«Перший американець» демонстративно позіхав, жмурився, жував резинку, дивився у вікно.

— Вам нудно, сер? Співчуваю! Що ж, я постараюся вас розвеселити. Скажіть, чого вас покликали у Вашінгтон?

— Ну, знаєте…

— Розумію! Велика таємниця. Але я, між іншим, знаю про неї. У Вашінгтоні обговорюватиметься операція під шифрованою назвою «Проблема № 1».

— З нами бог! — вигукнув «Бізон» і схопив портфель. — Не може бути! Операція «Проблема № 1» глибоко зашифрована, охороняється всіма видами секретної служби США.

— І все-таки… Ваш так званий Комітет політичного планування, комітет сильних світу цього, мозковий трест мудреців, оракулів двадцятого віку, виробив на 1956 рік «Проблему № 1». Який її зміст? Коротко кажучи, це ряд контрзаходів, спрямованих проти рішень і духу XX з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

— О!.. — простогнав «перший американець».

— «Проблема № 1» — це спроба підірвати добрий вплив, який мав двадцятий з'їзд на людей всього світу. «Проблема № 1» — це таємний плацдарм гарячої війни, створений вами за дорученням Вашінгтона на берегах Дунаю і в Угорщині.

— Тихше, благаю!… — прошепотів «Бізон». — Мене посадять на електричний стілець, якщо стане відомо, що ця таємниця уже не є таємницею.

— Ви послали у Вашінгтон спеціальну доповідь про те, як думаєте перетворити в життя «Проблему № 1». Ви вже сконцентрували таємну армію на вихідних позиціях. Ви хочете завдати удару по найслабкішій, як вам здається, ланці комуністичного ланцюга. Ви сподіваєтеся, що удар матиме таку силу, що комуністичний світ затріщить. Ви все розрахували, сер. Все, крім одного…

— Чого? Чого я не врахував? Кажіть!

— Комуністичний ланцюг перебуває під струмом високої напруги. Доторкніться — і ви обвуглитесь. Обережно, сер!

Після цих слів простий хлопець Америки, такий серйозний і суворий, розсміявся.

Так, сміючись, він розвіявся, зник, лишивши свого співрозмовника на самоті.

Трохи згодом «перший американець» розплющив очі, струснув головою, протверезився, знову став Артуром Крапсом, «Бізоном», і зрозумів, що бачив кошмарний сон.

— Сон, тільки сон!.. Слава богу.

— Вашінгтон, — сповістив пілот.

Літак приземлився на бетонній хрестовині. Але попрямував не до аеровокзалу, а звернув на бічну дорогу, за лінію посадочних вогнів, і заскрипів гальмовими колодками. Тої ж миті з темряви виринув приземкуватий, важкий «паккард» і під'їхав майже впритул до «літаючої фортеці».

По східцях корабельного трапу Артур Крапс зійшов на трав'яне, росяне поле аеродрому. З «паккарда» вискочив чоловік у цивільному, розчинив дверцята. «Бізон» опустився на заднє сидіння, поклавши на коліна портфель. Чоловік вмостився поруч із шофером і, обернувшись, тихо сказав:

— Сер, на вас чекають. Ви готові?

Крапса трохи нудило, від тиску висоти трохи боліло у вухах, ще не зник жахливий сон, але він бадьоро відповів:

— Готовий.

— Чудово. Поїхали!

На щастя, по дорозі від аеропорту до Вашінгтона морська хвороба майже пройшла, і Артур Крапс повеселішав. Повеселішав настільки, що став самим собою. Дивлячись з вікна автомобіля на вашінгтонські вулиці, на тротуари, заповнені потоками людей, які нікуди не поспішали, і милуючись нічною прохолодою, він посміхнувся. «Колись і я був такий непримітний, нікчемний пішохід. Був би й досі, якби не щасливий випадок, що допоміг показати себе. Боже мій, як це жахливо — бути мізерним гвинтиком, піщинкою у неозорій пустелі. Сліпий, глухий, нічого не вирішуєш. Знаєш тільки те, що друкують газети. Робиш тільки те, що наказує твій шеф…»

«Бізон» знизав товстими плечима і засміявся. Чоловік, що його супроводжував, запитально глянув на Крапса, але не удостоївся відповіді.

Шеф американської розвідки Аллен Даллес чекав Артура Крапса не один. Поруч з ним, за довгим підкреслено строгим дзеркально-темним столом, сиділи ще троє найвпливовіших людей США — Джон Фостер Даллес, Чарльз Вільсон і містер Ге. Ззаду, в кутку не дуже просторого кабінету, покоїлося величезне полотнище зірчастого прапора, туго нагорнуте на древко і перев'язане стрічками. В простінках між вікнами — скромні портрети Вашінгтона і Лінкольна. Прості стільці вздовж дубових панелей. За вікнами виднівся купол Капітолія.

Артур Крапс сам мільйонер і значна персона. Але який він малий у порівнянні з цими китами. Кожен з них коштує мільярди доларів.

Містер Ге — високий, сухий, сутулий. В кулуарах Білого дому його називають «Летючий голландець». По кілька разів на рік з'являється Ге в Парижі, Лондоні, Римі, Анкарі, Токіо, Карачі, Бонні. І скрізь шанобливо завмирають перед ним імператори, королі, прем'єри. А то ж як! Спеціальний помічник президента США. Голова Управління економічного співробітництва з Європою. Голова управління взаємного гарантування безпеки. Душа і мозок, мотор і головна робоча рука найбільшого в Америці, отже й у світі, банкірського дому. Спадкоємець і повновладний голова правління залізничної компанії. Член правління ще п'яти інших компаній. Власник левової пайки акцій мідної корпорації «Анаконда». Видушує доларовий сік з прибутків багатьох авіаційних, суднобудівних, пароплавних компаній. Тримає у своїх руках тисячі важелів американської економіки. Будучи делегатом на Потсдамській конференції, проявив надзвичайну далекоглядність, якою пишається тепер: розмовляючи з Форрестолом, колишнім військовим міністром, дуже шкодував, що Гітлер програв війну, що відкрив комунізму ворота у Східну Європу і Азію.

Праворуч від містера Ге — головний пожирач доларів Чарльз Вільсон, міністр оборони, його відомство щороку витрачає на озброєння 50 мільярдів доларів, 63 проценти видаткової частини бюджету. Незалежно від того, хто буде президентом, демократ чи республіканець, Чарльз Вільсон лишиться гласним або негласним господарем Пентагону, бо він президент наймогутнішої військово-промислової корпорації «Дженерал моторс».

Поруч з Вільсоном — товстий чоловік у чорному піджаці, в білосніжній сорочці, пов'язаній чорним галстуком. Це Джон Фостер Даллес, його обличчя, обличчя пастора, пооране глибокими зморшками. В куточках рота жовті складки, відтягнуті вниз. Акуратна зачіска. Важкі окуляри в роговій оправі прикривають байдужі сонні очі.

Колишній адвокат. Був спеціальним радником президента Вільсона на мирній конференції у Версалі. Разом з німецьким банківським верховодом Шахтом і американським фінансовим тузом Дауесом виробляв знаменитий план репарацій з переможеної Німеччини.

У 1940 році Фостер Даллес очолив юридичну фірму «Саллівен енд Кромвелл». Її контора містилася в золотій ущелині Нью-Йорка, Уолл-стріт, 48. Клієнтами адвокатської контори Даллеса були доларові мудреці, що мали ключі до великих таємниць бізнесу, мільярдери Рокфеллер, Дюпон, Морган та інші. Фірма Даллеса оздоровляла фінанси Польщі в. той час, коли там правив диктатор Пілсудський. Джон Фостер Даллес і його адвокати піднімали кинуті в болото інфляції пезети іспанського диктатора Франко і форинти угорського диктатора, сухопутного адмірала Хорті. Джон Фостер Даллес!.. Він захоплювався диктатором Муссоліні. Схвалював розбій Гітлера. Був директором компанії «Інтернейшнл нікель» і головою правління відомого «рокфеллерівського фонду». Автор книги «Світ і переміни» — політичної біблії імперіалістів США. Напередодні війни в Кореї інспектував війська Лі Синмана на 38 паралелі. Закладав перші каміння фундаменту політики «з позиції сили». Зразковий, ретельний католик. Ніколи не розлучається з кишеньковим, у шкіряній палітурці, євангелієм. Любить розмахувати, наче кадилом, водневою бомбою. Справжній американець, але його чомусь не люблять навіть однодумці, які працюють з ним пліч-о-пліч. Колишній міністр внутрішніх справ Гарольд Ікс одного разу вголос сказав: «Джон Фостер Даллес — негідник».

Джон Фостер Даллес і Чарльз Вільсон сиділи поруч. Вони завжди поруч. Два кити, на хребті яких тримається зовнішня політика США. Працюють синхронно, взаємно підтримуючи один одного. Даллес створює у світі обстановку холодної війни, лякає Америку та її друзів комунізмом, атеїстичною диктатурою, втратою свободи особи, закликає озброюватися, добивається від конгресменів і сенаторів мільярдних асигнувань. Чарльз