. З наших мільярдів споруджено греблю на шляху комуністичного потоку. Ареною комуністичної агресії є весь світ. Та зусилля комуністичної диктатури спрямовані насамперед на беззахисні, слабкі країни. Згадайте вільну, але слабку Корею. Згадайте бідний В'єтнам, поділений на північну і південну частини.
— Пам'ятаю, сер, пам'ятаю! Я уважно читав виступ Ейзенхауера і стежу за розвитком вашої думки. Далі.
— Дякую, — Крапс, посміхнувшись, кивнув головою співрозмовникові. — Факт, який ми ігноруємо з небезпекою для себе, полягає в тому, що коли агресія чи підривна діяльність проти більш слабких вільних країн увінчається рядом послідовних перемог, комунізм захопить крок за кроком колись вільні райони. Небезпека ставатиме все загрозливішою, навіть для найсильніших. Свобода справді неділима. І тому, що вона неділима, ми посилаємо своїх хлопців і мільярди доларів, керовані снаряди і атомні гармати в Туреччину, Пакистан, в Італію, Західну Німеччину, в Англію і В'єтнам.
— Скажіть, сер, на якій підставі Штати перенесли дванадцятимільйонний В'єтнам на острів Манхеттен? Хіба конгрес і сенат питали на це дозволу В'єтнаму?
— Ні, звичайно, але… Високий моральний авторитет Штатів, наш золотий запас, матеріальні цінності, нагромаджені нами, і, нарешті, наша воєнна сила дають нам законне право…
— Саме так! Сила, насамперед сила, а не моральне право. Сполучені Штати Америки не мають ніякого морального права виступати поборником свободи. Це образа і свободи, і історії. Так, так! Статуя Свободи, поставлена перед Нью-Йорком, — величезний підлог, лицемірство, фальш, маска, що прикриває американську правду, кров і рабство, варварську жорстокість, людиноненависництво, прямий бандитизм, піратство, колоніалізм в його чистому вигляді. Ви, сер, пишаєтеся тим, що ваш прапрадід в числі перших англосаксів підплив до берегів Америки на «Майфлауері», що він поклав перший камінь у споруду, названу США. Але ж ви і ваша «освіта» з усіх сил намагаєтеся приховати від школярів, студентів, від усіх американців, що первопрохідники Америки були всього-на-всього комівояжерами молодого капіталізму. Легенда твердить, що королева Ізабелла для того, щоб спорядити в експедицію кораблі Колумба, заклала фамільні коштовності. Дурниці! Кораблі Колумба належали палоським купцям. Вони забезпечили Колумба грішми і продуктами. Чому, це зробили? Бо чули запах індійського золота. Купець не витратить ні копійки, якщо не сподіватиметься одержати сто або хоча б десять. Христофор Колумб спокушав правителів Венеції, Генуї, Флоренції золотими міражами, перлами Ельдорадо, «сімома містами Сіболи». У тих, звичайно, розгорялись очі, але калитка лишалася тонкою. Тоді Колумб почав спокушати тими ж золотими міражами англійського короля Генріха VII. Але й він не розщедрився — Англія була виснажена тридцятилітньою війною між Алою і Білою трояндами. Португальський король Іоанн II дещо пообіцяв красномовному генуезцю, але обдурив його, пославши таємно в країну золотих див свою експедицію. Розщедрилися перед Колумбом тільки багаті іспанські купці, що шукали застосування своїм капіталам. Сер, увага… І знаєте, які промови проголошувалися тоді в Іспанії, в палаці Фердинанда та Ізабелли, в домах купців? Вони лунали майже так само пишномовно, як ваша ода на честь Південного В'єтнаму. В ім'я процвітання великої, вільної Іспанії — вперед, Колумб, у казкове Ельдорадо!.. В ім'я святого папи, намісника бога на землі — рубай, коли, вбивай, спалюй, хрести, обертай в істину віру варварів!.. В ім'я свободи вбивати і грабувати, в ім'я безпеки золотого дуката намісник бога на землі папа Олександр VI розділив своїм указом Новий Світ між Іспанією та Португалією. А невдовзі до берегів Америки ринув капітал Англії, Франції, Голландії. Об'єднані хрестом і мечем конкістадори лютували в Новому Світі. Грабували, палили, вбивали, багатіли, прославляли цивілізацію, трубили про процвітання. Відкривши Новий Світ для дуката і франка, пезети і фунта стерлінгів, для вчення Христова, для «освіченої» Європи, вони закрили Америку для справжніх американців. Ще до народження Колумба в Америці від Аляски до миса Горн жили індійці. Їх було багато, це доведено наукою, — десятки мільйонів.
Індійські племена мали чудово оброблені поля, просторі житла, прекрасні дороги, не гірші від шляхів древнього Риму. Було високе почуття честі, людської гідності. Вони не знали злиднів, хвороб, освічених європейців, брутального ставлення до жінки. Індійці не прирікали стариків на голодну смерть і самотність, а дітей — на жорстоку експлуатацію. Вони поклонялися сонцю і місяцю, любили красу. І тепер ще дивують світ їхні художні творіння. Це про них, про своїх сучасників, справжніх господарів Америки, Христофор Колумб пізніше писав: «Коли ми в них що-небудь просимо, вони не відмовляють нам ні в чому, навпаки, самі охоче діляться своїм достатком з кожним і проявляють до нас таку любов, наче готові віддати і свої серця». І цим людям, взамін їхніх сердець, ви дали невідомі їм раніше хвороби: жовту лихоманку, малярію, бубонну чуму, холеру, віспу, коклюш, туберкульоз, сифіліс, алкоголь, кривду, лицемірство, підступність, людиноненависництво. Але й це не все. З гарним, здоровим, молодим народом Америки древня освічена Європа розмовляла тільки мовою розбійників з великої дороги. Іспанський король Фердинанд одверто сформулював у своєму «Наказі» те, що тепер маскують натовськими та сеатовськими фразами: «Свобода людської особи, взаємна безпека…» Такою була вранішня зоря капіталістичної ери виробництва.
— І все-таки — не ніч, не морок, а вранішня зоря!.. — «Бізон», ляснувши пальцями, засміявся так весело, що на мить заглушив гуркіт чотирьох моторів «літаючої фортеці».
Простий хлопець почекав, поки «перший американець» перестав сміятись, і сказав:
— Криваво-червона заграва цієї вранішньої зорі протягом віків не згасає над Америкою. І особливо над заповідним полем полювання на чорношкірих. Коріння американського благополуччя йдуть глибоко в грунт африканського континенту. Негри, їхня кров, їхній піт, їхні кості — ось п'єдестал Статуї Свободи, фундамент Нью-Йорка, Чікаго, Білого дому. Огляніться на своє минуле, сер! Сотні європейських компаній з відома і благословення урядів і церкви, з відома вашої філософії, торгували неграми Африки. Тисячі спеціальних кораблів під командою капітанів-піратів курсували між Чорним континентом і Новим Світом, доставляючи дешеву робочу силу, рабів, яких ви називали «чорною слоновою кісткою». Англійці розбагатіли насамперед на експортуванні рабів в Америку. Погано було рабам на всьому американському материку. Та особливо важка доля чекала тих, хто жив на території Сполучених Штатів. Білий американець мав право власним судом судити чорного американця. Кожен білий мав право стратити чорного. Таке коріння вашої програми «взаємного гарантування безпеки». Взаємна підтримка грабіжників і вбивць. Кривавий, брудний американський долар омолоджує англійський фунт, уражений старечою хворобою, проклятий поколінням колоніальних рабів. Принижений, сповнений туги за минулою величчю, французький франк, франк Шарля де Голля поспішає в обійми реваншистської аденауерівської марки. Грошва грошву рятує. Власники колись надзвичайно прибуткових заводів і шахт на півдні Росії «Уніон», «Юз», «Лаберт», «Борос», «Провідане», викинуті в жовтні 1917 року з російської землі, поспішають на допомогу власникам акцій Суецької компанії, загрожують Єгипту винищувальною війною.
